Уявлення, що розвиваються сучасною логікою методологією науки, про теоретичні знання направлені на дослідження і створення окремих теоретичних утворень - теорій. Конкретні науки відчувають гостру необхідність методологічного обгрунтування необхідної єдиної цілісної системи знання. Визнається, що необхідно внести корективи в сучасні методологічні установки, які дозволять розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання в цілому і в конкретних галузях пізнання.
Важливою, ще не розв’язаною проблемою є необхідність систематичного виявлення подальших логічних можливостей розвитку наук, можливостей не тільки їхнього внутрішнього самовизначення, але і становлення єдиної цілісної логічної системи наукового пізнання.
Покладаються надії, що на такій основі будуть усунені пізнавальні труднощі, наприклад, які виникають у фізиці тому, що фізика все ще “не є логічно цілісною системою теорій” [7], недивлячись на високий рівень розвитку теоретичного знання окремих дисциплін. Як стверджує У.Мереста, “Жваві суперечки навколо проблеми єдності структури географічної науки… слід розглядати як прояв потреби самопізнання, яа властива всім розвиненим наукам” [24]. Наявність таких суперечок в географії викликана необхідністю скорішого методологічно обгрунтованого рішення проблеми єдності географічної науки, яка лише на перший погляд здається чисто академічною. “Насправді ж вона є однією з центральних теоретичних проблем, від розвязання якої залежить множина практичних висновків, починаючи з відношення до ідеї створення обєднуючої фізичну і економічну географію теоретичної географії до деталізації проблем навчання географії і систематизації науково-географічної інформації. Від цього в тій чи іншій мірі залежить і відношення до питання подальшого розвитку географії” [24].
Як і в інших природничих науках, в біології визріває розуміння недопустимості такого стану, коли продовжує зберігатись неоднорідність її знань. Питання, що може запропонувати бології сучасна методологія потребує детального дослідження. Очевидно, що досвід методологічної самосвідомості біологічної науки дозволяє допустити існування інших можливостей для рішення проблеми усунення розрізненостей, неоднорідностей. Саме в цьому розумінні стверджується, що “…і фізикалізація і математикалізація – лише окремі проекції того вектора котрим можна було б описати весь складний і протирічливий процесс теоретизації сучасної біології” [21].
Визнання можливостей “математизації”, “фізикалізації”, а також “діалектизації” теоретико-біологічного знання тягнуть за собою неминучість критичного переосмислення уявлень, пов’язаних з визначенням сутності теоретичного, бо до сих пір їхня розробка велась переважно на матеріалах точного природознавства де тенденції діалектизації не досягли зрілого вираження і рефлексивного вивчення. Через це основний зміст в даних уявленнях відтворюється на основі гіпотетико-дедуктивних і аксіоматичних теорій.
На цьому шляху спостерігається різноманітність прогнозів можливого розвитку теоретико-біологічного знання, які обумовлюють невизначеність методологічних програм його перетворення. Ящо стати на позицію, що біологія в своєму теоретичному розвиткові відстає від фізики і треба сприяти її швидкому переходу в область точних наук, або стати на протилежну позицію, що біологія “не гірше” фізики і її майбутнє за діалектизацією теоретичного знання, то істотно різними і виправданими повинні бути дії біологів в розвитку своєї науки.
Такий же стан невиправданості спостерігається і в інших, повязаних з біологією, науках – географії, палеонтології, геології. У розвитку наукових основ палеонтології і геології виключну роль відіграли успіхи біології.
Саме від біології в значній мірі йде розуміння організованої складності природних обєктів, вийнятково перспективне уявлення про рівні організації різних математичних систем, що вивчаються науками про Землю, з нею повязаний сам системний підхід до сучасного наукового дослідження [23]. Тому тут вважається за необхідне подальше просування в цих же напрямках.
Задача досягнення наукової зв’язності блоків знань, зокрема теорій, які відображають окремі фрагменти дійсності, але в нинішньому столітті вона усвідомлюється як необхідна умова подальшого прогресу науково-теоретичних знань. Сучасна методологічна самосвідомість науки засвідчила багато того, що однією із найважливіших тенденцій є спрямування до єдності наукових знань. Зясуємо що таке шукана єдність знань.
Ряд природничих наук, подібно біології, не реалізувавши ідеал логічної єдності знань, ставлять більш складні проблеми впорядкування знань. Мова йде не стільки про логічну впорядкованість, організацію знань на основі якогось принципу, скільки про адекватність пояснення цілісності тієї “тієї області явищ, яка складає предмет даної науки” [15]. Понятійно таке устремління виражається терміном “органічна система знань”.
Отже, сучасний розвиток біології, географії, геології і багато інших природничих, гуманітарних наук, при розгляді внутрішньої впорядкованості науково-теоретичних знань робить акцент на його цілісності, співвідносно з цілісністю самого предмету пізнання. Оскільки, постановка задачі співзвучна з особливостями системного підходу, його застосування для створення необхідної організації знань виправдана і перспективна.
За допомогою системного підходу формується концептуальна основа уяви про життя, як ієрархізованої цінності. Утвердження системних ідей у концептуальній основі теоретично-біологічного знання супроводжується боротьбою його за те, щоб системно-структурний підхід набув форму, адекватну природі предмета біологічного пізнання, яка б не мала недоліків формального підходу. Для цього і треба підсилити значимість моменту цілісності.
В ході обговорення будь-якої системи ієрархічної структури живого виникає поняття “розчленованої цілісності”. Що поставило вимогу включення в концептуальну основу, яка склалася на базі системно-структурних представлень, моменту динамічності життєвих систем, відтвореного теоретичними засобами. Вивчення живих систем набуває функціонального (процесуального) аспекту – вивчаються функціональні системи, тобто процес функціонального забезпечення живих систем, як розчленованих цілісностей.
Сучасною науковою методологією обгрунтовано неперспективність, зрештою неможливість одержання знань про предмет по старому, коли його різні сторони вивчаються ізольовано одна від одної, а теоретичний синтез для створення єдиного уявлення про обєкт (предмет) на основі одержаних нарізно знань про нього відкладається на після для майбутього геніального вченого.
Отож, слід змінити традиційний підхід досліджень і підхід до обробки і організації одержаного знання. На шляху до осмислення ряду задач, які виражають необхідну пропедевтику (попередній розгляд) зрілого стану науково-теоретичного знанняБ і взаємозв’язані єдиною науково-дослідною програмою, постає сучасна методологічна самосвідомість науки.
За виразом одного із авторів - конкретні науки потребують сьогодні “генерального прибирання”. З цього списку не виключається і фізика, хоч ще “мало хто з фізиків серйозно визнає за необхідне наведення порядку” [25]. Така процедура чистки має відношення, перш за все, до теоретичних надбань конкретної науки – її понять, теорій, тощо.
В різних наукових галузях відношення до такої процедури не однакове. Так якщо більшість фізиків не аналізують тих створюваних і застосовуваних ними понять і гіпотез, то, “напроти, математики займаються цим систематичніше та рішучіше, переглядають основи своєї науки” [25].
Через недовершеність розробки понятійного апарату біологія, географія, геологія, як і фізика, зазнають значного перевантаження, через фрагментарність знання зв’язків між окремими поняттями відсутня система наукового апарату. Проблема нагайного наведенн порядку в понятійному апараті наукових галузей знань пов’язується в методологічній самосвідомості науки з формуванням поглиблених і уточнених уялень про сутність відповідної науки.
Впорядкування понятійного апарату виявивляється достатньо складною проблемою,яка вимагає вивчення, перегляду, вдосконалення теорій конкретних наук і яка не може бути обмеженою випадковими нестрогими матемачними формулюваннями конкретних теорій.
Членування знання в середині окремо взятої галузі, існування обумовлених таким членуванням теорій конче необхідно обгрунтовувати. До існування подібної процедури обгрунтувань методологічна самосвідомість ще тільки наближається. Як стверджується в роботі [22], зокрема, “сам факт розділу фізики на ряд фізичних теорій… звичайно не викликає подиву і сприймається як природній прояв різноманітності оточуючої нас дійсності.
Але наскільки є природною така різноманітність? Відсутність інтересів до подібних питань багато в чому визначається стилем мислення, пануючим в теперішній час у фізиці.”.
Проблема розуміння конкретної галузі знання як єдиної системи, а не як простої сукупності теорій може бути розглянута тільки за умови свідомого керування тією концепцією теоретичного знання, в якій композиція конкретно-наукового знання пов’язана з діалектично розчленованим предметом науки.
Отже, проблема синтезу наукового знанняв теоретичну систему залежить від рівня пізнання предмета науки як діалектично розчленованої цілісності, від готовності науки методично використати ці знання для реорганізації сооєї структури.
Така готовність поступово, переважно стихійно, уже формується на основі логіко-гносіологічних можливостей, якими володіє наука у конкретний історичний момент свого розвитку для цілісного охоплення, бачення свого предмета.