Смекни!
smekni.com

Суспільна сфера (стр. 3 из 3)

Політичні тенденції можна аналізувати з точки зору їхнього впливу на політичні комунікації. Зокрема, існує конфлікт між двома напрямками політики, перший з яких робить наголос на зміст, а інший - на спосіб поширення інформації. Наприклад для нації-держави становить інтерес проблема збереження національної незалежності та суверенітету у сфері комунікації, натомість громадськість зацікавлена у такому регулюванні цієї сфери, яке б гарантувало різноманітність змісту і доступність інформації для всіх. Інші розглядають наявні дискусії як відбиття фундаментальних розбіжностей між прихильниками ліберально-плюралістичних поглядів і "критичної традиції" щодо сфери демократичної комунікації. Останнім часом домінування ринкового лібералізму над класичною версією ліберального плюралізму ще більше поглибило ці розбіжності. Ринковий лібералізм, як показано у Розділі 2, наголошує цінність індивідуальної економічної свободи певною мірою нехтуючи при цьому іншими демократичними цінностями, такими як участь громадян у виробленні політичних рішень, рівність та різноманітність. Як зазначено у вступному коментарі до цього розділу, різні політичні підходи по різному визначають, який різновид та глибина регулювання необхідні для того, щоб процес політичної комунікації відбувався ефективно.

Концепція ринкового лібералізму з найбільш загальної точки зору є відбиттям головних положень концепцій вільного розповсюдження інформації, вільної преси та вільного поширення інформації за допомоги комп'ютерних мереж і проголошує своєю головною метою захист від втручання держави. Під цим поняттям ринкові ліберали розуміють широкий спектр дій: від спроб тоталітарного уряду застосувати примус або залякування з метою здійснення контролю за змістом новин до існування державних засобів масової інформації і пов'язаних з ними проблем щодо різноманітності, доступу і суспільних інтересів. Концепція ринкового лібералізму вважає державне регулювання неефективним, таким, що гальмує технологічний прогрес і штучно підтримує неконкурентоспроможних "виробників" у сфері культури, тим самим обмежуючи споживачам свободу вибору. Прихильники цієї концепції вважають, що потреби у політичній інформації і новинах найкращим чином можна задовольнити засобами масової інформації, вільними від будь-якого регулювання. Засади політики, що випливають з цієї концепції, включають певні стратегії, такі, як приватизація і репрезентування інтересів суспільства через принцип "суверенітету споживача" (див. критику моделі "суверенітету споживача" у Розділі 2).

Звичайно, вплив держави на зміст інформації, що поширюється через ЗМІ, потенційно може бути небезпечним. Досить згадати випадки ув'язнення журналістів за порушення сумнівного "Закону про дифамацію держави" у Румунії (Transіtіons, October 1998, 91-93) або нарікання на те, що напередодні виборів у березні 1998 року в Україні державні телевізійні канали і друковані видання провадили виключно про-урядову пропаганду (Transіtіons, Aprіl 1998, 93). Але прихильники критичної, соціал-демократичної і прогресивної моделей висловлюють стурбованість і ведуть боротьбу за рівність і доступ до комунікацій як проти політичного, так і проти економічного панування (Hardt, 1992, 218). Прихильники цих моделей розглядають ринок як ще одну форму регулювання, що може негативно впливати на інші демократичні цінності.

Як приклад критичного підходу до політичних питань можна навести критику Гербертом Шіллером доктрини "вільного поширення" інформації (Schіller, 1979). На думку Шіллера, зневажання концепцією ринкового лібералізму фундаментальних демократичних принципів значною мірою спричинене спроможністю великих корпоративних сил домінувати у сфері світової політики й інтерпретувати свободу слова як право власності, а не як одне з фундаментальних прав людини. Наприклад, раніше американські інформаційні агенції скаржилися, що монополія європейських агенцій веде до викривлення змісту новин і заважає "вільному поширенню" інформації. Вони наполягали на тому, що для забезпечення демократичних прав у сфері комунікації система регулювання має допускати (а ще краще гарантувати) конкуренцію. Але мірою того, як американці поступово вийшли на провідні позиції на інформаційному ринку, суть їхніх виступів змістилася із "свободи доступу" на "свободу підприємництва". Усвідомлення відповідності принципів "вільного поширення" до економічних інтересів США змусило новостворені інформаційні агенції у країнах, що розвиваються, спрямувати зусилля на захист культурного суверенітету і вітчизняної індустрії ЗМІ у цих країнах.

Аргументацію на користь дерегуляційного підходу зазвичай будують на таких поняттях, як свобода, вибір та різноманітність. Засадовим стосовно неї є припущення, що політика контролю з боку держави обов'язково означає обмеження сфери комунікації, натомість ринок означає його відсутність (Hall, 1997). Проте таке протиставлення, на думку Стюарта Гола, є хибним. Ринок, пише він, "розподіляє ресурси, винагороджує ефективність і новацію, карає за неефективність та відсутність інновацій і розділяє учасників на переможців та переможених" (Hall, 1997, 229). Він стимулює одні дії і заважає іншим. С.Гол вважає, що поняття "дерегуляція" означає не стільки вибір між обмеженням-регулюванням та свободою, скільки, якщо точніше, вибір між двома різними моделями регулювання. Або, як зауважив Вінсент Моско, "скорочення державного регулювання найімовірніше означає не дерегуляцію, а поширення сфери впливу ринкового регулювання" (Mosco, 1996, 201). Тезу Гола про наявність двох різновидів регулювання слід завжди мати на увазі в ході політичних дискусій, оскільки під час них зазвичай враховують лише очевидні, відкриті форми політичних рішень - тобто рішення, які приймає держава. Другу, ринкову форму регулювання визначають як "відтворення специфічних способів і впорядкування діючої практики таким чином, щоб вони здавалися звичними або природними" (K.Thompson, 1997, 3). Така регулятивна практика може мати не менш серйозні наслідки, ніж регулятивна політика, як видно на прикладі ринкової логіки, описаної Голом.

Таким чином, при уважному розглядові аргумент на користь послідовної політики у сфері ЗМІ, спрямованої на дерегуляцію, схожий не так на захист суспільних інтересів шляхом вільного розповсюдження інформації та обстоювання демократичних прав у сфері комунікації, як на аргумент на захист вільного ринку і забезпечення доступу на "ігрове поле" конкуруючих інформаційних компаній. Останнім часом Джермен та МакЧесні намагаються привернути увагу до впливу концентрації власності на участь громадян у суспільних справах, розуміння ними суспільних питань і, як наслідок, на ефективну роботу механізму демократії (German and McChesney, 1997, 1).

Прихильники "критичної" традиції пропонують доповнити головну ринкову схему регулювання процесів політичної комунікації системою стримувань і противаг. Так, Хабермас наголошує на необхідності створення певних "умов для невикривленої комунікації" як обов'язкової умови для процесу демократичної комунікації (Hardt, 1992, 218). Гакет і Чжао (Hackett and Zhao, 1998) пропонують систему орієнтирів, що базується на фундаментальних демократичних цінностях, таких, як рівність, ефективність, право вибору, представницька демократія та участь громадян у громадському житті, на тлі якої можна оцінювати здатність політики у сфері ЗМІ сприяти утвердженню демократії. Кюрен (Curran, 1996b) вважає, що оптимальною з точки зору демократії є така організація системи ЗМІ, коли комерційний сектор є лише одним з чотирьох периферійних секторів, а у центрі системи розташовано основний сектор ЗМІ, організований за принципом суспільних послуг. МакКвейл (McQuaіl, 1994, 131) пропонує теорію "демократичної участі", яка, на його погляд, є альтернативою теорії "обивательських ЗМІ", що відбивають потреби громадян. Ця теорія підтримує ідею численних дрібних місцевих і неінституційних засобів масової інформації і "горизонтальні" муніципальні медіа-системи, що не підлягають контролю з боку як ринкових інституцій, так і "професіоналів". Натомість ця теорія підтримує "право на адекватну інформацію про справи на місцевому рівні, право на відповідь і право на використання нових засобів комунікації для взаємодії і соціальних дій у невеликих громадах, зацікавлених групах та субкультурах".

Очевидно, що політичні підходи весь час змінюються і цей процес супроводжується бурхливими дискусіями, що стосуються ролі політичних комунікацій і вимог до них у ліберально-демократичних суспільствах. Раніше регулятивні структури було розроблено у багатьох ліберально-демократичних країнах з метою забезпечення певних суспільних інтересів поза рамками комерційних (спрямованих у першу чергу на розваги) ЗМІ - підтримки суспільної сфери. Сучасні тенденції спрямовано на звільнення урядів від цих обов'язків. Новий підхід до медіа-систем - у першу чергу як до засобів забезпечення споживачів певними різновидами продукції, а не як до суспільної сфери - ймовірно пов'язаний з історичною традицією звільнення від домінування уряду. Проте сьогодні прихильники ринкового лібералізму - це не колишні дрібні торговці, що боролися проти феодальної системи. Це гігантські корпорації та економічні еліти, що здатні впливати та обмежувати доступ до засобів комунікації за допомогою економічних заходів. Основним політичним питанням на сьогодні є: якою мірою і яким чином можуть здійснюватися політичні комунікації на тлі моделі політизованого або регульованого ринку, яка (модель) базується на концепції дерегульованого вільного ринку.