регистрация / вход

“Слово про закон і благодать” Іларіона на уроці літератури у 9 класі

"Слово о законе и благодати" Иллариона на уроке литературе в 9-м классе.

Сьогодні ми бачимо, як зростає інтерес до давньоруської історії, культури, літератури зокрема. І це природно. Суспільні зміни в Україні зумовлюють інтерес до витоків нашої національної свідомості, підґрунтя сучасної літератури. Будуючи свою незалежну державу, ми повинні досконало знати її славне минуле. Тому так відрадно, що сучасні шкільні програми передбачають ознайомлення учнів з визначними пам’ятками давньої слов’янської літератури.

Твори старої доби читати важко. Передусім заважає мовний бар’єр. Отже, добрим помічником учням буде хрестоматія “Давня українська література” за редакцією М.Сулими [2], де вони перекладені сучасною українською мовою.

Нині вперше в школі вивчається шедевр літератури Київської доби “Слово про закон і благодать” Іларіона Київського.

“Слово про закон і благодать”, за словами М.Грушевського, – “се наш найраніший літературний твір з ясними слідами часу і місця, який ми маємо”, “з культурно-історичного погляду се надзвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі” [1, 62].

Завдання словесника – донести до учнів справжню красу, високу ідейність цього оригінального твору. Пропонуємо один із варіантів методики його вивчення.

“Слово про закон і благодать” – не перша тема з історії давньої української літератури. На попередніх уроках учні отримали історичну довідку про Київську державу, ознайомились із “Повістю минулих літ”, “Поученієм” Володимира Мономаха. На цьому уроці досить відтворити в пам’яті основні історичні відомості про Київську Русь. Для цього ставимо запитання:

Коли на території Східної Європи була створена держава Київська Русь? (ІІ пол. ІХ ст.)

– Яким був її устрій? (Ранньофеодальна держава із землеробською основою виробництва).

– Як вплинуло на економіку, культуру Київської Русі запровадження християнства в 988 році? (Пожвавився розвиток культури, літератури, торгівлі, ремесел).

– Наведіть факти, що свідчать про високу культуру Київської держави. (Побудовано багато міст, архітектурні шедеври – Софійський собор, Золоті ворота, з’явилися великі книгозбірні та ін.).

– Які літературні твори Київської доби вам відомі? (“Повість минулих літ”, “Поученіє” Володимира Мономаха, “Києво-Печерський патерик”, “Сказаніє про Бориса і Гліба” та ін.)

Далі вчитель оголошує нову тему: “Слово про закон і благодать” Іларіона Київського як визначна пам’ятка філософсько-ораторської прози”.

Звернемо увагу на жанр твору – філософсько-ораторська проза. Філософським називають твір, що містить глибоку ідею, світоглядну концепцію [8, 708], а ораторським – який призначений для виголошення перед слухачами [8, 484]. Через посередництво таких творів знайомили рядових мирян з догмами християнської віри, моральними та етичними правилами.

“Слово про закон і благодать” – це урочиста проповідь, розрахована на освічених, начитаних слухачів: “Не до невігласів бо пишемо, а до таких, що досхочу наситилися солодощами книжними” [2, 189].

Хто ж такий Іларіон Київський? Це видатний церковно-політичний діяч і письменник ХІ століття. Ми не знаємо точних дат його життя, але відомо, що діяльність письменника пов’язана з Києво-Печерським монастирем. У “Повісті минулих літ” під 1051 роком згадується пресвітер (священник) церкви князя Ярослава Мудрого Ларіон – “муж благ, книжен и постник” [6, 105], якого було обрано в 1051 році митрополитом Київським, тобто вперше главою руської християнської церкви став русин, а не грек. Іларіон був однодумцем і соратником Ярослава Мудрого в його боротьбі за політичну та церковну незалежність від Візантії. Після смерті князя (1055 р.) митрополитом знову став грек. А Іларіон повернувся в Києво-Печерський монастир і, можливо, про нього сказано у “Києво-Печерському патерику”, що він був “книгам хитр писати и съй по вся дьни и нощи писаше книгы в келии…” [7, 200].

Існує наукова гіпотеза, за якою Іларіон і Никон Великий, редактор літописного зведення 1073 р.,– одна й та ж особа [9, 61].

Відкрив пам’ятник і вперше опублікував його у 1844 році московський учений Горський. Вважають, що проголошено “Слово…” Іларіона між 1038 і 1050 роками в урочистій обстановці у Софійському соборі в присутності Ярослава Мудрого й знаті. Його можна розцінювати як державну політичну програму того часу.

Далі переходимо до вивчення змісту та ідейно-художніх особливостей твору. Найкраще, на нашу думку, для цього використати розповідь учителя з елементами коментованого читання тексту та бесіду по ньому.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Отже “Слово…” Іларіона – глибоко патріотичний твір, що захищає політичні інтереси Руської держави, її незалежність і церковну рівноправність.

Побудова твору, всі художні засоби спрямовані на розкриття цієї ідеї.

У повному заголовку пам’ятника вказується на тричленну його композицію:

Про закон, Мойсеєм даний,

і благодать та істину, що були Ісусом Христом,

і як закон одійшов,

а благодать і істина всю землю сповнили,

і віра на всі народи поширилась,

і на наш народ руський.

І похвала кагану нашому Володимиру,

Що ним охрещені ми були.

І молитва до Бога од усієї Землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

Тут зустрічається незнайоме слово “каган”. У коментарях до хрестоматії М.Сулими сказано, що це титул верховного правителя у давніх тюркських народів, із VIII-1Х ст. вживався на Русі у значенні “великий князь” [2, 611].

У першій частині “Слова” йдеться про закон і благодать, що протиставляються один одному. Щоб зрозуміти ідею твору, треба вияснити, який зміст вкладав Іларіон у ці слова. Письменник вбачає у законі Старий Завіт Біблії, віру, що передувала християнству і була замкнута в одному народові. Благодать – християнське віровчення, що викладено у Новому Завіті Біблії. Іларіон вважає це вчення вищим ступенем розвитку людства, вірою, відкритою для всіх народів. Це дає йому змогу обґрунтувати церковну і політичну незалежність Русі від Візантії, її рівноправність з іншими християнськими країнами. Автор розмірковує про сутність хрещення Русі. Його теологічна концепція така: для спасіння людства Бог дарував людям через іудейського пророка Моісея закон, що повинен підготувати людей до прийняття благодаті –християнства. “Закон бо предтечею був і слугою благодаті і істини” [2, 189]. Він регламентував життя і віру лише одного єврейського народу. “Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла” [2, 195]. Прилучені до християнства народи рівноправні.

Працюючи з текстом, учитель матиме змогу простежити особливості стилю Іларіона.

Звернемо увагу на абстрактні образи у тексті: закон, благодать, істина, віра, морок та ін.

За словами Д.С.Лихачова, у всій середньовічній церковній літературі існує прагнення до абстрагування, відокремлення від побутового мовлення. Вважалося, що мова “високої” церковної літератури повинна бути “священною”, доступною не всім. Абстрагування підтримувалось аналогіями із священного писання, що створювало враження загального, вічного [5, 123-126]. Звідси – велика кількість цитат у таких пам’ятках.

Зачитуємо вислів Д.С.Лихачова, в якому пояснюється стилістична роль численних цитат у творах давніх авторів. “Чем авторитетнее круг произвдений, из которых собираются “цветы” (цитати – Н.З.) его стиля, тем сильнее они настраивают читателя на благочестивый лад своею привычной приподнятостью, тем легче вызывают они благоговение и сознание высоты описываемого. Отсюда обилие цитат из священного писания, особенно из псалтыри, стилистическая роль которых в “высокой” литературе средневековья огромна и своеобразна” [5, 127-128].

Далі запропонуємо учням прочитати першу частину тексту і вибрати порівняння, що характеризують закон і благодать. Одночасно заповнюємо таблицю:

Закон Благодать

спершу тінь

рабиня Агар

світло місяця

нічний холод

старі міхи, застарілі в іудействі

пересохле озеро

потім істина

вільна Сарра

сонячне сяйво

сонячна теплота

вино нового вчення благодатного

розлите євангельське джерело

Звернемось до порівнянь, записаних у таблиці. Це характерні для давньої літератури порівняння-антитези, в яких образи, явища не тільки співставляються, а й протиставляються. Вони створюються за допомогою антонімів.

Переваги благодаті перед законом автор підкреслює й у висловах, що сприймаються як афоризми. Знаходимо їх у тексті:

Християнство ж спасіння благе і щедре,

бо шириться на всі краї землі.

Закон бо раніше був, а вознісся невисоко

і одійшов. Віра ж християнська, пізніше

з’явившись, більшою од ранішої стала і

розійшлася між множеством народів.

І Христова благодать усю землю обняла і,

як вода морська, покрила її.

А по всій землі роса, а по всій землі віра

розпростерлася, дощ благодатний обросився,

купіль одродження синів своїх в нетління огорнула.

Озеро ж закону пересохло,

а євангельське джерело, наводнившись

і всю землю покривши, аж до нас розлилося.

У пустинній бо й пересохлій землі нашій,

висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело

євангельське, напуваючи всю землю нашу (Виділено нами – Н.З.).

У багатьох цих висловах знаходимо образи-символи, що так характерні для творів давнього письменства. Символ – це “умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло й яскраво передати певну ідею” [4, 381]. Зупинимося лише на символах, що означають вологу, без якої неможливе життя: вода, роса, дощ, купіль, джерело, озеро. Вони допомагають Іларіону емоційно, переконливо стверджувати життєдайність нової віри.

Перша філософська частина “Слова про закон і благодать” переходить у похвалу Володимиру Святославичу, хрестителю Русі. Автор підкреслює, що Володимир добровільно вибрав християнську віру, вражений її величчю, урочистістю, красою. Завдяки йому русичі приєдналися до великої сім’ї християнських народів. Він ставить ім’я Володимира в один ряд з апостолами Петром, Павлом, Іоанном Богословом, Марком та ін., що впроваджували нову віру серед народів Італії, Азії, Індії, Єгипту. У творі Володимир Святославич уподібнюється Константину, римському імператору:

“Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його… Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний” [2, 200].

Іларіон хоче переконати в необхідності канонізації Володимира, на що Візантія ніяк не погоджувалася.

Знаходимо в тексті хвалебні характеристики рівноапостольного Володимира, що свідчать, на думку письменника, про його святість:

“Чесний і славний між земних владик“, “друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо”, “у тебе розум вищий від розуму земних мудреців”, прохачам подавав, голих одягав, спраглих і голодних насищав, болящим всяку потіху посилав, боржників викупляв, рабам свободу давав, “велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий”, “не одну людину одвернув… од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей”, “сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних”.

Іларіон – справжній патріот своєї держави. Прославляючи Володимира, він одночасно славить могутність і авторитет Руської держави:

“Похвалімо ж і ми… того, хто велике і дивне діло створив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність паминаються і пам’ятаються ще й нині. Не в худородній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі”. [2, 197].

Поставимо запитання:

Стиль якого відомого вам жанру давньої літератури нагадує процитована частина “Слова про закон і благодать”?

Згадуючи великих предків Володимира, Ігоря і Святослава, Іларіон використовує літописний стиль.

Звернемося до найбільш апофеозного, емоційного уривку урочистої проповіді. Читаємо від слів “Встань, о чесная голово, з гробу твойого встань!”– і до кінця абзацу.

Цю частину твору М.Грушевський назвав “кінцевим покликом, сильним, гучним, як архангелова труба” [1, 68].

Ознайомимо учнів, як подає цей текст у своїй праці М.Грушевський [1, 68-69].

Для цього роздамо ксерокопії відповідних сторінок книги вченого.

Які якості твору підкреслено особливою графікою?

Характерною рисою тексту є його ритмічність. Уривок нагадує вірш, можна навіть віднайти слова, що римуються. Ритмічність досягається однаковим початком фраз, однотипною будовою речень.

Емоційний вплив на слухачів посилює вживання пишномовних звертань до Володимира, заклики осягти результати своїх діянь, серед яких найголовніше – “як християнство росте”.

Закінчується “Слово…” глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави: “…Не давай нас у руки чужинців”, “…мир утверди, сусідів смири, голоди вгамуй, володарів наших зроби грізними для сусідів, боярів умудри…”

Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.

“Слово про закон і благодать” Іларіона Київського належить до найкращих творів минулого. Його автор зумів піднятися до розуміння необхідності боротьби за політичну й ідеологічну незалежність від Візантії і своїм твором зробив внесок у цю велику справу.

Список литературы

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т. – К., 1993 – Т.2.

Давня українська література: Хрестоматія /Упоряд. М.М.Сулима, – 3 вид. – К., 1996.

История русской литературы XI-XVII веков /Под ред. Д.С.Лихачёва. – М., 1985.

Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К., 1971.

Лихачёв Д.С. Поэтика древнерусской литературы. – Л., 1973.

Повесть временных лет. – Ч.1. – М. – Л., 1950.

Словарь книжников и книжности Древней Руси. – Вып.1. – М., 1987.

Словник іншомовних слів /За ред. О.С.Мельничука. – К., 1974.

Соболь В.О. З глибини віків. – К., 1995.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий