Реально існують й економічні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані із зниженням стимулів до праці у високооплачуваних і частини середньооплачуваних працівників, чисельнисть яких досить значна. У результаті в цих людей зникають перспективи в трудовій та підприємницькій діяльності. У цьому зв’язку уявляється, що навряд чи правильно, знімаючи обмеження з рівня доходів меншої частини суспільства, по суті відмовляючи в праві добре заробляти більшій частині суспільства.
Мають місце й политичні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані з можливістю загрострення політичної ситтуації в суспільстві, зростанням радикальних настроїв серед малозабезпечених верств населення.
Особи з мінімальними доходами, реально стикаються з відсутністю життєвих перспектив, стають поживним соціальним середовищем для зростання політичного екстремізму і нестабільності в суспільстві.
Визначення меж прийнятої в суспільстві диференціації доходів стає одним із центральних орієнтирів при проведенні державної соціальної політики (політики регулювання доходів).
Суперечливість між ефективністю і справедливістю
Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій основі забезпечити більшу справедливість у розподілі доходів грунтуються на перспективах динамічного росту і загального підвищення ефективності суспільного виробництва. Успішно пройти важкий перехідний період можна лише створивши необхідні економічні стимули.
Суперечність між соціальною справедливістю та економічною ефективністю гостро ставить проблему банкрутства збиткових підприємств. Немає сумніву, що з точки зору економічної ефективності банкрутство є нормальним явищем. Закриття неефективних підприємств є одним із головних шляхів вирішення проблеми структурної перебудови економіки України. Обмежені можливості бюджету не дозволяють державі взяти на себе всі борги підприємств-банкрутів. Сьогодні замість того, щоб стимулювати дійсно ефективно працюючі підприємства, величезні бюджетні кошти витрачаються на дотації явно неефективним виробництвам.
Проте не можна забувати, що на цих виробництвах працюють люди, для кожного з них закриття рідного підприємства - особиста трагедія, пов’язана з втратою місця роботи і джерела доходів. При розв’язуванні цього складного питання доводиться робити надзвичайно вижливий економічний вибір. Здавлось би, що справедливо й надалі підтримувати застарілі й нерентабельні підприємства. Однак такий вибір породжує цілий "букет" економічних проблем: сильну інфляцію, неякісні товари, неефективне їх виробництво, значне число зайнятих назькоефективною працею робітників, зменшення їх заробітної плати, тошо.
Ще один приклад суперечності між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Ринок спонукає виробників до підвищення ефективності виробництва. Коли фірма (підприємство) стикається із труднощами при збуті своєї продукції, вона вимушена проводити технічне переоснащення і реконструкцію виробництва, щоб покращити позиції на ринку. Проте такі заходи приводять до вивільнення з виробничого процесу багатьох робітників. Закони ринку жорсткі: не провести модернізацію і реконструкцію виробництва - значить стати неконкурентноспроможним і збанкрутувати. А в результаті постраждають як фірма, так і самі робітники.
Суперечність між економічною ефетктивністю та соціальною справедливістю багатоаспектна. Вона є однією з центральних серед соцекономічних проблем нашого перехідного суспільства.
Поліпшення стану справ в економіці, підвищення ефективності виробництва означає на ділі забезпечення більшої рівності, більшої безпеки і вищого рівня життя для всіх членів суспільства.
Висновки
У найширшому (самому загальному) розумінні справедливість означає наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізація прав і свобод люлини.
Економічна діяльність людини, її результати, їх спільна оцінка на ринку - ось основа соціальної справедливості. Хто ефетивніше працює і діє на ринку, той відповідно і більше отримує доходів.
Соцаільна справедливість відображає спрайняття встановленого і діючого в економіці ладу, як прийнятого, що вірно відбиває інтереси людини, колективів, соціальних груп і всієї нації.
Як правило, видільють три рівні розуміння сутності рівності: "рівність перед Богом", "рівність можливостей (шансів)", і "рівність результатів". Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом не суперечить принципові свободи. Навпаки, ідея рівності результатів несумісна з свободою.
У ринковій економіці виникають нові критерії соціальної справедливості, скасуванні привілеїв, що мали місце лише в командній економіці, утвердження принципів ринкового розподілу доходів і багатств, реалізація економічної свободи громадян.
Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах передбачає диференціацію доходів різних працівників, без чого неможливо достатньо сильні стимули до економічної діяльності.
Існують об’єктивні обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто допустимі межі нерівності доходів в соціальному, економічному і політичному планах. Необхідність диференціації доходів, з одного боку, і наявність об’єктивних обмежувачів нерівності з другого, реально існуюча соціоекономічна дилема в сучасній економіці України.
Проблема справедливості та несправедливості в ринкоівй економіці проявляється також через суперечність між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.
Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій основі забезпечити більшу справедливість при розподілі доходів грунтуються на перспективах динамічного економічного росту загального підвищення ефективності суспільного виробництва. Досягнути того рівня життя, який існував раніше і перевершити його можна шляхом ефективного економічного розвитку і розширення національного виробництва.