регистрация / вход

Гроши

Тема лекції №1: Гроші: сутність, історія та функції. Проблеми: Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку. Функції грошей та різні підходи до них.

Тема лекції №1: Гроші: сутність, історія та функції.

Проблеми:

1. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку.

2. Функції грошей та різні підходи до них.

3. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати M1, M2, M3, L.

4. Грошовий обіг. Закон грошового обігу.

5. Грошова реформа. Особливості її проведення в Україні.

Рекомендована література:

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997

2. Гальчинський А. Теорія грошей. – Київ: Основи, 1996

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996

4. Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995

5. Основи економічної теорії. – під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 1997

6. Кравець В. Гривня – жіночого роду \\ Вісник НБУ. – 1997. - №9

7. Основи ринкової економіки. – під редакцією - Київ: Либідь, 1995

8. Макконелл К.Л., Брюс С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. – Москва: «Республика», 1992

9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993

10. Савлук М. І. Гроші та кредит. – Київ: Либідь, 1992

11. Чухно А. Передумови і результати грошових реформ у постсоціалістичних країнах \\ Вісник НБУ. – 1997. – №5

12. Ющенко В. Результати реформи мовою цифр \\ Вісник НБУ. – 1997. - №9

1. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку.

Гроші – одне з найдавніших явищ суспільства – відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців.

Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.

Гроші – це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На питання “що таке гроші?” автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – зерно, в третіх – хутро тощо.У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети із золота.

Протягом тривалого часу в обігу використовували повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їх номінальній вартості. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого змісту. Так, приміром, фунт стурлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу – паралельної емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.

Повний відхід од конверотованості паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 –х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Напис «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України, — українською, російською, польською та єврейською (івритом).

З випуском стокарбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України.

Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні.

Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України. Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917—1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви «сотий», «резана», але врешті було віддано перевагу звичній уже «копійці». 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І.Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець.

З цього випливає, що:

· Гроші – не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного – грошового

· Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування

2. Функції грошей та різні підходи до них.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм одержала назву функції грошей. Функція грошей – це певна дія чи “робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.

У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функцій грошей як засобу обігу. “Гроші, - писав він, - є товаром, … що служить загальним засобом обміну”. У книзі англійського економіста Т. Крампа “Феномен грошей” грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства. У підручнику “Економікс” підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження. Економісти Долан та Кемпбелл визначають гроші як засіб нагромадження. У книзі англійського економіста Л. Харріса “Грошова теорія” говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницію рахунку і зовсім не згадуються функції засобу платежу і світових грошей.

Представники марксистської теорії грошей визнають п’ять їх функцій:

· Міри вартості

· Засобу обігу

· Засобу нагромадження

· Засобу платежу

· Світових грошей

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Це відбувається тому, що у товарах і грошах втілена абстрактна праця, причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, виражена у грошах, є його ціною. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління.

Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін – бажання продати і готовність купити – визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою Т – Г – Т.

Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

З розвитком ринкових відносин і сфери використання грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення засобів і предметів праці має накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого –створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребаами розширенного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші фиконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межіми усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима – золотом.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів грошового обігу внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

Проте ці відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж прктичний характер. На практиці всі складові грошової маси виступають як єдине ціле і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширенного відтворення.

Ця функція тісно пов’язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима ( продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель – це боргове зобов’язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з’явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового забов’зання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, коли і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видане грошове зобов’язання.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує вексулі, розплачуючись за них власними векселями, які нащиваються банкнотами.

Банкнота – це зобов’язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти – важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні – з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб’єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов’язкові для приймання, але забезпеченні золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

Світові гроши – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт економічних відносин – держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців.

Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості – золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як:

· Загальний платіжний засіб

· Загальний купівельний засіб

· Абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо)

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей.

В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, виступають у вигляді національних грошових одиниць. Ці перетворення зумовлені самим розвитком світової економіки й адекватними йому змінами міжнародних платіжних відносин:

· Сформувався широкий світовий ринок із системою взаємозв’язків і взаємозалежностей між його суб’єктами, з широким розвитком між ними кредитних відносин і банківського обслуговування. У таких умовах світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво і відпала потреба використовувати для цього золото.

· Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало цим державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а на міжнародних ринках

4.Грошовий обіг. Закон грошового обігу.

Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.

Грошовий обіг поділяється на дві сфери:

· Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами.

· Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електроних переказів.

Переважну частину його в країнах з розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по разунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини грошового обороту зумовлено насамперед дешивізною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб’єктів.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів ( що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноїменної грошової одиниці

К = Ц \ О

К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці

Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:

Кп = (СЦ – К + П – ВВ) \ Шо

СЦ – сума товарних цін

К – сума цін товарів, проданих у кредит

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями

ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів

Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та

платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна частина боргових зобов’язань погашується шляхом не сплати готівкою, а їх взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму платежів за товари, що раніше продані у кредит.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей щалежить від їх кількості, а кількість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню грошової маси.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з 17 ст. перебувають паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав такуж купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси регулярними потребами обігу. Звідси, у свою чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відігріє грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що застосоуються у готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення кредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час – лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90% усіх грошових платежів США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін.

3. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати M1, M2, M3, L.

Функціональні форми – похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно штрокою палітрою наявних функціональних форм грошей. В економічній науці та практиці протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.

Національний банк України розраховує обсяг грошової маси за допомогою грошових агрегатів, які репрезентує встановлене законодавтсвом відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.

Склад грошових агрегатів:

М0 – гроші поза банками;

М1 = М0 + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті;

М2 = М1 + строкові депозити у національній валюті, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків.

Агрегат М1 являє собою грошову масу у вузькому розумінні. В нього включаються два визначальні блоки грошей:

· Готівкові гроші (металеві й паперові)

· Трансакційні депозити – вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигладі відповідних платежів згідно з комерційною угодою, що здійснюється за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити – це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять процентів, а лише дозволяють власникам їх користуватися чеками та електронними переказами.

Окрім цих форм грошей, у різних країнах до структури грошей у вузькому розумінні цього поняття включають і деякі інші грошові форми. Це, зокрема, певні чекові депозити, що відрізняються від вкладів до вимоги тим, що на них можна отримати певний відсоток.

М1 охоплює ті грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу і без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жодних обмежень і з незначними витратами. М1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.

Агрегат М2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цього поняття. Гроші, що входять до цього агрегату, отримали назву “майже грошей” або грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М1 полягає в тому, що, якщо гроші, що входять до агрегату М1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Але їх можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку або чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М2 – це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження.

Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агругату М1 та безчекові ощадні рахунки в комерційних банках та ощадних установах, що їх можна легко перевести у грошову або чекову наявність, використавши як засіб обігу.

У банківській статистиці США різний ступінь ліквідності мають і термінові вклади (коротко-, середньо, - і довготермінові). Відповідно дрібні коротокотермінові вклади (до 100.000$) включаються в агрегат М1, середньотермінові – в агрегат М2. Що ж до значних довготермінових вкладів підприємств, то статистика окремих країн відносить їх ло агрегату М3. Ці вклади, котрими, як правило володіють підприємтсва, предствлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів. Це забезпечує їм достатню ліквідність, можливість конвертації у грошові форми більш високого рангу.

Агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків. До М3 включаються грошові складові, які більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.

У 1980 р. в США введений у статистичну практику ще один грошовий агрегат L, який включає:

1. М3

2. Ощадні облігації: облігації, що випускаються урядом і, як правило, продаються дрібним вкладникам

3. Векселі, акцептовані банками: зобов’язання банків сплатити визначену суму у визначений час

4. Комерційні папери: короткострокові боргові зобов’язання корпорації

5. Короткострокові державні облігації: облігації, що випускаються урядом і погашаються не пізніш як за 12 місяці

Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, перший агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов’язана з товарною масою, що проходить процес обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме тому цей агрегат повинен бути об’єктомнайактивнішого регулювання.

В інших грошових агрегатах враховані також нагромадження грошей у різних організованих формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами. Так, обсяг агрегату М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів визначаються, крім того, розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб’єктів обігу тощо. Ці відмінності повинні враховуватись при використанні того чи іншого агрегату в практиці регулювання грошового обігу.

25 Грошова реформа та особливості її проведення на Україні.

Грошова реформа є одним з інструментів грошової політики. Роведення грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або частокової структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи, завжди вимушене.

Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак і їх функціональному втіленні.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи: грошові реформи у вузькому й широкому розумінні цього поняття. У першому випадку йдеться про проведення заходів із заміни дійсної грошової одиниці та відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови системи грошового обігу; у другому – про запровадження принципово нової за структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей.

Грошові реформи у вузькому розумінні цього поняття мають кілька різновидів. Це:

· Грошові реформи формального типу , що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої зміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо.

· Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Це дещо складніша форма грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.

· Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без його зміни)

За часовим лагом здійснення обмінних операцій теорія і практика розмежовують одномоментні грошові (строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів) і грошові реформи паралельного типу. Перші називають іще “шоковими” реформами. Названий тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, або реформи “шокового” типу.

Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Грошові реформи в широкому розумінні цього поняття від розглянутих вище реформ тим, що вони передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин.

Грошова реформа повинна обов’язково доповнитися системою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер. Ключовими середних мають бути:

· Дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і в першу чергу рішуче обмеження бартеру як зони економічних зловживань

· Удосконалення управління валютною та емісійною політикою з тим, щоб стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні

· Скорочення поширеної практики викоритання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів

· Недопущення безконтрольності з боку держави за відпливои капіталу та грошової маси в тіньову економіку і за кордон

· Запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами розміщення та напрямками використання валютних резервів держави

Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці і особливо – пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці. Лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів.

Грошова реформа повинна пов’язуватись з іншими аспектами економічної реформи, перш за все з приватизацією, розвитком виробництва, платіжним балансом, дефіцитом державного бюджету. Інакше кажучи, для грошової реформи потрібна сприятлива економічна ситуація. Це – зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно мають утвердитись дворівнева банківська система, створені резервні фонди, розвинутий ринок цінних паперів, діяльність фондової біржі.

7 листопада 1992р. Президент України підписав Указ “Про реформу грошової системи України”, за яким з 12.11.1992р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготвкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Із введенням у безготівковий обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року, створила необхідні передумови для проведення другого етапу грошової реформи. Її відкритий і безконфіскаційний характер забезпечив зростання довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї системи органів державної влади України.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні».

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Сьогодні можна впевнено заявити, що грошова реформа:

· Забезпечила впровадження одного з найважливіших атрибутів державності – національної грошової одиниці

· Сприяла неухильному зниженню інфляції

· Дала змогу усунути значні коливання обмінного курсу

· Стимулювала зростання надходжень іноземної валюти в державу ( у тому числі й повернення українських капіталів, що збурігаються за кордоном)

· Сприяла створенню кращих умов для залучення іноземних інвестицій

Реформування попереднньої грошової системи і розбудову нової супроводжували дві ключові акції:

· Заміна тимчасового карбованця на постійну національну валюту

· Здійснення деномінація та відповідна нуліфікація, тобто одночасне зменшення однаковою мірою (масштаб 1:100000) усіх грошових вимірів, вартісних і цінових показників та параметрів функціонування економічної системи.

Все це, безумовно, позитивно вплинуло на фінансову ситуацію в Україні. В результаті різко скоротилася кількість банкнот в обігу, що суттєво полегшило бухгалтерський облік, роботу касирів, банківських установ, торговельної мережі, всіх суб’єктів господарювання.

Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було створено один з невід'ємних атрибутів державності — національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грощової реформи у нашій державі, розглядаючи введення української валюти — гривні — як свідчення початку стабілізації української економіки.

Висновки:

· Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості.

· Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

· Головні функції грошей:

Міри вартості

Засобу обігу

Засобу нагромадження

Засобу платежу

Світових грошей

· Грошові агрегати: М0, М1, М2, М3 та L

· Грошовий обіг - це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий