Якщо недбале збереження вогнепальної зброї стало умовою вчинення іншою особою злочину з тяжкими наслідками, то необхідно з'ясувати, у чому конкретно полягало недбале зберігання зброї, хто знав про це. хто міг цим скористатися, чи попереджувалася особа, відповідальна за зберігання зброї, про необхідність вжиття належних заходів щодо її охорони і чому вона зневажила цим попередженням.
Отже, предмет доказування у загальній формі виглядає таким чином:
1) яке конкретне діяння з числа тих, що складають незаконний обіг зброї та інших названих об'єктів, вчинено, які об'єкти стали його предметом;
2) яким способом реалізовано злочинний намір; якщо злочин вчинено неодноразово, то як розподіляються в часі епізоди злочинної діяльності; якщо в наявності злочинна бездіяльність (при зберіганні зброї та інших об'єктів), то в чому вона виразилася і до яких тяжких наслідків призвела;
3) хто вчинив злочин, з якою метою і за якими мотивами; чи були співучасники, чи була попередня змова між злочинцями, чи був винуватий (винуваті) членом організованої злочинної групи, які функції в цій групі він виконував;
4) чи добровільно здана зброя та інші названі об'єкти (а це звільняє особу від кримінальної відповідальності); чи всі об'єкти, що знаходилися у володінні особи, здані, чи не є здача вогнепальної зброї, боєприпасів засобом приховування іншого злочину;
5) які умови сприяли вчиненню злочину, який розмір і характер заподіяного злочином збитку.
Тілесні ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні цілісності або фізіологічної функції органів і тканин людського тіла. Тілесне ушкодження є посяганням на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, за загальним правилом не є злочином і кримінальна відповідальність наступає лише у випадках, коли воно є способом вчинення іншого злочину (наприклад, ст. 409 КК України).
За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК України поділені на три види: а) тяжкі; б) середньої тяжкості; в) легкі тілесні ушкодження. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень провадиться на основі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р.
До числа тяжких відноситься тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя у .момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, що самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або при звичайному їх перебігу закінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка сприяла швидкому .і повному видужанню потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК України, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Спосіб заподіяння тілесного ушкодження, а також використані засоби не є критерієм віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна визначатися лише характером самого ушкодження.
Тяжким признається тілесне ушкодження, що спричинило втрату якогось органа або втрату його функцій. Під органом варто розуміти частину людського організму, що виконує одну або декілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяльності всього організму, як-от: а) утрата руки, ноги — це відділення їх від тулуба або втрата ними функцій (параліч або інший стан, що виключає їхню діяльність). Мається на увазі як відділення від тулуба всієї руки або нош, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового або колінного суглоба. Всі інші випадки розглядаються як утрата частини кінцівки й оцінюються за ознакою стійкої втрати працездатності; б) утрата зору — це повна стінка сліпота на обидва ока або такий стан, коли наявне зниження зору до можливості рахування пальців на відстані 2 м і метис (гострота зору 0.04 і нижче). Втрата зору на одне око спричиняє стійку втрату працездатності на більш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень; в) утрата слуху — це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмови на відстані 3-5 см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності на менш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження; г) утрата здатності мовлення — це невиліковна утрата висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від утрати здатності мовлення варто відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). При такій утраті вид тілесного ушкодження визначається ступенем утрати працездатності; г) втрата репродуктивної здатності — що означає втрату здатності до злягання, запліднення, зачаття і дітородіння.
До тяжких тілесних ушкоджень відноситься душевна хвороба, що може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Поняттям «душевна хвороба» охоплюється будь-яке психічне захворювання, незалежно від його тяжкості, тривалості або невиліковності.
Тілесне ушкодження є тяжким, коли воно спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров'я мається на увазі ушкодження, що не підпадає ні під одну із зазначених у ст. 121 КК України ознак тяжкого тілесного ушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, що законодавець пов'язує лише з «іншим розладом здоров'я» і який не характеризує інші ознаки тяжкого тілесного ушкодження.
Також тяжкими тілесними ушкодженнями є такі, що призвели до переривання вагітності, незалежно від її строку, за умов, що між цими ушкодженнями(ям) і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.
Тяжке тілесне ушкодження, що виявилося в невиправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи неусуваним, надає обличчю відразливого, потворного зовнішнього вигляду. При цьому обов'язкова одночасна наявність двох ознак: незгладимість ушкодження і спотворення обличчя. Спотворення є невиправним якщо воно не може бути усунуте за допомогою звичайних методів лікування. Для установлення факту невиправності ушкодження на обличчі призначається судово-медична експертиза, що встановлює характер і ступінь тяжкості самого тілесного ушкодження і визначає, чи є воно невиправним. Наявне чи не наявне знівечення обличчя встановлюється слідчим виходячи з узвичаєних уявлень про людську зовнішність. Випадки знівечення інших частин людського тіла даним поняттям не охоплюються.
Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом. и(о має характер особливого мучення, заподіює потерпілому надто сильні страждання, свідчить про надзвичайну жорстокість, нелюдськість винного.
Судово-медична експертиза не дає відповіді па питання, чи заподіяні ушкодження способом, який носить характер особливого мучення. Рішення цього питання відноситься до компетенції слідчого.
Відповідальність за навмисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, припускає, що заподіяне тілесне ушкодження було тяжким і стало причиною його смерті.
Навмисне середньої тяжкості тілесне ушкодження — це ушкодження, котре не небезпечне для життя в момент заподіяння, але спричинило тривале порушення функцій якогось органа або інший тривалий розлад здоров'я. При цьому поняттям «трипале» охоплюються окремі випадки як тимчасової, так і стійкої втрати працездатності. Відповідно до Правил під тривалим порушенням функцій органів або трипалого розладу здоров'я варто розуміти ушкодження, що викликають тимчасову втрату працездатності тривалістю понад три тижні (більше 21 дня) або стінку втрату працездатності метис однієї третини (під 10 до 33 %).
Одним із видів злочинного заподіяння шкоди здоров'ю е навмисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особою, що знаходиться в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. У ході розслідування названих злочинів необхідно установлювати факт перебування особи в стані сильного душевного хвилювання.
При провадженні досудового слідства важливе значення має встановлення факту застосування різноманітних знарядь для вчинення даних злочинів. Застосування певних знарядь призводить до утворення специфічних слідів, що дозволяють визначати вид і характер використаних знарядь, механізм і час утворення ушкоджень, характер дій здійснених потерпілим після завдання йому тілесних ушкоджень. У випадку опору жертви злочинцю механізм заподіяння і характер завданих йому травм обумовлюють утворення на тілі й одязі злочинця слідів і ушкоджень, які необхідно використовувати при висуненні версій щодо розшуку злочинця та його викриття. Про наявність тілесних ушкоджень у підозрюваного з'ясовується у лікувальних закладах, куди останній звертався за наданням йому медичної допомоги.
Обраний злочинцем спосіб учинення злочину (завдання ушкоджень тупим твердим предметом, колюч о-ріжучи м предметом, предметом, що рубає, вогнепальною зброєю, скиданням з висоти, залишенням в холодний час без одягу тощо), його поводження в процесі спілкування з жертвою допоможуть слідчому створити психологічний портрет злочинця, який необхідно використовувати при його розшуку, а також відповісти на ряд специфічних питань таких як визначення обставин і часу заподіяння тілесних ушкоджень; установлення свідчень, що характеризують фізичні дані і фахові навички злочинця (сила, лівша, спосіб завдання ушкоджень та ін.); психічної повноцінності останнього.