регистрация / вход

Политэкономия

Ответы на экзаменационные вопросы.

(Шпаргалка)

1. Система економічних законів, їх суть і класифікація.

Система ― це сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.

Економічний закон (ЕЗ) ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи ЕЗ належать 4 їх типи:

Загальні ЕЗ ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).

ЕЗ, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних сусп. – екон. формаціях.

Специфічні ЕЗ ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

ЕЗ, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

2. Економтеорія в системі економічних наук та її функції.

Завдання кожної науки ― розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв’язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно – наслідковими зв’язками між різними економічними явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно – господарських форм.

Сучасна економтеорія виконує такі основні функції:

практичну ― всебічне обгрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв’язання економічних суперечностей;

пізнавальну ― розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу.

економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини.

3. Загальні методи наукового пізнання та їх використання.

Термін “метод” походить від грецького слова “methodas”, яке означає шлях до чогось. В економічній теорії метод ― це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Головними методами економічної теорії є:

філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об’єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);

закони діалектики (з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення заперечення);

категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);

закони і категорії економічної теорії (з. вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).

Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод екон. теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу ― м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв’язків. М. абстракції тісно пов’язаний з поняттям конкретного ― цілісного об’єкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.

Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар ― це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ і процесів, а їх єдність і боротьба ― є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму (екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.

4. Основні фактори суспільного виробництва: сутність і співвідношення.

Трьома основними факторами суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і 4-тий фактор ― підприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля ― ренту замлевласникові, праця ― платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.

Речові фактори виробництва називають ще природніми, об’єктивними, а працю людини ― суб’єктивним фактором. Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва ― це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вар-ті товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця ― це цілеспрямована, доцільна і свідома діял-ть людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.

Предмети праці ― це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.

Засоби праці ― це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці ― як засоби виробництва.

5. Виробничі ресурси, їх обмеженість.

Ринок економічних ресурсів - всі види ресурсів, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них відносяться:

природні ресурси – земля, вода, тваринні і рослинні ресурси;

трудові ресурси – люди з їх здібностями виробляти продукти і послуги;

засоби виробництва – виробничі будівлі, споруди, устаткування, інший основний і оборотний капітал, які називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом;

підприємницькі здібності.

Ціни на всі види ресурсів в ринковій економіці формуються під впливом попиту і пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів – з/п, виробничих ресурсів – процент, підприємницьких здібностей – процент.

Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості і сполученні, яке дозволило б їй одержати максимальний прибуток.

З боку окремої фірми попит на ресурси визначається їх граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно з законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вища від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються. В умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яке б забезпечило їй мінімальні витрати. Це можливо, якщо гранична доходність цього ресурсу пропорційна його ціні.

Виробничі ресурси є обмеженими, а потреби, як відомо, — безмежні. Композиційність — заміщеність обмежених ресурсів. Тобто, час від часу, в зв’язку з гострою потребою в зникаючих ресурсах (перш за все природних), виникає питання їх заміщення ресурсами-замінниками, для чого використовуються досягнення НТП + з-н зростання потреб — рушійна сила розв-ку вир-ва.

6. Корисність і гранична кор.продукту: теорія, практика

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.

Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.

Характерні риси:

“корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;

корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;

оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.

Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.

Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.

Уявлення, що гранична корисність буде знижуватись в міру того, як споживач буде отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності.

7. Економ. інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до екон. діял-ті з метою забезпеч-ня власного добробуту та добробуту членів своєї сім’ї.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб’єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

В основі походження потреб лежать дві основні причини: по-перше, фізіологічний характер – людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування; по-друге, потреба є результатом суспільних умов.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури вир-ва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспіл. виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб.

Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.

За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

8. Єдність і суперечності в системі інтересів.

На темпи екон. перетворень, на перебудову вир-чих відн-н потреби впливають не безпосередньо. Екон. поведінка індивіда, соц. групи, класу, сусп. визнач-ся екон. інтересами.

Інтерес — форма вираження потреб соціал. S-тів — виробників і спож-чів матер. і духов. потреб.

Економічні інтереси — є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб’єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Інтереси виступають як форми вияву вир-чих відн-н. Як усвідомлені потреби, екон. інтереси поєднує та приводить в дію екон. механізм. В кінцевому підсумку вони визнач-ся панівними формами вл-ті на засоби вир-ва, а значить, місцем певного класу чи соц. групи в екон. укладі сусп. життя.

Кожен суб’єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економ. відносин, стільки і економічних інтересів.

За ознакою суб’єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб’єктивну, так і об’єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Головні способи впливу на інтереси людей:

позаекономічний примус до праці;

економічний примус;

моральне і соціальне стимулювання трудової активності

Їх співвідношення різне в різних формаціях

9. Економ. система: сутність та структурні ел-ти.

У сист. вир-чих від-н слід розрізняти:

1. Соц.-ек. від-ни 2. Організ.-екон. відн-ни.

Серед орг.-ек. від-н виділяють: 1) конкрет. орг.-ек. від-ни в господ. системах окремих галузей сусп. вир-ва: пром-ть, с/г, торгівля… 2) заг. орг.-ек. від-ни, до яких належ. форми і методи господарюв., хар-ні для всіх галузей екон., серед яких виділ-ть: ринкову систему, в центрі якої — тов.-грош. від-ни та підприємництво — з ефективним веденням господ-ва в ц.

Основні ел-ти (підсистеми) екон. системи:

1) Продуктивні сили. 2) Техніко-екон.від-ни. 3) Вир-чі від-ни. 4) Господарський механізм.

Так, до (1) сист. належ: люди, засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-ї вир-ва, сили природи, які викор-я людьми, а також інфо. (2) форм-ся і розвив-ся у процесі взаємодії від-н спеціалізації, кооперації, комбінування, конце нтрації вир-ва, обміну діял-ті між людьми тощо. (3) — найс-кладніша, визначальна роль належ. вир-чим від-нам, від-нам власності, які і визнач-ть соц-екон. природу екон. сист., специфічні з-ни її функціонув-ня і роз-ку, хар-р екон. зв’язків між S-тами ек. сист.

Відмінна риса категорії "ек.сист." — вона нестатична, не застигла, а є живим орг-мом, який знаход. в постійному русі. Стабіль-ть та орг-ть сучас. ЕС залеж. від наявності в них різних форм вл-ті, кожна з яких найбільш. мірою відповідає вимогам роз-ку того чи ін. ел-ту продук. сил, насамперед, інтересам основ. прод. сили — людини.

Висока еф-ть та орг-ть ЕС значною мірою залеж. від співвіднош. ступенів роз-ку названих 3 підсистем: (1)-(3).

10. Прод-ні сили як матер. основа вир-ва, їх складові ел-ти.

Одним з основних ел-тів (підсистем) екон. системи є продуктивні сили (ПС).

ПС — система факторів вир-ва, яка забезпечує перетвор-ня речовин природи відповідно до потреб людей, створює матер. і духовні блага і визначає зрост-ня прод-ті сусп. праці.

До них належать: люди (працівники), засоби та предмети праці, наука, форми і методи орг-цї вир-ва, використовувані сили природи, які викор-ся людьми, особливий фактор, а також інфо.

Наука перетвор. в окремий ел-т ПС з початку розгортання НТР, тобто з сер. 50-х рр, а інфо — з сер. 70-х, тобто з поч. 2иетапу НТР. Головною ПС сусп. є працівники вир-чої і неви-чої сфери. ПС вираж. ставлення люд. до природи, ступінь оволодіння люд. силами прир. Вони є провідною стороною сусп. способу вир-ва, а їх рівень заг. показником соц.-ек. прогресу, оскільки з їх роз-ком зростають прод-ть праці, нац. багатство, з’явл-ся нові джерела енергії тощо. Водночас головним критерієм сусп. прогресу є роз-к люд., її потреб, інтересів і цілей.

Взаємодія особистісних (людини) і речових (зас.вир-ва) факторів вир-ва є найважливішою умовою зрост-ня прод-ті праці, нац. багатства, у процесі такої взаємодії виникає нова прод. сила, не властива жодному із цих факторів зокрема.

Соц-ек. формою роз-ку прод. сил є сист. вир-чих від-н або реальних (екон.) від-н вл-ті, яка формує спосіб поєднання особист. та речових факторів вир-ва, хар-р привласнення рез-тів праці, природу екон. і політ. влади. В зал-ті від того, наскільки від-ни вл-ті відповідають інтересам люд., рівню роз-ку ін. ел-тів ПС, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток.

17. Форми орг-ції сусп вир-ва

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв¢язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.

Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.

25. Сутнівть на процес еволюції грошей(Г).

Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.

Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 – Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари,які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в признаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото(срібло) – благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.

Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.

Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

26. Функції грошей (Г).

Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.

Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота,(його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.

Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток привів до появи паперових Г.

Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.

Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання(податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.

Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. Валюти, які мають найбільшу довіру на світ. Ринку($, марка ФРН, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО).

27. Сутність витрат в-ва, класифікація.

В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т:W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.

В країнах з ринковою ек-кою з’ясовується взаємозв’язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов’язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов’язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми.

Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати.

Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.

Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін.

Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.

Стр-ра собів-ті: 1). За алементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня ; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва.

2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші.

28. Прибуток, його суть та норма. Осн. Теорії прибутку.

Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.

Теорії прибутку: 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов’язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб’-ми підп-цтва.

Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р’=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.

Приб-к: балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий