Видається, що Улас Самчук з кінця 1939 року і до весни 1941 року стояв ніби осторонь подій в українському націоналістичному середовищі. Це не зовсім так, оскільки він продовжував виступати як публіцист: Самчук пише статтю «Сегодня і завтра», вміщену у «Пробоєм» [25], готує реферат «Від санкюлотів до Ес-А» [25]. 15 березня 1941 року мав доповідь від Українського національного об’єднання в Празі [4], в якій висловив критичну настанову щодо стану націоналістичного руху на еміграції - «забагато фраз, ілюзій, патосу, замало знання, фаховости, конкретного діла». До цього додалось розбиття ОУН, яке весь час поглиблювалось, і, на думку Уласа Самчука, привело до того, що ми «стоїмо один проти одного з безсилою в очах ненавистю». О.Ольжич картав Уласа Самчука за відвертість, яку могли використати противники.
Саме аналіз пройденого політичного шляху, причин і суті розколу Організації українських націоналістів(ОУН) привели до переосмислення Уласом Самчуком своїх політичних переконань. Наслідком цієї еволюції у поглядах на методи і засоби досягнення поставленої мети став остаточний розрив з ідеологією «інтегрального націоналізму» Дмитра Донцова. З іншого боку, Улас Самчук поступово підходив до розуміння безперспективності вузького партійництва (в рамках чи то ОУН(б), чи то ОУН(м), з якою він пов'язав свою наступну діяльність) для вирішення «українського питання». Сам Улас Самчук зауважує, що він не брав «ентузіястично» участі у боротьбі відламів ОУН. Зате потім «не був змушуваний «вертатися», каятися, «виправляти помилки» [25].
Щодо оцінки впливу Д.Донцова на міжвоєнну українську політичну атмосферу та ролі його політичного дітища ОУН(б), наведемо характеристику, дану Богданом Цимбалістим: «Вплив Донцова на розвиток громадянської демократичної політичної культури був фатальний... Донцов своїми проповідями внутрішньої незгоди, діленням українців на ліпших (визнавців його ідей) і гірших (усіх інших), закликами до внутрішньої безкопромісової боротьби поглибив роз'єднання народу, який унаслідок різних історичних обставин ніколи не був як слід інтегрований. Негативний вплив Донцова на розвиток політичної культури ще і в тому, що він підкопав довір'я певної частини громадянства, зокрема молоді, зорганізованої в націоналістичній організації, до верстви своїх освічених людей... За його навчанням, не наука, не розум, не інтелект, але «характер», ірраціональний гін, войовничість, стихійне хотіння та жадоба влади роблять людину здібною вести народ. Таким чином до голосу й керівництва політичним рухом, а опісля життям усієї спільноти прийшли студенти без закінчених студій, сільські активісти з кількома клясами середньої освіти. Єдиною легітимацією для влади була приналежність до ОУН» [44,с.77-78].
Оцінка Б. Цимбалістого є загострено полемічною, але подібні розмови щодо української влади, яка «складалася зі студентів... До всього з одної школи, можливо з одного села…» вели на початку літа 1941 року послідовники Д. Донцова - Улас Самчук і Євген Маланюк [58;72].
Перше особисте знайомство Уласа Самчука з Д. Донцовим відбулось близько 20 червня 1941 року в Кракові [25;17], з приводу чого Улас Самчук зауважив, що «між нами тоді ще був лад і порядок» [17,с.58]. Про роздвоєність тогочасної позиції Уласа Самчука найпромовистіше свідчать його власні нотатки: «Мене ще можуть запитати: чого ж я весь той час тримався якраз партійних людей? Мельниківців? Бо треба було з кимсь все таки йти. Не можна було бути самому... Башня з слонової кості для мене чужа. Я людина практичної роботи... А чому з мельниківцями? Бо ж тут була горстка мені близьких та інтелігентних людей. Я зрештою пішов би і з бандерівцями, тільки там мене не хотіли. Там були значно мудріші від мене. Я пробував з ними говорити, але вони дивилися на мене з головокружньої висоти» [25;14,с.24]. Таким чином, попри всі вагання і сумніви, напередодні нападу Німеччини на СРСР Улас Самчук вибрав «своєю» політичною силою ОУН(м).
На початку травня 1941 року Улас Самчук отримав перепустку до Генерального губернаторства, дійсну до 30 червня [43,с.137]. 9 травня 1941 року він їде в Берлін, де наступного дня має «відчит при повній залі» [43,с.137]. 11 травня 1941 року в Берліні Улас Самчук зустрічається з керівником ПУНу Андрієм Мельником [43,с.138]. Під час зустрічі обговорювався розкол в ОУН, можливість написання Уласом Самчуком біографії Є.Коновальця. Сподіваємося, що ця зустріч стала визначальною щодо ролі Уласа Самчука в організації, як одного з провідників в життя плану пропагандивної акції ОУН(м). «Маючи досвід Закарпаття, де ми розгорнули широко закроєну акцію пропаганди, - писав Улас Самчук, - ми планували ще ширше розгорнути її тепер» [43,с.140].
16 травня 1941 року Улас Самчук прибув до Кракова [43,с.141]. На травень-червень 1941 року Культурна референтура(КР) ПУНу запланувала ряд його виступів на території Генерального губернаторства, головною темою яких були справи «на конче політичні і не конче безпосередньо партійні, а скорше національно-освідомлювальні, роз'яснювальні, ситуаційні. Не заторкувалися справи організації, особливо її розколу, ніколи не нападалося на противників по організації, а звичайно і з особливою силою підкреслювалася важливість національної єдности і національної мети» [43,с.142].
Відбулось 2 відчити Уласа Самчука у Кракові (22 травня і 14 червня), у Варшаві(28 травня), Ярославі (17 червня), Празі (28 червня). Планувались також виступи у Холмі, Грубешові, Томашові і Криниці, але у зв'язку з початком війни Німеччини і СРСР здійснені не були [43].
Штаб ОУН(м) у цей час знаходився у Кракові, на вулиці Зеленій, де працювали О. Ольжич, М. Сціборський, О. Сеник-Грибівський, Р. Сушко, М. Капустянський, З. Книш, Ю. Вассиян. На цій же вулиці містився Український центральний комітет (УЦК) на чолі з В. Кубійовичем та штаб ОУН(б). Улас Самчук, разом з Оленою Телігою, зробили спробу налагодження контактів з політичними опонентами. Так, вони відвідали штаб-квартиру ОУН(б) і мали розмову з С. Ленкавським [17с.110-111]. Ці заходи здійснювались, скоріше, за їх власною ініціативою, ніж за завданням ПУНу. Улас Самчук згадує, що прийняли їх холодно: «Ніякого привіту, ніякої чемности, усмішки. Ніхто не запросив нас сідати». Досить довго вони з О. Телігою чекали на появу С. Ленкавського, який категорично заперечив можливість будь-яких переговорів. На застереження про небезпеку остаточного розвалу націоналістичної організації він відповів: «Розвалимо - побудуємо нове». «Я побачив живий і приклад нашого політика того часу, - підсумовує Улас Самчук, - кандидата як не на українського Сталіна, то в кожному разі на якогось Ріббентропа» ,[43,с.111].
В середині липня 1941 року члени КР ПУНу склали кістяк похідних груп ОУН(м), що вирушили з Кракова в Україну. Улас Самчук з Оленою Телігою, перейшовши нелегально 16 липня 1941 року тимчасовий кордон по р.Сян, прибули до Львова [17,с.86-94]. Там на той час зібрались інші члени похідних груп ОУН(м).
23 липня 1941 року в будинку Спілки українських письменників і журналістів відбувся вечір на тему «Українська духовність на переломі», в якому взяли участь Улас Самчук і Олена Теліга. Організатором вечора виступав Микола Голубець, головував на ньому Василь Пачовський. З боку ОУН(м) це була спроба розпочати публічний діалог з політичними опонентами, однак присутні на вечорі члени ОУН(б) влаштували У.Самчуку і О.Телізі обструкцію [9,с.122].
Момент для налагодження співпраці двох частин ОУН був сприятливим ще й тому, що після появи меморандуму А. Розенберга №1 від 2 квітня 1941 року, у якому йшлося про майбутнє утвердження в Україні «власного національного життя» [11,с12], суттєво змінилась тактична настанова ОУН(б) щодо впливу зовнішніх союзників на розвиток ситуації в Україні. І. Патриляк, публікуючи інструкцію «Боротьба й діяльність ОУН під час війни», оцінює її появу, як дуже важливий поворотний момент, який спричинився до еволюції поглядів молодих керівників Революційного проводу від повного несприйняття будь-якої іноземної допомоги до визнання значного впливу можливих союзників на розвиток ситуації в майбутньому» [15,с.78].
Точкою дотику між ОУН(м) і ОУН(б) могло стати також вирішення різноманітних фахових проблем. Остап Тарнавський, пишучи про намагання запустити в кінці літа 1941 року в рух електростанцію у Львові, пізніше визнав, що «на цьому конкретному прикладі ми побачили, наскільки мав рацію письменник Улас Самчук, коли на першому літературознавчому вечорі (23 липня 1941 року) підкреслював потребу кадрів» [1,с.10].
Оскільки основу тактики ОУН(м) становила організація пропагандивно-видавничої справи, у Львові в кінці липня 1941 року відбулось обговорення складу редакції майбутньої газети, яка мала видаватись в Києві. Він мав такий вигляд: головний редактор - О. Ольжич, його заступник - У. Самчук (передовиці, репортажі), літературний редактор — О. Теліга (рецензії, жіночі справи), театральний редактор - М. Демо-Довгопільський, редактор мистецтва - М. Михалевич, львівська редакція - О. Штуль, Б. Нижанківський, Сахман та ін.[44,с. 96-97]. Однак у намічені плани досить швидко довелось вносити зміни.
16 липня 1941 року в головному штабі А. Гітлера відбулось засідання керівників Третього рейху (за участю Розенберга, Ламмерса, Кейтеля, Герінга і Бормана), на якому обговорювалось майбутнє новоприєднаних до Німеччини територій на Сході Європи [44,с.212-515]. 17 липня А.Гітлер декретом створив міністерство Рейху для окупованих територій Сходу і поставив на чолі нього Альфреда Розенберга, компетенція якого поширювалась на всю територію СРСР, за винятком земель, приєднаних до Генерального губернаторства або безпосередньо до Рейху чи переданих іншим державам.
1 серпня 1941 року Галичина була включена до складу Генерального губернаторства (дистрикт (округ) Галичина). 19 серпня на підставі німецько-румунського договору територія між Дністром і Бугом (в т.ч. Північна Буковина і частина Одещини і Вінничини) - так звана «Трансністрія» - перейшли у володіння Румунії. 20 серпня з інших українських земель утворено рейхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному [17,с.60]. На 1січня 1943 року територія Рейхскомісаріату складала 339275,33 км2, що дорівнювало Італії з островами та Албанії. Населення становило 16910 тис. чол.[17,с.61]. Тобто, найбільша частина території України і найзначніша кількість її населення виявились зосередженими в однойменному Рейхскомісаріаті. Нацистська окупаційна політика свідомого дроблення українських земель внесла корективи у плани ОУН(м). Перший і, як виявилось, найголовніший неофіційний друкований орган було вирішено видавати у Рівному. Окрім того, це місто ставало, за словами О. Штуля-Ждановича, «найважливішим переходовим пунктом у транспорті на схід. Через нього транспортувались люди, література і все інше» [17,65]. З 1 вересня 1941 року у Рівному почала виходити газета «Волинь», редактором якої був Улас Самчук, а видавцем і головним керманичем — Степан Скрипник.