Смекни!
smekni.com

Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом (стр. 5 из 6)

За ст. 312 ЦК України фізична особа має право на вибір та зміну родузанять.

Кожен має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно оби­рає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Частина 3 ст. 312 ЦК України та ст.43 Конституції України забороняє використання примусової праці. Не вважається примусовою працею за Конституцією військова або альтернативна служба, а також робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Право фізичних осіб на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські організації тощо і вільно збиратися на мирні збори, конференції, засі­дання, фестивалі тощо передбачені статтями 314 та 315 ЦК України та ст. 36 Конституції України.

За ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Цей За­кон регулює порядок створення та діяльності політичних партій і громадські організації.

III. Захист особистих немайнових прав

Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів

відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися правом на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного цивільного права.

Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

-Вимагати непорушення цих прав;

-Вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

-Вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захист особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено її право має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантуєсудовий захис прав і свобод людини і громадянина. Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних іетересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушенняповинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.

3.1 Законодавчій захист

Законодавчій захист – зафіксованє положення закону норми про правозвернення особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або немайнового права. Дана норми можеть біти зафіксовані в ЦК України, Конституцією України та відповідними законами України і Автономної Республіки Крим.

Якщо аналізувати свіввідношення даного видів захисту, то адміністративний та судовий співвідносяться, як часткове до загального, а саме до законодавчого захисту. Підтвердження цього можемо використати конституційну норму проте, що діяльність всіх державних органів базується вуключно на законі.

Закон встановлює можливість оскарження рішеня суду певної інстанціїї, що передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.

Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката, повідомити близьких або інших осіб; При нанесенні ій тілесних ушкоджень – можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.

З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути іншими.

3.2 Судовий захист

Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему суддів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 ЗУ «Про судоустрій») Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Будь – яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустріїй України” тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.

Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України) та спеціальні засоби. До за­гальногромадянських засобів відносяться:

- визнання права;

- відновлення права;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його пору­шення;

- відшкодування збитків;

- визнання правочину недійсним;

- примусове виконання обов`язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Що стосуєть спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:

- ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення по­рушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширен­ня інформації, якою порушуються особисті не­майнові права (ст.278 ЦК));

- ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До да­ної категорії способів захисту слід відноси­ти, наприклад, можливість вимагати виправ­лення імені у випадку його порушення (ч.З ст.294 ЦК).

3.3 Адміністративний захист

Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів Президентом Укрїни, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та іетересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:

1) Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;

2) Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ЦК.

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Висновок

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно – правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідни міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність наддосконаленої правової системи – це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.