Смекни!
smekni.com

Развитие философии /Укр./ (стр. 1 из 6)

Развитие философии

1. Предмет і функції філософії. Світогляд, як теоретичне ставлення до сущого з позиції належного.

Слово "філософія" походить від грецького "філо" - любов і "софія" - мудрість і звичайно трактується як любов до мудрості. У Древній Греції слово "філософія" як любов до мудрості застосовувалося до людей, що відкривають таємницю природи і людського життя, учать діяти і жити в згоді з природою і вимогами самого життя.

Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Тому філософське рішення питання про сущності світу і людини, про його відношення до світу явилося методологічною основою формування якісно нового світогляду. У цьому зв'язку важливим ставати питання про те, що ж являє собою філософія як феномен духовного життя суспільства.

Якщо філософія є формою суспільного усвідомлення буття, то для з'ясовування її специфіки необхідно з'ясувати, ЩО відбивається у філософії, ЩО є об'єктом філософського осмислення дійсності. Як, під яким кутом зору цей об'єкт розглядається у філософії, що є предметом філософії, ЧОМУ так, а не інакше відбувається відбиток дійсності у філософії, яка структура філософського знання, а також ДЛЯ ЧОГО вона потрібна людині, яке її соціальне призначення, які функції вона виконує.

Специфічним об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина-світ". Поняття предмета і об’єкта філософії тісно пов’язані між собою. Щоб з'ясувати специфіку предмета філософії, необхідно з'ясувати, під яким кутом зору об'єкт відбивається у свідомості. А тому що об'єктом філософії є відношення "людина-світ", то, природньо, що на перший план виступає питання про природу і сутність світу і людини, про загальні, граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Таким чином, можна сказати, що предметом філософії є її об'єкт - відношення "людина-світ",- аналізований із погляду природи і сутності світу, природи і сутності людини, його місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, а також із погляду устрою світу, його загальної структури і стану, у якому він знаходиться.

На різноманітних етапах історії в центрі уваги розвитку філософської думки предмет філософії поставав не в усій своїй повноті і цілісності. В залежності від потреб практичного і теоретичного освоєння дійсності, людини, як правило, цікавило не все відразу, а ті або інші сторони відношення людини і світу. Це були або питання, пов'язані з пошуком першооснови світу, його загального початку, або питання про місце людини у світі, про те, як світ улаштований, питання пізнаванності світу. Проте, в якому б плані й у якому б взаємозв'язку і послідовності ці питання не ставилися, у кінцевому рахунку всі вони були підпорядковані осмисленню людиною змісту свого буття.

Важливо відзначити, що незважаючи на багатоаспектність підходів до рішення проблеми відношення людини і світу, перед людиною виникала потреба в узагальненому, цілісному уявленні про той світ, у якому вона живе, а також про саму себе, про цілісне бачення свого відношення до цього світу. Такий підхід обумовлений самою специфікою життя людини.

Два протилежних підходи до рішення питання про природу і сутність світу і людини позначили суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Визнання матеріального й ідеального як граничних основ буття світу і людини з неминучістю призвело до рішення питання про те, що ж є первинним - матерія або свідомість. Постановка і рішення цього питання склали першу сторону основного питання філософії. У залежності від того, як філософи відповідали на цей запитання, що вони вважали первинним, а що вторинним, вони розділилися на матеріалістів і ідеалістів. Так виникли матеріалізм і ідеалізм як два основних напрямки у філософії.

Крім цих основних засобів рішення основного питання філософії є ще дуалізм, що визнає дух і природу, свідомість і матерію, мислення і буття двома самостійними початками. Це - специфічна спроба перебороти протилежність між матеріалізмом і ідеалізмом.

Крім рішення питання про природу і сутність, про загальну підставу світу і самої людини, питання про відношення духу і природи, свідомості і матерії, мислення і буття під кутом зору визначення, що з них є первинним, основне питання філософії має і другу сторону - гносеологічний аспект - і виступає як питання про те, як відносяться наші думки про навколишній світ до самого цього світу. Це питання про співвідношення нашої свідомості й об'єктивної дійсності, питання про те, чи є ця свідомість результатом становлення людини, усвідомлення єю себе і світу свого буття, а тому засобом орієнтації в цьому світі, або ж вона є тим початком, що, будучи втіленим із метою і реалізуючись у людській діяльності, визначає утримання самого світу. Це також і питання про те, у стані чи наше мислення пізнавати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ складати вірний відбиток дійсності, про межі пізнання, про його природу і сутність.

У такий спосіб питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття є основне питання філософії, тому що являє собою відповідь на питання про природу світу і людини в їхньому взаємозв'язку. У цьому плані матерія і свідомість являють собою не дві різноманітні, що протистоять, споконвіку дані взаємовиключні сутності в механічному визначенні їхньої первинності і вторинності, а дві сторони людської життєдіяльності. Як поняття вони виражають в абстрактній формі граничні підстави буття людини і його відношення до світу і себе.

Але по своєму змісту основне питання філософії через з'ясовування відношення духу і природи, свідомості і матерії, мислення і буття містить в собі загальну передумову розкриття відношення "людина-світ" у граничних основах їхнього буття. Воно не може бути зведене тільки до питання про первинність або вторинність матерії і свідомості. Воно являє собою виражене в найбільше загальній формі відношення людини і світу, у якому людина виступає в якості активного початку. Її хвилюють питання про можливості самореалізації себе у світі, у якому вона живе, а також питання про те, від чого залежить її доля, що очікує її в майбутньому.

Особливо варто підкреслити, що саме визначення основного питання філософії випливає не з абстрактного співвіднесення матерії і свідомості, а з практичного, діяльно-перетворюваного відношення людини до дійсності. Багаторазово повторюваний, емпірично фіксуємий факт, що людська діяльність є усвідомленою, цілеспрямованою, призвів до висновку про активну роль цілі в життєдіяльності людини, про те, що діяльність, що цілеполагає, є специфічний засіб людського буття. Проте, яку б активну роль не грало цілеполагання, воно саме обумовлено практикою, цим реальним засобом буття людини, необхідністю задовольняти свої потреби.

Проте, як відзначалося, предмет філософії включає в себе і відповідь на питання про те, як світ улаштований, яка його загальна структура, які в ньому існують зв'язку і відношення, а також питання про стан, у якому людина і світ знаходяться, які закони існують у світі, у чому полягає джерело руху, розвитку. Характер рішення цього питання, як і інших загальних питань буття людини, залежить насамперед від рівня розвитку самої людини, його пізнавальних здібностей і засобів проникнення в сутність явищ навколишньої дійсності.

Питання про те, як улаштований світ, питання про структуру і стан світу знайшло своє рішення в двох основних концепціях - діалектичній і метафізичній. Діалектична концепція дає ключ до розкриття саморуху всього існуючого, а джерело цього саморуху знаходиться у внутрішніх протиріччях. З точки ж зору метафізичної концепції джерело саморозвитку, його рухова сила залишається в тіні або виноситься за межі.

Рішення проблеми загальної структури світу, що включає в себе і людини, і стан, у якому він знаходиться, являє собою самостійне питання. Вона може вирішуватися в принципі однаково при різноманітному підході до рішення основного питання філософії, тобто матеріалізм може бути метафізичним і діалектичним. Точно також і ідеалізм може бути як метафізичним, так і діалектичним.

Отже, матеріалізм і ідеалізм, метафізика і діалектика являють собою різноманітні засоби розкриття відношення "людина-світ". Хоча на кожному конкретному етапі історії ці засоби наповняються конкретним змістом і усвідомлюються по-різному.

Специфіка рішення основного питання філософії і питання про загальну структуру і стан світу не виключають, а навпаки, припускають їхній взаємозв'язок. Вони тільки разом дозволяють розкрити специфіку предмета філософії в його цілісності.

Можна зробити висновок, що філософія - це особлива форма суспільної свідомості, що відношення "людина-світ" розглядає під кутом зору природи і сутності світу, природи і сутності людини, її місця у світі, можливостей пізнання і перетворення світу, загальної структури світу (як світ улаштований: він - ціле або сукупність не пов'язаних між собою предметів, явищ, процесів, які в ньому існують зв'язку і відношення) і стани, у якому він знаходиться (спочиває або рухається, розвивається, що є джерелом прямування і розвитки). З цього погляду філософія являє собою особливу форму суспільної свідомості, що, маючи своїм об'єктом відношення "людина-світ", піднімається, з одного боку, до усвідомлення граничних, загальних основ буття людини і світу, а з іншого виробляє передумови, засвоєння яких допомагає людині виробити загальні орієнтири своєї життєдіяльності, піднятися до усвідомлення цілей і сенсу життя.

Розкриття специфіки філософії як форми суспільної свідомості припускає необхідність розкриття і її соціальних функцій, тієї ролі, яку вона грає в життєдіяльності товариства й особистості.