Смекни!
smekni.com

Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств (стр. 5 из 8)

У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівня забезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічного потенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.

Стратегія зростання е важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій за­гального циклу зростання, а саме:

1) початкову; 2) проникнення;3) прискореного зростання; 4) перехідну.

1) початкова стадія і стратегія зростання. Початкова стадія характеризується певними особливостями. Основні з них такі:

- виявляють і ліквідують вузькі місця у процесах і структурі реалізації конкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних), що не передбачені планом і програмами;

- обсяг прода­жу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує. Метою цього різновиду стратегії є поступове зростання ділової активності для того, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації) досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьому необхідне достатньо виважене ставлення до виявлення і ліквідації “вузьких місць” (не узгоджених за спроможніс­тю ланок виробництва, всієї системи господарювання). Реалізація цього різновиду стратегії вимагає значних витрат ресурсів.

2) стадія і стратегія проникнення. До визначальних і харак­терних їхніх властивостей належать:

- подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш;

- відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів);

- поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяль­ності. Стратегія проникнення звичайно передбачає: більш глибоку дифузію у ринкові ніші, збільшення темпів зростання обсягу прода­жу, придбання (купівлю) інших підприємницьких структур; активі­зацію реалізації довгострокових програм з метою модернізації технологічної бази фірми і зміцнення фінансового її стану.

3) стадія і стратегія прискореного зростання супроводжуєть­ся швидким збільшенням обсягу продажу і доходів. Причому має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція - необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і післяпродажний сервіс. Метою цього різновиду стратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньофірмових мож­ливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростання підтримувати якомога довше.

До того ж, діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічних дій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має, в свою чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості і впливу на ефективність підприємництва стратегія науково-технічної діяльності заслуговує на окрему і детальну характеристику. Передусім зазначимо, що стратегія діяльності у сфері НДДКР охоп­лює чітко визначені складники: технологічне прогнозування (плану­вання); раціоналізація структури за застосовуваними видами; адап­тація управління НДДКР до сучасних вимог; можливі напрямки (ком­поненти) стратегії НДДКР фірми.

1. Технологічне прогнозування має на меті отримання відповід­ними менеджерами фірми нової інформації щодо очікуваних нова­цій технолого-технічного характеру, технологічних проривів у тій або іншій сфері продукування виробів. Прогноз (план) науково-технічно­го розвитку фірми насамперед має концентруватися на такому важли­вому аспекті стратегії НДДКР, як обгрунтований розподіл усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослі­дно-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою фірми. Треба звернути увагу на галузеву приналежність фірми. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на науково-технічну діяльність не перевищують 1—2 % загальних витрат, то у пріоритетних галузях вони можуть ся­гати 6—7 %.

За деякими даними, рівень галузей з найбільшою економічною віддачею на Україні виглядає наступним чином:

Групи галузей за інвестиційною привабливістю Перелік галузей промисловості за окремими групами
1. Пріоритетні за рівнем інвестицій­ної привабливості 1.1. Металургія (кольорова і чорна) 1.2. Обслуговування населення 1.3. Торгівля
2. 3 достатньо високою інвестицій­ною привабливістю 2.1. Нафтодобувна і газова промис­ловість 2.2. Машинобудування і металообробка 2.3. Цементна промисловість 2.4. Виноробна промисловість
3. 3 середньою інвестиційною привабливістю 3.1. Хімічна і нафтохімічна промис­ловість 3.2. Виробництво збірного залізобетону 3.3. Вовняна промисловість 3.4. Виробництво плодоовочевих кон­сервів 3.5. Масложирова промисловість
4. 3 низькою інвес­тиційною приваб­ливістю 4.1. Вугільна промисловість 4.2. Електроенергетика

Таблиця 4 . Інвестиційна привабливість галузей народного господарства України ( №34 ,с.132).

2. Структура НДДКР є одним з важливих елементів стратегії технічного розвитку фірми. Об'єктами аналізу й обгрунтування ма­ють бути:

по-перше, збалансованість пропорції за обсягом між нау­ково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами;

по-дру­ге, співвідношення між проведенням власних НДДКР у повному об­сязі, участь у міжфірмовому співробітництві і кооперації або придбання ліцензій за кордоном з метою технологічного переосна­щення виробництва.

3.Управління НДДКР має бути адекватним реалізації відповід­ної стратегії технічного розвитку фірми. До вимог, що ставляться до системи управління НДДКР на сучасному етапі господарювання, належать: гнучкість і можливість швидкої адаптації до нових умов діяльності, вміле використання науково-технічного потенціалу, на­явність жорсткого контролю за строками і ефективністю виконання робіт.

Складність розробки подібної стратегії полягає у поєднанні інноваційного процесу з інвестиційним циклом.

Висновки.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.

Виробітка і реалізація стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її вну­трішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов. Вибір базової стратегії - прерогатива керівництва фірми або самого підприємця; вона реалізується, коли отримано всебічну інформацію щодо реального стану підприємства (фірми).

3. Економічна оцінка результативності спільної підприємницької діяльності.

В економіку з усіма ознаками кризової будь-який розсудливий інвестор просто побоїться вкладати кошти через велику ймовірність їх втрати. Затягнувшийся процес приватизації, основна роль державної форми власності, велика ступінь бюрократизації економіки ( що на 20%, за матеріалами західної преси, збільшують інвестиційні витрати ), все це доводить позначку ризикованості інвестиційних проектів до 80% [ №17 , с. 10 ].

Для достовірної оцінки результатів інвестиційно-інноваційної діяльності спільних підприємств треба проводити аналіз по наступним напрямкам:

1. Оборотність активів. Ефективність інвестування у значній мірі визначається тим, наскільки швидко вкладені у виробництво кошти обертаються в процесі господарської діяльності фірми. Пері­од обороту активів в основному зумовлюється внутрішньовироб­ничими чинниками діяльності фірми, ефективністю маркетингової, виробничої і фінансової стратегій і тактичного управління.

2. Прибутковість капіталу. Забезпечення високого прибутку на вкладені кошти є однією з головних цілей інвестування. У сучас­них умовах фірма може значно варіювати показник прибутку, зали­шаючись у цілому ефективно господарюючою підприємницькою структурою. Проте у процесі аналізу можна і доцільно ретельно дослідити потенціал його (прибутку) формування порівняно зі вкла­деним капіталом.

3. Фінансова стійкість. Аналіз фінансової стійкості фірми дає можливість оцінити інвестиційний ризик, зв'язаний зі структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити раціональність дже­рел фінансування поточної виробничої діяльності, що фактично склалася.

4. Ліквідність активів. Оцінка і прогнозування ступеня ліквідності Дозволяють визначити (передбачити) здатність підприємства опла­чувати короткострокові зобов'язання, запобігати можливому банк­рутству за рахунок швидкої реалізації окремих видів наявних активів. Інакше кажучи, стан ліквідності активів характеризує рівень інвести­ційних ризиків у короткостроковому періоді [№31, с.45].

Звісно, тут наведені далеко не всі напрямки аналізу для визначення економічної результативності спільної підприємницької діяльності, але основними з них є оцінки ефективності та ризиків.

3.1 Шляхи досягнення економічної ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ “У-Пейдж).

Компанія “У-Пейдж" була створена в 1996 році у формі СП асоціацією “Діловий Мир" ( Україна: 51 % акцій ) і компанією PTT Telecom ( Нідерланди, 49 % акцій ), а 8 жовтня 1997 року з’явилася на ринку Києва. Статутной капітал компанії - 1000000 дол. Компанія “Пейдж" працює в новому міжнародному високошвидкісному стандарті Ermes. Вона задумана як загальноєвропейська система передачі радіоповідомлень, Ermes ( The European Radio Message System ) була розроблена групою експертів: до складу якої увійшли представники виробників пейджингового обладнання і європейських фірм-операторів: під егідою Європейського інституту по стандартах в області телекомунікацій ( The European Telecommunication Standard Institute ETSI ).