У 1835 р. через хворобу Котляревський залишає службу і виходить у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим все своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині.
30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам’ятник першому класикові нової української літератури.
М.Коцюбинський у своїй промові на цьому святі образно визначив роль І.П.Котляревського в розвитку української культури, підкресливши, що “забуте й закинуте під сільську стріху слово, немов фенікс з попелу, воскресло знову... і голосно залунало на весь світ” з його творів.
Ці слова М.Коцюбинського ніби розшифровували рядки Т.Г.Шевченка з його поезії “На вічну пам’ять Котляревському”, що вибиті бронзою красувалися на постаменті пам’ятника, встановленого на могилі письменника:
Будеш, батько, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Список литературы
1. П.К.Волинський. Іван Котляревський. Життя і творчість. Держлітвидав України, вид. І.К., 1951, вид. 2, К.,1955.
2. Є.П.Кирилюк. І.П.Котляревський і його значення в історії української літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творів І.П.Котляревського, В-во АН УРСР, К., 1953.
3. І.І.Пільгук. Життя і творчість І.П.Котляревського. Стенограма публічної лекції, К., 1954.