I. Вчинки, які порушують право громадян на отримання інформації:
Як порушення професійної етики, що не дозволяє громадянам отримувати інформацію, можуть бути кваліфіковані наступні випадки:
- якщо журналіст свідомо, не залежно від цілі, яку він поставив, обнародує неправдиву інформацію;
- якщо журналіст обнародує неправдиву інформацію в результаті нехтування обов`язком її перевірки;
- якщо журналіст, який отримав суспільновагому інформацію спеціально для публікації, через корисливі чи інші цілі приховує чи замовчує її;
- якщо журналіст фальсифікує інформацію, перекручує зміст документального чи іншого джерела, допускає смислову правку документа, який цитує;
- якщо журналіст свідомо бере участь в організації замовчування суспільновагомої події, явища чи факту;
- якщо журналіст під видом достовірної обнародує інформацію, яка основана на непідтверджених повідомленнях, слухах, а також отриману з невідомого джерела.
II. Вчинки, що утискують право громадян на свободу думки
Як порушення професійної етики, що утискують право громадян на свободу думки, можуть бути кваліфіковані наступні випадки:
- якщо журналіст через егоїзм, чи інші причини протидіє веденню дискусії чи обнародуванню тверджень, з якими він не згоден, порушуючи тим самим принцип плюралізму думок ;
- якщо журналіст протидіє обнародуванню критичних чи полемічних виступів з приводу опублікованого раніше матеріалу;
- якщо журналіст без достатніх доказів відмовляє в обнародуванні відповіді;
- якщо журналіст шляхом зміни і скороченню листа читача, глядача чи слухача перекручує смисл присланого тексту без згоди його автора;
- якщо журналіст вводить громадськість в оману шляхом фабрикації фіктивних листів читачів, глядачів чи слухачів або ж видає власний матеріал за точку зору і результат власної творчості другого реального автора .
Стосунки журналіста з джерелом інформації, перш за все повинні керуватись добросовісністю. А добросовісність журналіста – скрупульозна перевірка фактів, точна передача відомостей, взятих з документальних та інших джерел призначених для публікації; вона виключає підтасовку фактів, бездоказових суджень призначених для публікацій; вимисел і фабрикацію матеріалів. Журналістські кодекси говорять про те, що журналіст повинен розповсюджувати і коментувати лише ту інформацію, в правдивості якої він впевнений і джерело якої йому добре відоме. Він повинен прикладати всі зусилля, щоб уникнути нанесення шкоди кому-небудь неповнотою і неточністю інформації, яку він оприлюднює.
Журналіст повинен чітко розрізняти у своїх публікаціях факти, про які розказують і те, що складає думку, версію, підозри. В то й же час він не повинен у своїй професії бути нейтральним.
Журналіст зобов’язаний поважати прохання інтерв’юйованих не розголошувати офіційно деякі їхні слова.
Без сумніву саме способи отримання інформації (а також спотворення отриманої інформації) викликають найбільше нарікань на адресу журналістики в цілому. Отримання інформації обманним шляхом вже стало чимось звичним. Журналісті не дуже люблять і недовіряють їм.
Деякі країни побоюються невигідного висвітлення деяких аспектів їх життя. Наприклад, Індія дуже хворобливо реагує, коли показують знедолених, яких на вулицях індійських міст більш, ніж достатньо. Тому всі тележурналісти повинні здавати відзняті матеріали чиновникам з Міністерства інформації ще до виїзду з країни, що, природньо, нікого не влаштовує. Тому все частіше тележурналісти приїжджають в країну по туристичній візі, знімають все, що вважають за потрібне і озвучують матеріал так, як того потребує формат програми. Те ж саме відноситься до деяких мусульманських країн, які побоюються «невірних трактувань» зі сторони журналістів. Ті ж сумніви характерні для деяких африканських країн, які не хочуть, очевидно, щоб їх висміювали “ці білі”...
журналіст моральний етичний публікація
Кодекс професійної етики українського журналіста з цього приводу каже:
«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають об’єктами його професійної уваги. Він утримується від будь-яких натяків і коментарів стосовно фізичних недоліків або хвороби людини. Він утримується від таких відомостей, за винятком тих випадків, коли ці обставини напряму пов’язані зі змістом публікації. Журналіст зобов’язаний уникати образливих висловів, які можуть спричинити шкоду моральному і фізичному здоров’ю людей.
Журналіст дотримується принципу, що кожна людина є невинною до тих пір, поки судом не буде доведене протилежне. В своїх повідомленнях він утримується називати по іменам рідних і друзів тих людей, які були обвинувачені або засуджені за скоєння ними злочину – за винятком тих випадків, коли це необхідно для об’єктивного викладення питання. З особливою суворістю дані норми виконуються, коли журналістське повідомлення може зачепити інтереси неповнолітніх. Тільки захист суспільства може виправдати журналістські розслідування, які передбачають втручання в особисте життя людини. Такі обмеження втручання виконуються, якщо мова йде про людей, які знаходяться в медичних та інших подібних установах ».
Хартія телевізійників має розділ «Захист прав і законних інтересів громадян і організацій, суспільного здоров’я і моральності», які озвучують наступні принципи:
Повага і дотримання недоторканості особистого життя. Збір, зберігання і використання інформації про особисте життя людини, включаючи, фото- і відеозйомку на приватній території, без його згоди не допускаються.
Під особистим життям розуміється: особиста
і сімейна таємниця, в тому числі подружні та інтимні стосунки, сексуальна орієнтація, релігійний світогляд, дружні відносини, способи проведення вільного часу, таємниця листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних, комп’ютерних та інших повідомлень.
Під приватною територію розуміється
будь-яке жиле приміщення, будівля, включаючи присадибну ділянку; готельні номера, пансіонати, санаторії и т.п.; лікарняна палата».
Аналогічні принципи «Повага честі і достоїнства особистості» містить і Кодекс 1991 року:
«Журналіст поважає честь і гідність людей, які стають його героями, тактовні в спілкуванні з ними. Він уникає вторгнення в особисте життя і допускає обнародування відомостей такого роду лише у тих випадках, коли це необхідно для захисту інтересів суспільства, прав і законних інтересів громадян. Журналіст не повинен розповсюджувати неперевірені відомості і чутки, а також допускати вислови, які можуть підірвати репутацію людини, або заплямувати його честь”
Єдиним дієвим способом запобігання порушень цих норм може слугувати мораторій на використання в пресі і ефірі матеріалів, які протирічать журналістській етиці.
Перейдемо тепер до тих норм, які визначають так звану «корпоративну етику», тобто відносини з колегами і конкурентами. В будь-якому творчому колективі обов’язково присутній дух конкуренції. Заклик «візьмемось за руки, друзі!» прозвучить дещо лицемірно. Звичайно, кожен журналіст прагне до відомості та значимості. З самого початку свого творчого шляху він бачить конкурентів і тих, на кого варто рівнятися. Не можна сказати, що творчий колектив – клубок змій, але все ж зіткнення амбіцій уникнути важко. Для того, щоб не дати зіткненням перерости у війну, і виникла необхідність визначення принципів корпоративної культури в журналістиці.
«Суспільна роль потребує від журналіста високої професіональної чесності, яка передбачає його право утримуватись від роботи, що протирічить його переконанням, відмова розкрити джерела інформації прийняття рішень в тих органах масової інформації, де він працює.
Професійна чесність не дозволяє журналісту приймати особисті інтереси, які протирічать суспільному благу. В етичні принципи журналіста входить повага інтелектуальної власності, зокрема недопустимість плагіату.» (Міжнародні принципи професійної етики журналіста)
Кодекс професійної етики журналіста 1991 року каже:
«Якщо наказ видавця або керівника редакції вступає в протиріччя з суспільними правилами, то журналіст повинен відмовитися від його виконання. Журналіст може відмовитись від виконання завдання редакції, якщо воно протирічить його моральним переконанням.
Журналіст турбується про престиж професії, поважає честь і гідність колег, не допускає дій, які приносять шкоду авторитету журналістики. В творчому змаганні журналіст не дозволяє собі зловживати довір’ям своїх колег, заважати їм виконувати професіональні обов’язки, наносити їм будь-яку шкоду. Він сприяє розвитку творчих вмінь колег, підвищенню знань і майстерності, приходить на допомогу тим, хто потрапляє в біду. Професіональна солідарність не може слугувати виправданням посяганню на правду і справедливість.»
Як недотримання корпоративної культури, характеризуються наступні епізоди: «Якщо журналіст з корисних або інших низьких мотивів відмовляється від публікації конкретного матеріалу або окремих його частин, або публікує його, або схиляє своїх колег до його опублікування;
- якщо журналіст в будь-якій формі розкриває псевдонім, який належить іншій людині, без його згоди, за винятком випадків, коли псевдонім був розкритий публічно раніше;
- якщо журналіст, використовуючи чуже творіння, представив його повністю, або частково як своє, не вказує на його дійсного автора;
- якщо журналіст, не попереджуючи про це відповідні редакції, передає один і той же матеріал в дві або більше редакції або пропонує для обнародування раніше опублікований матеріал, за виключенням випадків, передбачених законом;