Те ж саме справедливо сказати й про художній тип соціальної інформації. Художня думка в XX столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зрозумілими широкій аудиторії безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористично це висловив французький філософ і літературний критик Роланд Барт, сказавши: "Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми". Іншими словами, художній твір залишається певною річчю в собі без роз'яснюючого його витлумачення літературної (чи якоїсь іншої мистецької) критики, яка й відіграє роль перекладача художнього висловлювання на мову масової інформації.
Нарешті, кожна особистість, навіть звичайна людина, володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її і свого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до героїв та персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки саме людство являє собою спільноту окремих особистостей, які складають цілісність саме завдяки тому, що комунікативно пов'язані між собою.
А відтак, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує в суспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Пресічна людина не зрозуміє наукових новинок, складних художніх творів, комерційних таємниць, професійних секретів, хоч би вони й були їй повідомлені. Журналістика сьогодні — це спосіб перетворення наукових, професійних та фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію. Якщо люди здатні розуміти один одного, так це тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот — це шар масової інформації.
Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику "Наша газета +" 27 листопада 1999 року на сторінці "Клуб допитливих" у рубриці "Очевидне — неймовірне" була опублікована стаття відомого журналіста Валентина Смаги "Альберте, ти не правий!" Вона розповідала про відкриття українського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зручності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.
Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічне й незвичні для неспеціаліста наукові факти. "Усім відомо, — пише В. Смага, — що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна сила. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поздовжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух частинок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також виникає електрорушійна сила.
Поперечна дія магнітного поля на провідник — це, згідно з Петром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому ґрунтується вся сучасна енергетика.
Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній — ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отримати необхідну енергію безпосередньо з Космосу".
Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозрозумілим, і читачі, що не мають спещаттьної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю ма-
теріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.
Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) — інформація (текст) — аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста — встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких потенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.
В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвалтування свідомості читачів, було запропоновано правило "news not views" (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 році ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, нав'язувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.
Як продукт активної діяльності людини соціальна інформація характеризується цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника "Масова комунікація". "Соціальна інформація, — відзначили науковці, — ніколи не буває нейтральною. Інформація, що передається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики "news not views" (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментаря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію".
Журналіст, як і будь-який політичне активний громадянин, просто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни, він має цілковите право оприлюднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав іншим суб'єктам інформаційних відносин висловити свої погляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного розвитку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних
проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма часної журналістики.
Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція "news no views" далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовилося, віддають перевагу "адвокатському" типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язані не в площині чистої інформатики, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдських жиггашх цінностей.
Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприймала її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала її як спосіб Формування громадської думки, соціальної педагогіки, ро:>н ;: :>••:*•'.я важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.
Отже, інформація в журналістиці — це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика— це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.
У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" означає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:
1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття "масовості". Особ:Іиво великі тиражі й справді називаються "масовими", але здебільшого гака ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монополія держави чи партії' на розвиток преси і поширення інформації. У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задоволенню інформаційних потреб громадян, "масовому" охопленню населення інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань.
Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників — малий наклад для України й навіть для Харкова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрішня газета "Харківський університет", це тираж масовий.
Так само масовим є тираж п'ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. чоловік. Наприклад, у конкурсі "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та
Харківське обласне відділення Спілки журналістів України, у 2000 році в номінації "Читацькі симпатії" експертна комісія відзначила Кегичів-ську районну газету "Наш край", її разовий тираж склав 2165 примірників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.
2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорієнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізноманітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що створюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.