Ще одна яскрава телевізійна робота Леоніда Парфьонова, яка показує його творчу журналістську особистість це документальний телефільм «Особисто Леонід Ілліч» про Леоніда Брежнєва. «Це та історія, яка не проходить, а залишається. У той час відбулося безліч подій і пізнавальних, і просто повчальних» - каже автор фільму [2]. Разом з емоційною насиченістю, журналіст намагається поставитися до теми об’єктивно: «Ми прагнули бути об'єктивними. Він (Л. Брежнєв) - історична фігура вже тому, що він собою визначив цей час. Ми говоримо "брежнєвська епоха" і під цим маємо на увазі роки, які ще відповідають поняттю "брежнєвський застій". Але це більш оціночне» [2].
Леонід Парфьонов захоплюється історією. Його історичні програми та фільми складають немало важливу частину його творчого здобутку і, мабуть, найширше розкривають його особу як журналіста, адже в цих роботах бачимо творчий погляд на історичні процеси у суспільстві, який не позбавлен об’єктивності та плюралізму.
Ще один цікавий проект Леоніда Парфьонова, який свідчить про оригінальність його мислення – телевізійна програма «Російська Імперія», яка торкається й історії України у складі Російської Імперії.
Робота над проектом почалася в 2000-му році. Закінчена — весною 2003 року. Для передачі готувалися спеціальні карти, а всі сюжети і тексти підготував Леонід Парфьонов. Це грандіозна, як журналістська, так і технічна робота.
Зараз Леонід - головний редактор російського видання всесвітньо відомого тижневика «Newsweek». У журналі відчутний оригінальний «парфьонівський» стиль, починаючи з обкладинок та закінчуючи підбором тем. Навколо часопису зібралися справжні майстри сучасної російської журналістики. У 2006 році його часопис відзначили за найкращу обкладинку.
Про свій творчий метод Леонід не любить міркувати. «Та ніякий я не автор і не ведучий. – сказав Л. Парфьонов у одному зі своїх інтерв’ю. - Мій жанр і метод один - я працюю на телебаченні Леонідом Парфьоновим» [16].
На основі вищесказаного ми вважаємо даного журналіста яскравою творчою особистістю. Достойним журналістом нашого часу. Нажаль, ми не можемо назвати аналогів «Намедни» або «Newsweek» в Україні.
ВИСНОВКИ
Вивчивши теоретичну базу й перевіривши отриманні результати на практиці, ми дійшли таких висновків з приводу нашого дослідження. У журналістиці як в жодній іншій професії грає важливу роль людський фактор, адже саме крізь призму суб’єктивного людського бачення конкретна реальна ситуація осмислюється і подається через ЗМІ вже масовій аудиторії. Питання журналістської творчості розглянуто дослідниками ще дуже мало. Існує багато протиріч стосовно цього питання, особливо тих випадків де має велике значення думка самого журналіста. Ким йому бути? Спостерігачем, оголошувачем фактів чи суспільно й політично активним учасником життя своєї держави?
Так чи інакше, професія журналіст зобов’язує людину до відповідальності за кожне сказане слово. Але це не може обмежити творчу діяльність фахівця.
Специфіка і своєрідність журналістської творчості полягає в тому, що воно, націлюючи людину на адекватне відображення і осмислення дійсності, вимагає від нього характерних даному виду діяльності якостей дарування, особливого психофізичного складу особи, хорошої професійної підготовки – говорить дослідник М. Ким. Зважаючи на це, творча особа Леоніда Парфьонова відповідає цим якостям. І найкращим доказом цьому є відгуки глядачів і читачів, просто прихильників його творчої діяльності. Але крім цих дарувань та психофізичного складу особи, неабияка роль у суспільній діяльності відводиться моральним принципам журналіста як в першу чергу людини та громадянина. Тому вкрай важлива орієнтація журналіста як творчій особі на рішення соціально-важливих завдань. Не випадково найбільшими публіцистами своїх епох ставали видні мислителі, політичні діячі, лідери партій і рухів – ті, хто гостро відчував суспільні проблеми і запити суспільства і умів їх виразити в своїх творах. В. Моїсеєв стверджує, що до суспільно значущого ефекту не приводить націленість журналіста на ліричне, образне самовираження або бажання покрасуватися. І в наших газетах можна знайти немало матеріалів підготовлених авторами чи не з єдиною метою «закрутити» сюжет, «блиснути» літературними вишукуваннями або розчулити читачів «несамовитими» деталями . З цього боку нам доволі важко судити про Леоніда Парфьонова, адже його сюжети були яскраві, навіть, настільки, що кожна робота сприймалася за короткий документальний фільм. Вважаємо, що наявність образного бачення і так би мовити ліричного підходу до матеріалу , визначають і жанр, напрямок роботи журналіста. Так, Леонід по праву вважається одним із найяскравіших документалістів. (Нагадаю, що в його арсеналі більше 7 телефільмів та 2 циклу програм документального характеру з історії Радянського Союзу). Про визнання Леоніда Парфьонова майстром своєї справи говорить і той факт, що його телевізійний проект «Намедни» вийшов на dvd – дисках, та навіть зараз, коли програма не виходить в ефір більш трьох років, її записи користуються популярністю.
Хочемо далі зазначити, що зараз побутує в українській та російській журналістиці орієнтація на західну модель журналістики, де головною метою журналіста є подання «голих» фактів. Але, на нашу думку, тут треба враховувати образ духовного мислення цілої нації, цілий менталітет, для якого такий підхід не є характерним. Вищезгаданий російський дослідник М. Ким у своїй книзі подає думку з цього приводу І. Руденко, який стверджує, що сьогодні голод не на факти — на точки зору. На яскраве слово. На старі, але забуті жанри. Знов виникає потреба в творчо орієнтованих людях, здатних не тільки оперативно повідомити новину, але і осмислити складні явища дійсності. Відповідно підвищуються і кваліфікаційні вимоги до їх професійних якостей, знань, умінь і навиків – додає вже М. Ким.
У своїй роботі ми вдалися до спроби соціологічного опитування. Звичайно, його не можна назвати повноцінним, адже ми не могли дотриматися всіх правил соціологічних досліджень, але отриманні результати відгуків аудиторії стосовно журналістської діяльності Леоніда Парфьонова, наглядно показали як сприймається його робота, який вплив мають його матеріали, його стиль говорити та подавати сюжети на глядачів.
Повний і всебічний розвиток і розкриття творчого потенціалу журналіста, прояв його індивідуальності, і взагалі особи, можна і треба розглядати як неодмінну умову ефективності всієї системи засобів масової інформації і виконання ними, що відповідають потребам соціального прогресу суспільства завдань – говорить Моїсеєв, додаючи, що велику роль тут грає само суспільство, яке своїми запитами до журналістики може впливати на її рівень.
Так від рівня суспільних очікувань результатів журналістської діяльності залежить професіоналізм всієї журналістики в цілому і – в її складі – кожного журналіста окремо. Отже, можна говорити про загальні і приватні аспекти розвитку творчого потенціалу. Вони нерозривно зв'язані і взаємообумовлені, тому що від суспільних запитів до засобів масової інформації залежать вимоги до окремого журналіста, так і ступінь його ж професіоналізму впливає на ефективність всієї журналістики.
Тож, журналістика – багатоаспектне явище, професія яка вимагає багато сил та специфічних якостей від людини, особливої душевної сили. Адже робота журналіста має значення для величезного пласту населення всієї держави, а інколи і всього світу. Зважаючи на це, можна з упевненістю сказати, що творча особа журналіста не належить йому одному, а є вже суспільною цінністю. І роль журналістики в інформаційному суспільстві все більш зростає, а значить, зростають й вимоги до творчої особистості професіонального журналіста.