Радянське телебачення щорічно показує понад півтори тисячі передач з європейських країн. 24,4 процента обсягу мовлення телебачення Болгарії становлять передачі з-за кордону, Угорщини – 31,8, Чехословаччини – 23,7 процента. Так «Інтербачення» сприяє зближенню народів різних країн, кращому їх порозумінню.
телевізійний об'єднання міжнародний трансляція
2 червня 1953 року телеглядачі Франції, ФРН і Голландії стали очевидцями досить мальовничої церемонії: телебачення «перенесло» їх через Ла-Манш до туманного Лондона на коронацію британської королеви Єлизавети II. Сталося так, що поряд із важливою датою у житті англійського королівського дому й у зв'язку з нею історія закріпила іншу пам'ятну подію, яка стосується вже літопису розвитку телебачення. Цього дня пряма телевізійна трансляція дала можливість глядачам кількох західноєвропейських країн побачити те, що було віддалене від них відстанями й державними кордонами. Так розпочалася діяльність міжнародної мережі телевізійного обміну.
Офіційно «Євробачення» оформилося у 1954 році й нині об'єднує телеорганізації 33 країн Західної Європи та Північної Африки. Воно спирається на солідну технічну базу – від американських космічних телеретрансляторів серії «Інтелсат» та європейської організації супутникового зв'язку «Єутелсат» до релейних і кабельних ліній довжиною понад 100 тисяч кілометрів.
Як вважають засновники «Євробачення», вихідним моментом його створення став спорт. Саме він був основним фактором привернення уваги великої інтернаціональної телеаудиторії. У 1956 році спорт у програмах «Євробачення» становив майже дві третини всього обсягу обмінів. Однак поступово дедалі більше місце на каналах цієї організації почали завойовувати новини про актуальні події й політичні коментарі. Як і газети, кіно та радіо, західноєвропейське телебачення стало могутньою зброєю впливу на маси. Починаючи з 1962 року, коли американські телемережі через космічний ретранслятор «Телестар» одержали прямий вихід на Європейський континент, було створено своєрідний постійний телеміст для поширення серед європейців заокеанських новин.
24 травня 1982року о 17.00по Гринвічу лондонська студія міжнародного телеагентства «Візньюс» вперше відкрила мовлення за проектом «Єврикон» («Образ Європи»). З цієї детально виваженої щодо змісту програми, яка через супутник зв'язку транслювалася на весь континент, починається історія «панєвропейського» телебачення. До випуску були включені матеріали австрійської, англійської, голландської, італійської, західнонімецької телекомпаній. Телеорганізації саме цих країн і були ініціаторами розробки проекту «Єврикон», до якого згодом приєдналися ще десять країн. Мета: органічне поєднання інформаційних, освітніх і розважальних шоу, які доповнювали б національні програми і водночас давали б широкій аудиторії «образ Європи». Для ефективнішого подолання лінгвістичних бар'єрів частина передач йшла у синхронному перекладі на 6 мов, частина ж супроводжувалася субтитрами. Однак не менші труднощі належало подолати й творцям програм: «панєвропейське» телевізійне співробітництво вимагало від журналістів позбавитися національних стереотипів у подачі матеріалу, аби стати зрозумілим і сусідам по континенту. Не завжди це вдавалося робити на належному рівні.
З експерименту «Єврикон» виросла станція «Європа ТБ» – результат кооперування державних мереж Голландії, Португалії, Ірландії, Італії і ФРН. Вона почала своє мовлення з жовтня 1985 року. Передбачався щоденний блок різноманітних передач обсягом 5,5 години. Але через сильний тиск з боку конкурентів «Європа ТБ» не змогла реалізувати своїх задумів про континентальну аудиторію 320 мільйонів чоловік. Через рік її потенційними глядачами були хіба що три проценти західноєвропейського населення.
Спадкоємцем «Європи ТБ», можливо, стане «Євросат» – телеслужба, початок функціонування якої заплановано на 1992 рік об'єднанням європейських супутників зв'язку «Євтелсат» (створене у 1977 році, представляє комунікаційні відомства 26 країн). Нещодавно міністри країн Спільного ринку уклали угоду про загальні норми телемовлення у добу супутникового зв'язку й кабельного телебачення. Згідно з нею вводяться обмеження на трансляцію передач, які пропагують порнографію, насильство й расизм, перевага надається загальноєвропейським програмам.
Нині, коли супутникова технологія БТМ дає змогу транслювати передачі будь-куди, 12 європейських країн прагнуть перешкодити «телебаченню без кордонів» наповнити екрани сексом, насильством і дешевими американськими серіалами. Обмеження на трансляції реклами не більш як 15 процентами щоденного ефірного часу стосується лише передач через кордони.
Домовленість про «Євросат» – важливий захід у діяльності ЄЕТ по створенню до кінця 1992 року Спільного ринку без внутрішніх кордонів. Підписання угоди затримувалося кілька місяців через вимогу Франції, щоб телестанції присвячували європейським програмам точно регламентовану більшу частину ефірного часу. І це не випадково. Адже, за даними ЄЕТ, у середньому понад 70 процентів художніх фільмів, які демонструються на ТБ у країнах Спільного ринку, імпортуються, причому половина з них – із США. Тож небезпідставним є занепокоєння французів, аби супутникове телебачення не привело до ще більшого поширення на нашому континенті дешевих американських серіалів.
Згідно з планами створення служби «Євросат» сигнали БТМ підуть через два потужних супутники з 18 каналами й будуть досить сильними, щоб гарантувати якісний прийом на невеликі домашні параболічні антени. Автори проекту вважають, що конкуренція між окремими національними телеслужбами, зниження витрат на супутникове мовлення, впровадження єдиних технічних стандартів зміцнять «пан-європейські» тенденції у ТБ.
«Азіябачення» – система обміну телевізійними програмами між членами Мовного союзу Азії і регіону Тихого океану (АБУ). Для обміну, насамперед оперативними сюжетами для випусків телевізійних новин, використовуються супутники зв'язку «Інтелсат», які діють у зонах Індійського і Тихого океанів. Район АБУ має три зони для обміну новинами: зона А з координаційним центром у Токіо, зона Б – із центром у Куала-Лумпурі. Обмін у цих зонах почався у 1984 році. У третій зоні (західна Азія) він поки що не відбувається.
«Арабобачення» – система обміну телевізійними програмами у рамках Мовного союзу арабських країн (АСБУ). Створення системи стало можливим після запуску і введення в експлуатацію супутників зв'язку «Арабсат». Ця організація була створена в 1976 році для здійснення зв'язку між членами Ліги арабських країн, куди входять 22 держави. Нині експлуатуються 2 супутники зв'язку, кожен з яких має 26 транспондерів. Обмін телевізійними новинами через супутник «Арабсат» почався наприкінці 1985 року.
12 африканських країн підписали угоду про створення африканської організації супутникового зв'язку. Поки що триває дослідження проблем, зв'язаних із створенням організації. Очікується, що в майбутньому до організації ввійдуть й інші країни Африки.
Названі вище організації супутникового зв'язку і телеоб'єднання призначені для міжнародного обміну програмами, як правило, на взаємовигідних засадах. Але окремі країни використовують національні супутникові системи для розповсюдження своїх матеріалів по всій Земній кулі. Інформаційне агентство ЮСІА (США) поклало початок створенню всесвітньої телемережі, яка має ті ж цілі, що й «Голос Америки».
Наприкінці 1983 року світова супердержава – Сполучені Штати Америки – здійснила воєнну агресію проти невеличкої острівної країни у Карибському морі – Гренади. Силою зброї там було придушено народний рух за свободу. Приблизно у той же час США почали ще одну операцію – цього разу проти решти світу. З листопада 1983 року відбулася перша передача всесвітньої телевізійної мережі «Уорлднет». Вона була створена на основі вдосконаленої системи супутникового зв'язку «Інтелсат». Уряд Сполучених Штатів, розуміючи значення телевізійного мовлення в пропаганді «американського способу життя» за кордоном, поставив за мету перетворити мережу «Уорлднет» на екранний аналог основного радіорупора ЮСІА – «Голосу Америки». «Уорлднет» прагне поширити свій вплив на всю Земну кулю. Тому структурно телемережа складається з чотирьох регіональних служб: «Євронет» – на Європу, «Арнет» –«країни Карибського басейну, Південної і Центральної Америки, «Афнет» – Африку, «Іанет» – на країни Південно-Східної Азії. У планах «Уорлднет» – розширення мовлення й на зону Тихого океану.
Телепрограми, підготовлені у Вашингтоні, передаються ЮСІА в більш як сто країн світу. Прийом їх здійснюється з допомогою спеціальних параболічних антен, встановлених у посольствах США (в тому числі в Москві, у приміщеннях американських консульств у інших містах СРСР), а також у сотнях американських представництв і різних місій. З квітня 1985 року передачі ведуться 5 разів на тиждень по 2 години щодоби, а з 1987 року – по 4 години. «Уорлднет» адресує програми не лише співробітникам і відвідувачам американських посольств і консульств, але й національним ефірним і кабельним мережам багатьох країн. Безпосереднє завдання «Уорлднет» – охопити двогодинною регулярною програмою весь світ, для чого ведуться переговори про оренду супутникового часу в «Арабсат», «Бразільсат» та індонезійської системи «Палапа». Як на дріжджах, з року в рік зростає бюджет телепропагандистського консорціуму. Якщо на старті (у 1983 році) він становив 1,7 мільйона доларів, то у 1988 році – вже 30,4 мільйона. Нині асигнування на телемережу «Уорлднет» становлять більше половини всього бюджету теле- й кінослужби ЮСІА.