Смекни!
smekni.com

Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й дорога" (стр. 3 из 3)

Кнур. Ходімо, жінко, ходімо, дочко... Прощай, Наталко. <..> Не подумай, що ми на тебе гніваємося.

Виходять Кнур, Кнуриха і Маруся.

Шкандибиха. Туди вам і дорога, п’яниці непросипні! Плювати я хотіла на ваш гнів.

(Панас Мирний “Лимерівна”)

Зазначені формально-семантичні особливості виразу (наявність сигніфікативно порожніх елементів туди та йому, відсутність модально-часових ознак) сприяли тому, що він почав вживатися у випадках, коли мовець дає оцінку не особі, а предмету; найчастіше йдеться про ситуації зникнення, руйнацію або втрати чогось. Вживання виразу туди (чому) й дорога може мотивуватися наявністю в ситуації аспекта ‘незворотність’: використовуючи цей вираз, мовець підкреслює, що не збирається докладати зусиль для пошуків чи повернення об’єкта, не має наміру щось змінювати в тому, що сталося, тощо. У таких вживаннях, як правило, зберігається компонент ‘об’єкт не вартий того, щоб за ним шкодувати’, притаманний семантиці звороту туди (кому) й дорога у канонічних ситуаціях. У деяких випадках цей компонент може ставати визначальним, див. (9):

(9) Дніпро ріже лівий берег і потроху ковтає шведські вали. Хутко, певне, у воді буде і самий пам’ятник, невисокий обеліск на сірому підмурівку: берег підрізано вже просто під ним. А втім — може туди йому й дорога, цьому пам’ятникові, збудованому переможною Росією на поневолення України.

(С.Єфремов “Щоденники”)

Звернімо увагу ще на два вживання виразу туди й дорога, де він служить нестандартним прагматичним цілям. Незвичність обох контекстів зумовлена використанням у них займенника першої особи однини, що цілком невластиво для виразів, які передають різко негативну оцінку об’єкта. У (10) зображено ситуацію крайньої розгубленості людини, яка втратила здатність висловлюватися логічно. Початок репліки (Бог истинный, бог всемогущий... все видит) є клятьбою у невиновності з покликанням на Бога (“Бачить Бог, що я не брав валюти”), а продовження фрази (а мне туда и дорога) вихоплюється у героя, очевидно, як реакція на внутрішнє визнання власної злочинності, бо валюту він таки брав. Дві наступні фрази побудовані за тою ж самою схемою: заперечення вини та опосередковане її визнання.

(10) — Откуда валюту взял? — задушевно спросили у Никанора Ивановича.

— Бог истинный, бог всемогущий, — заговорил Никанор Иванович, — все видит, а мне туда и дорога. В руках никогда не держал и не подозревал, какая такая валюта! Господь меня наказует за скверну мою, — с чувством продолжал Никанор Иванович, то застегивая рубашку, то расстегивая, то крестясь...

(М.Булгаков “Мастер и Маргарита”)

В (11) мовець вживає формулу туда и дорога у відповідь на докори у грішному житті, визнаючи тим самим свої провини.

(11) (Ниса:) Мне думается, что ты разбойник и тебе быть повешену.

(Чужехват:) Туда и дорога, а что пожито сладко, так то мое, по пословице “что взято, то свято”.

(А.Сумароков “Опекун”)

Обидва випадки, в яких використання виразу туди й дорога відхиляється від мовленнєвого стандарту, слід розглядати як оказіональні, що служать меті художньої виразності. Проте в них зберігається інваріантний зміст виразу, який дозволяє читачам правильно зрозуміти наведені фрагменти.

Таким чином, зворот туди й дорога виявляє широкі потенції не лише до комунікативного, а й до семантичного варіювання, використовуючись у різних ситуаціях, так чи інакше пов’язаних з ідеями провини, гріха, покарання, гибелі. Зрозуміло, що таке варіювання утруднює словниковий опис фраземи, що призводить до явних огріхів у лексикографічній практиці, коли ілюстрація та тлумачення погано співвідносяться. Найстійкішим компонентом, який можна вважати семантичною домінантою цього звороту, є негативна оцінка об’єкта висловлювання — людини чи предмета. Наявність такої оцінки зумовлена тим комунікативним завданням, для якого перевісно і було призначено зворот туди й дорога: закріпити вербально акцію відправлення на той світ нечистого покійника. Несхвальна оцінка такого покійника відбилася в негативній конотації, що розвинулася у цього звороту, а це послужило підставою для поширення сфери його вживання на випадки, коли померлого засуджували, зневажали, ставилися до нього з презирством тощо незалежно від від виду смерті і способу поховання. З часом висловлювання туди й дорога стало вживатися і поза контекстами смерті-покарання, зберігаючи прагматичний зміст різкого осуду об’єкта висловлювання.

Список литературы

Даль, ПРН — Даль В.И. Пословицы, поговорки и прибаутки русского народа. Сборник в 2 томах. — СПб., 1997.

Зеленин — Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии. Умершие неестественной смерью и русалки. — М.: Индрик, 1995.

Жуков — Жуков В.П. Пословица // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1990.

Макаров — Макаров М. Древние и новые божбы, клятвы и присяги русские // Труды и летописи Общества истории и древностей российских. Ч.IV, кн. 1. — М., 1828.

МАС — Словарь русского языка. В четырех томах. Под ред. А.П.Евгеньевой. — М.: Рус. язык, 1985-1988.

Номис — Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993.

Толстой — Толстой Н.И. Язык и культура // Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. — М.: Индрик, 1995.

Успенский — Успенский Б. Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии // Антимир русской культуры. Язык, фольклор, литература. — М.: Ладомир, 1996.

Франко Іван. Галицько-руські народні приповідки. / В 3 томах, 6 випусках. —Т.3. — Львів, 1909.

ФСУМ — Фразеологічний словник української мови. — К.: Наук. думка, 1993.


[1] Про негативне забарвлення, притаманне міфологемі собаки в традиційній слов’янській культурі, див. [8, 44-60, 64-69].

[2] Вживання дейктичного слова для номінації небезпечного об’єкта чи локуса фактично є евфемістичною заміною з метою убезпечитися від негативного впливу, який може викликати вимовляння прямої номінації. Пор. вживання дейктичних слів у галицькому прокльоні: Щоб ти не був ні ту ні там!, тобто 'ні серед живих, ні серед мертвих' [9, 395].

[3] Як з боку церкви, так і з боку простолюду ставлення до самогубців завжди було різко негативним. Як зазначає один з перших дослідників російської народної культури М.Макаров, “смерть, “по охоте выкликанная”, как говорят простолюдины, есть “смерть беспокаянная, срам и мука вечная!”” [4, 199].

[4] У буквальному сенсі, дуже близькому до первісного, вжито цей зворот у Миколи Гоголя:

На могиле лежал камень, заросший травою. Этот камень нужно поднять! — подумал дед и начал обкапывать его со всех сторон. Велик проклятый камень! вот, однако ж, упершись крепко ногами в землю, пихнул он его с могилы. Гу! — пошло по долине. Туда тебе и дорога! Теперь живее пойдет дело (“Заколдованное место”).

Слово туда зберігає свою вихідну дейктичність, а дорога вказує на переміщення в просторі. Формула вимовляється негайно після моменту падіння каменя, а власне, тоді, коли камінь ще падає (буквально — “в дорозі”). Єдина відмінність — вираз вжито не по відношенню до заложного покійника, а по відношенню до каменя, скинутого з могили. Контекст прекрасно передає відчуття задоволення і полегшення, що відчуває дід, усунувши камінь. Те саме, очевидно, відчували і наші предки, позбувшись небезпечного мерця.

[5] Пор. характерне поєднання експресивної номінації пёс як виправдання вбивства та виразу туда и дорога:

— Эх, старики, старики. Что вы наделали? <..> Человека неповинного убили. Как звери — убили.

— Пёс он, а не человек, — храбрились поселковые. — Туда и дорога.

(Вл. Ветров “Кедровый дух”)

[6] В аналогічній функції (близькій до прокльону) вжито цей вираз у тексті Г.Квітки-Основ’яненка, що викорис­тано як ілюстрацію у [10, 263]:

Коли було побачить [Тихон], що чоловік ... йде в шинок, то і скаже:

— Туди ледачому і дорога! (Г.Квітка-Основ’яненко)

Пояснення змісту цього виразу, яке подається у словнику (“уживається для вираження схвалення на те, що когось справедливо покарано, чи його чекає невдача”), не враховує функцію звороту в такого роду комуніка­тивних ситуаціях.