Смекни!
smekni.com

Чорнобильська катастрофа: особливости висвітлення в друкованих ЗМІ (стр. 3 из 5)

2.2 Історія публікацій в СРСР

Офіційно інформування почалось з замітки під назвою «От совета министров СССР», де повідомлялось: «На Чернобыльской атомной электростанции произошла авария, поврежден один из атомных реакторов. Принимаются меры по ликвидации последствий аварии. Пострадавшим оказывается помощь. Создана правительственная комиссия» [11, с. 2].

Як ми бачимо, що текст спеціально підібраний таким чином, щоб привертати якомога менше уваги. До того ж ми бачимо термін «аварія», який передбачає відсутність жертв. Використання саме цього терміну можна пояснити в тих публікаціях, де вже використовувався інший, більш точний термін «катастрофа» задля уникнення тавтології, але не в даному випадку.

18 серпня у газеті «ВечернийКиев» опубліковане інтерв’ю з так званим «провожатым». По-перше тут зустрічаємо аналогічну «навмисну» помилку – немає використаного терміну «катастрофа». Про подію розповідають так, наче це не є важливо, використовують недолугі порівняння «но все-таки атомный реактор – не газовая плита» [12, с. 4]. Як причину аваріїнаводять саме некомпетентність персоналу: «Создателям Чернобыльского РМБК не удалось предусмотреть цепочку упорных нарушений правил его эксплуатации» [12, с. 4]. Видно несерйозне ставлення до працівників-ліквідаторів наслідків катастрофи. Окрім того, подається інформація таким чином, щоб створити ілюзію того, що наслідки вже подолано. Сама подія як би виходить на другий план, а на першому – вихваляння величі радянської держави: «А растет этот своеобразный скафандр для реактора строго по намеченным графикам, достигнув уже 40-метровой высоты. До конца остались считанные метры»; «Словом, противопоставленные стихии взрыва человеческаясобранность, компетентность, какговорится, «подводят под крышу» место аварии» [12, с. 4]. Окрім того ми бачимо, що немає розуміння довготривалості наслідків: «Возведенный там «саркофаг» о многом нам еще будет напоминать» [12, с. 4]. Як ми бачимо, текст побудований таким чином, щоб дати людям зрозуміти про те, що аварія минулася, що більше їм нічого не загрожує.

2.3 Аналіз публікацій з приводу закриття Чорнобильської АЕС

До 2000 року публікацій про Чорнобильську АЕС вкрай мало. Цього року, як було вже зазначено, ми можемо помітити сплеск кількості публікацій, що пов’язано з повною зупинкою роботи електростанції. О 13 годині 15 хвилин 15грудня 2000 року відбулася ця визначна подія(закриття останнього енергоблоку), яка викликала нечуваний інтерес до проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи і сприяла написанню відразу багатьох матеріалів на дану тему.

14 грудня 2000 року в газеті «Українське слово» надруковане інтерв’ю з Володимиром Шовкошитним, президентом міжнародної організації «Союз Чорнобиль». Він розповідає про діяльність своєї організації. У даному випадку про Чорнобиль кажуть більш чесно. Окрім того звертаються і до інших, а не тільки до екологічних, проблем, пов’язаних зі станцією: «Якщо прогнозований дефіцит електроенергії ще можна буде погасити за рахунок режиму економії, реконструкції теплових електростанцій, то як бути із питанням працевлаштування і компенсацій? У Славутичі працюють 30 тисяч людей»; «Поки ЧАЕС працювала, увага міжнародної громадськості була прикута саме до її екологічної загрози. Відповідно надходила і допомога. А тепер, із закриттям ЧАЕС 15 грудня 2000 року, Україна залишається наодинці з цією проблемою» [13, с. 6].

До того ж ми знаємо, що за радянський період трагедію показували як ту, що вразила весь СРСР, і не бралися до уваги конкретно негаразди України (УРСР). Після 1991 року навпаки – наслідки катастрофи саме в Україні абсолютизувалися, чому сприяли патріотичні віяння, отримання незалежності тощо. У даному ж матеріалі Україна не виступає, як егоїст. Тут звертають увагу і на проблеми світової спільноти, і конкретно на проблеми Росії: «От, наприклад, у Росії, та й у нас, намагаються «обрізати»Чорнобильські програми. І ми, звертаючись до посольств тієї ж Росії в усіх країнах, де мешкають ліквідатори, намагаємося не допустити зменшення їхнього соціального захисту» [13, с. 6].

У виданні «Урядовий кур’єр» ми можемо спостерігати відразу кілька публікацій за кілька днів на ту ж тему – тему чорнобильської катастрофи. Таку цікавість журналістів видання до проблеми також викликало припинення роботи станції.

Перший з цих публікацій – репортаж Дмитра Олтаржевського «Безробітний атом», надрукована в день закриття – 15 грудня. У своєму матеріалі автор торкається не тільки екологічної точки зору, хоча є й така, а і економічної: «Залишаючи станцію, я вкотре звернув увагу на бетонний моноліт п’ятого енергоблока, будівництво якого зупинилося після аварії 86-го. Він був готовий майже на 90 відсотків. Залишалося лише завантажити ядерне паливо і запустити реактор. А нині блок, в який було вкладено сотні мільйонів доларів, перебуває у жалюгідному стані, його обладнання розтягли по кутах. Хто може дати стовідсоткову гарантію, що така сама доля не спіткає три інших, ще укомплектованих його родичів?» [14, с. 2-3]. Автор наводить можливі версії використання ресурсів ЧАЕС без загрози для людей і середовища: «Пам’ятаю, колись пропонувалося створити на основі енергоблоків ЧАЕС паро-газову станцію. Яка різниця, чим нагрівати воду, щоб пар потрапляв на лопаті турбін і виробляв електроенергію. Відтак і енергетичні потужності можна було б зберегти для нашої держави, і працевлаштувати персонал станції, що також нині є величезною проблемою» [14, с. 3]. Автор говорить про неприпустимість використання зони відчуження в якості міжнародного кладовища відходів, і з ним не можна не погодитись, оскільки це буде «величезний моральний тиск на українців, що пережили найстрашнішу радіаційну катастрофу» [14, с. 3].

У замітці «Чорнобильську АЕС закрито» від 16 грудня 2000 року (наступного дня від попередньої) також торкаються економічного боку питань, але при цьому абсолютно не чіпають екологічний. Якщо взяти до уваги, що читачі переглядали матеріал «безробітний атом», то замітка не дає жодної нової інформації, окрім певних цифр: «За оцінками фахівців станції, одні тільки витрати, пов’язані з закриттям ЧАЕС, становитимуть протягом найближчих 15 років щонайменше півтора мільярда доларів» [15, с. 1].

«Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення» дає нам детальний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи у сфері міжнародних відносин. «У роки незалежності Україна послідовно виконувала вимоги МАГАТЕ щодо експлуатації та контролю безпеки на атомних електростанціях. На реконструкцію системи контролю діючого третього енергоблоку ЧАЕС український уряд витратив 264 млн. доларів. Однак уряди індустріально-розвинутих країн дедалі настійливіше вимагали повного закриття атомної станції» [16, с. 6]. Автор показує, наскільки положення України є залежним від цих 5-ти відсотків електроенергії, і наскільки закордонні спостерігачі на це не зважають. З одного боку автор має рацію – наскільки нам тепер, 8 років потому, відомо, країни, які вимагали закриття станції так і не виконали своїх зобов’язань – не надали кошти на будівництво інших, екологічно-безпечних станцій, що покрили б витрати електроенергії. Тому таке агресивне ставлення їх до Українського уряду було невиправданим. З іншого боку автор не враховує той момент, що для Українців ЧАЕС несла таку ж загрозу, як і для громадян інших держав.

«Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети» – стаття учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а точніше не стаття, а уривки з його книги «Атомний синдром Чорнобиля». Тут автор дає оригінальну думку про роль ЗМІ у висвітленні наслідків катастрофи, якої ми не помітили в жодному попередньому матеріалі: «Та, пам’ятаю, пройшло лише кілька тижнів з того жахливого атомного самоудару не тільки по начинці четвертого блока, але й по «начинці» нашого мозку, як самодіяльні, і перш за все, відомчі цензори знову взялися за старе. Вони терміново з грифом «блискавка» розсилали циркуляри стосовно того, про що можна писати з проммайданчика Чорнобильської АЕС, а про що – анітелень» [17, с.1]. Автор пояснює «цензуру» тим, що деякі представники влади заробляли на трагедії гроші: «Чи не тому тоді, у перший рік постчоннобильських публікацій, читачі так і не дізнались про «моральних уродів» різного роду, котрі хотіли нагріти руки на загальнонародній біді. ІЙ, до речі зазначити, добряче таки нагріли – з 130 мільярдів доларів, які Україна вже витратила на подолання наслідків «трагедії сторіччя», повідомляла преса, чимало грошей поприлипало до злодійських кишень» [17, с. 1].

Гліб Долін у своїй публікації від 16 грудня 2000 року приводить такі причини вимог інших держав закриття ЧАЕС, як можливість їм на цьому заробити: «Тобто або відключати стануть частіше й більше, або будемо електроенергію купувати в кого завгодно, крім «вітчизняного виробника»» [18, с. 4].

2.3 Аналіз публікацій, пов’язаних із об’єктом «Укриття»

У листопаді 1986 року було завершено будівництво об’єкта «Укриття» але він не є насправді дієвим захистом від радіації. А вже 2004-го року Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в дію нового саркофага для ЧАЕС.

Ці події спричинили вже вкотре інтерес суспільства до інформації, пов’язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Назва публікації «Об’єкт «Укриття»: наукові дослідження останнього десятиліття» говорить сама за себе. Автор в статті дає детальний аналіз помилок, які припустили інженери та будівельники при зведенні «саркофагу» над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, дає наукові пояснення деяким аномаліям, приводить можливий (на той момент не затверджений) план перетворення зони відчуження на екологічно-чисту територію. Автор розповідає про те, що «В Україні і світі протягом усього часу існування «Укриття»продовжуються наукові дослідження та дискусії навколо ядерної, радіаційної, загальнотехнічної та пожежної небезпеки «саркофага», шляхів вирішення проблем, які він породив. Дискусії йдуть паралельно з офіційно проголошеним, за активної участі міжнародних фахових структур, курсом на перетворення цього специфічного об’єкта на екологічно безпечну систему. Виконання поставленого питання є довгим і складним процесом, який, не зважаючи на майже 15-річну історію існування «Укриття», поки ще не завершений» [19, с. 103]. Матеріал є повним з наукової точки зору. Але не підходить для сприймання пересічними читачами., оскільки є перенасичення термінологією, сухість тексту.