Смекни!
smekni.com

Махно и Украина (стр. 2 из 6)

Про перші бойові операції Махна після повернення його в Гуляйполе залишилися свідчення лише романтично-легендарного характеру. Більшість дослідників схиляється до думки що на початку серпня Махно, Чубенко, Марченко і С.Каретников здійснили наскок на найближчу економію Резнікова, де захватили 7 гвинтівок, револьвер, 7 коней і 2 сідла. Експропріація ощадної каси в селі Жеребець Гуляйпольської волості дала 38 тис. крб., на які було куплено кулемет американської системи Кольт, револьвер і інша зброя. Враховуючи трофеї махновців, можна зробити припущення, що їх жертвами стали члени так званих добровільних "хліборобських" загонів самооборони, які утворювалися в допомогу Державній Варті для забезпечення громадського спокою і порядку, захисту відновленої приватної власності. Вони утримувалися і озброювалися на кошти самих землевласників. Так, 7 липня Спілка земельних власників Олександрівського повіту виділила 100 тис. крб. на організацію такого загону.

Діяльність добровольчих збройних формувань, яка спочатку не мала нормативно-правових засад, а здебільшого викликала вороже ставлення не тільки у селян, що під час безвладдя грабували садиби землевласників. Так звані "каральні загони", які керувалися відчуттям помсти, "здатні лише без мети дратувати населення", - доповідав 10 серпня гетьману Міністр внутрішніх справ І.Кістяківський. Гетьманський уряд намагався покласти край свавіллю цих загонів і обмежити їх дії лише охороною громадського спокою та запобіганням антивладних виступів. У циркулярі за підписом директора Департаменту Державної Варти П.Акермана від 16 липня 1918 р. до губернських старостів і міських отаманів, досилаючись на наказ Товариша МВС, приписувалося "з'ясувати і доповісти: 1) які в губернії існують збройні команди і загони; 2) як і ким вони сформовані; 3) на які кошти вони утримуються; 4) яке їх відношення до місцевої адміністративної влади; 5) чи бажано їх подальше існування". Після відповідних доповідей з місць з'явився циркуляр І.Кістяківського від 13 серпня, який офіційно дозволяв формувати хліборобські загони самоохорони.

Захопивши зброю, махновці почали робити бандитські напади на невеликі підрозділи і окремих військових та вартових. У зведенні від 8 серпня про стан Східної армії Австро-Угорщини йдеться про напад кінного гурта біля Федорівни (зараз Чубарівка) Олександрівського повіту на прямуючих до Полог офіцерів. Були вбиті австрійський поручник Мантис і його ординарець жовнір 41 піхотного полку Шепота. Український капітан Пологовський та його ординарець зазнали важких поранень і були пограбовані. Знайти злочинців і покарати не вдалося. 16 серпня на австро-угорський патруль, який вислали для проведення слідства, було здійснено напад. Чисельність нападаючих складала близько сорока чоловік з одним кулеметом. Акція приписувалася більшовикам, під цим означенням окупаційне командування здебільшого поєднувало всю політичну опозицію гетьманському режиму. Безпосередньо ж терористичних груп у районі Пологи - Гуляйполе більшовики не мали, напевно, що наскок здійснили анархісти-махновці.

Протягом серпня - першої половини вересня активізувати свою діяльність махновцям не вдавалося. У доповіді Катеринославського губернського старости до МВС від 31 серпня не зазначалося випадків розбійних пограбувань і вбивств в Олександрівському повіті, тоді як у Павлоградському такі факти мали місце. За спогадами Махна, в цей час його група рейдувала у межах Олександрівщини.

Загін Махна дав знати про себе лише 25 вересня черговим нападом між Гуляйполем і Федорівною на слідчу групу, що розшукувала злочинця, який скоїв вбивство у цій місцевості. Слідчий окружного суду, урядовець варти і три козаки охоронної сотні були вбиті махновцями. В той же день ватага чисельністю 13 чоловік зробила напад на піхотинців української армії, які їхали до Гуляйполя. На відміну від перших потерпілих, українських вояків лише пограбували, відібрали шинелі і кашкети, забезпечили агітаційним матеріалом і відпустили. 27 вересня 1918 р. Олександрівська міська газета "Зоря" повідомила про злочинні дії у повіті бандитської ватаги кількістю 20-30 чоловік, озброєних гвинтівками, кулеметами і вибухівкою, яка видавала себе за козаків резервної сотні повітового старости. Мова йшла про вбивство 12 осіб: поміщиці Гесиної, начальника Лукашеве-БразолівськоЇ волосної варти Іванова, трьох офіцерів і двох козаків, гуляйпільського волосного старости Чебіряка, вартового Манько і трьох австрійських вояків.

Таким чином, наведені матеріали дозволяють стверджувати, що збройні формування Махна являли собою значну загрозу громадській безпеці, підривали підвалини правопорядку в Українській Державі. Їх дії слід розглядати як злочинні, а боротьбу українських підрозділів і союзного військового контингенту проти них правомірною. Від повного розгрому махновців врятувала революція в Австро-Угорщині і Німеччині, антигетьманське повстання Директорії і вторгнення на територію України радянських військ. Слід також зазначити, що в ході знищення анархо-махновських бандитів гетьманська влада використовувала й засоби неправового характеру, під час яких страждали невинні люди.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА НЕСТОРА МАХНА

Революційна епоха створює такі умови, коли в єдиному політичному просторі стикаються та взаємодіють такі рушійні сили як: народна ініціатива, ідеологічна влада лідера, авантюризм, анархізм тощо. Революція змінює економічний та господарчий механізми держави, суспільства. На тлі цього руйнівного процесу була закономірною поява в Україні політич-ної і військової постаті Нестора Івановича Махна.

В історіографії стосовно цієї проблеми значне місце приділяється політико-військовій діяльності Н.Махна і значно менше аналізується характер економічних відносин і програмних принципів. Показовим у цьому контексті є 1919 рік - як час найбільшого піднесення політичної та військової діяльності Н.Махна.

На початок 1919 р. вплив Н.Махна розповсюджувався на Катеринославську губернію з центром у с. Гуляйполе Олександрійського повіту. Крім цього, діяльність Н.Махна охоплювала Херсонську і Миколаївську губернії. Лівобережна Україна на той час як головний регіон діяльності Н.Махна зазнавала тиску з різних боків. З одного боку - уряд Директорії, а з другого - Військові сили півдня Росії А.І.Деникіна, радянська влада та її авангард Червона армія. При цьому населення ліво-бережних регіонів зазнавало на собі різну економічну політику, економічну диктатуру. Наприклад, закони про "хлібну повинність" Директорії від 9 березня і 4 липня 1919 року[8, 105], або оголошення Української Радянської республіки "вооруженным лагерем" і перенесенням в Україну дії декрету РНК РРФСР від 11.01.1919 р. про продрозверстку. Ця еко-номічна диктатура створила умови формування стійкої соціальної бази в особі селянина для процесу створення Н. Махном "братського селянського об'єднання".

В економічній політиці "Гуляйпольської республіки" на перше місце виходили економічні інтереси селянства, збереження вільного ринку. Ця мета була ідеологічно обгрунтована і закріплена на І районному з'їзді фронтовиків-повстанців, який відкрився 23.01,1919 р. в с. Велика Михайлівка [6, 121]. А соціальне-економічна програма була остаточно закріплена на ІІ з'їзді повстанців Гуляйпільського району: не дозволити проведення продовольчої диктатури радянської влади, за економічну свободу селянства. Однак, закликаючи до вільних економічних стосунків, Н.Махно дозволяв дії, які дезорганізовували ринок і в першу чергу його артерію - транспорт. Так, інспектор-контролер 3-і Української армії Яків Сельцовський доповідав: "бригада Махно на станции Пологи 30 марта захватила 50 вагонов с сахаром, 13 апреля - на станции Стульнево - 7 вагонов с мукой, 15 вагонов фуража..." Всього за весну 1919 року військами Н.Махна було реквізовано таким чином 90 вагонів [6,149]. Пограбування також здійснювалися щодо ешелонів з продовольством та пальним для Донбасу га центральної Росії. Таким чином. Махно непрямо створював умови формування закритого, відокремленого ринку для захисту від продрозверстки. Територія також відокремлювалась владою та впливом Н.Махна.

Підтвердженням програмної мети Н.Махна - ліквідації продрозверстки, свідчить пункт другий наказу № 1 за листопад 1919 р.: "Врагами трудового народа являются также те, хто охраняет буржуазную несправедливость порабощения, то есть советские комиссары, члены карательных отрядов, чрезвычайные комиссары, разъезжающие по городам и селам и истязающие трудовой народ, не желающий подчиниться их продоволственной диктатуре [6, 219]. Виходячи з цього, в сфері аграрної політики була запропонована така програма:– відміна податків з селянства до державного бюджету;– відміна Декрету про націоналізацію землі з поверненням Ї до селянина і заборона купівлі-продажу.

Результатом цієї політики став той факт, що згідно з планів РНК для України з продрозверстки на 1919 рік замість 70 млн. пудів хліба було зібрано лише 10,5 млн. пудів.

Між тим, захищаючи інтереси селянства, Н.Махно зовсім не намагався з'ясувати проблеми промисловості. Так, у зверненні до залізничників від 15.10.1919 р. Н.Махно пропонував робітникам самоорганізовуватися і вести господарчу діяльність за принципом селянських комун. А на Олександрійському повітовому з'їзді 28.10.1919 р. накинувся з різкою критикою на адресу робітників та службовців. Свідок згадує це так: "Речь Махно заключала в себе почти площадную брань по адресу рабочих. как политических шарлатанов, паразитов й тунеядцев, друзей Деникина" [6, 250]. Цей факт ще раз і свідчить про відокремлення Н.Махна від реалій економічних відносин індустріального суспільства. Відкидання держави як економічної самоорганізації суспільства створювало економічний хаос у промисловості.