Погоджуючись щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральний приклад», який вони подаватимуть властям, — це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.
Відносно безневинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні заняття. Гулака засудили до трьох років ув'язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Микола і дописав до вироку таке: «...подстрожайшим наблюдением и запретом писать и рисовать». Фізичні й моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861 р.
III. Піднесення руху за національне відродження на західно-українських землях.
У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця". Засновники об'єднання М. Шашкевич (1811—1843 рр.), І.Вагилевич (1811—1866 рр.) та Я. Головацький (1814—1888 рр.), у той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали за визволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвитку національного руху на західноукраїнських землях в дусі романтизму.
Учасники "Руської Трійці" підтримували тісні стосунки з М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським — відомими діячами української та російської культури. Суттєвий вплив на формування світогляду членів гуртка мала творчість представників нової української літератури - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського та ін. У 1834 р. "Руська Трійця" підготувала до друку історико-літературний збірник "Зоря", в якому було вміщено біографію Б. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка та інші твори. Однак віденська цензура заборонила видавати "Зорю". У 1836 р. члени гуртка підготували і видали в Будапешті літературно-науковий альманах "Русалка Дністрова", що містив ряд творів з проблем історичного минулого України.
Я. Головацький у гострій публіцистичній статті "Становище русинів у Галичині" (1846 р.) по суті сформулював соціально-економічні і політичні програмні вимоги національного руху.
Отже, діяльність "Руської Трійці була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Не залишилась осторонь і Австрійська імперія. 13 березня спалахнуло народне повстання у Відні, потім у Будапешті. 18 березня Угорський сейм прийняв ряд законів про буржуазні перетворення.
Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.
Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового демократичного руху. В березні 1848 р. у Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові Центральну раду народову, яка ставила своєю метою перетворення Галичини в Польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток українців.
Галицька інтелігенція виступала рішуче проти намагань поляків втягнути Галичину до Польщі і створила свою політичну організацію - Головну руську раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ, прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення. В містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких входили селяни. міщани, світська інтелігенція, представники духовенства. Ці ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної України, тобто за її відокремлення від Західної (польської) Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення української національної гвардії тощо.
Галичани шукали зв'язків з іншими народами австрійської держави і взяли участь у слов'янському з'їзді в Празі.
Правлячі кола Австрії ігнорували більшість цих вимог і погодилися лише на запровадження у 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання її як обов'язкового предмету в гімназіях.
У виборах до першого австрійського парламенту українці мали 39 депутатів на 96 послів з Галичини. Серед них було 27 селян, 8 священиків і 3 світські особи. Ці депутати австрійського парламенту (рейхстагу) одностайно виступили проти виплати викупу поміщикам за скасовану панщину. Проте більшістю голосів рейхстаг висловився за скасування панщини за викуп взагалі.
Подальші події були пов'язані з масовими виступами населення проти грабіжницької політики уряду. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи охопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі землі.
Не мовчало й сільське населення. 1 листопада 1848 р. львівські робітники і ремісники різних національностей підняли збройне повстання, яке згодом було придушене.
Революційні події охопили й Північну Буковину, де селяни силою повертали захоплене у них поміщиками. У селянському русі значну роль відігравали і депутати рейхстагу. Так, депутат Л. Кобилиця 16 листопада у Вижниці на зборах 2600 селян закликав до боротьби з панами. Це було закликом до повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Розгорнувся рух проти роз'єднання Північної Буковини й Галичини. Проте уряд, йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р. все ж здійснив таке відокремлення.
Влітку і восени 1848 р. активним був революційний рух і в Закарпатті. Але після придушення революції австрійський уряд розправився з учасниками народних виступів. Лише 2 березня 1853 р. було видано імператорський указ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких же кабальних умовах, як і в Галичині та на Буковині. Не допустив уряд і об'єднання Закарпаття із Східною Галичиною, за що виступала частина закарпатської інтелігенції. А у березні 1849 р. уряд розігнав парламент і згодом відібрав у народу більшість завойованих ним свобод.
Проте революція мала важливі наслідки для населення 'Західної України. Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення національно-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.
Список використаної літератури:
1. История Киева. В 3-ч т. Т.2. - К.: Наукова думка, 1983. -
с.144.
2. Субтельний О. Україна: історія. -К.: Либідь, 1992. - с.184-
230.
3. Король В. Історія України - К.: "Феміна", 1995. - с.88-100.
4. Хрестоматія з історії України. - К.: ІСДО, 1993. - с.136-138.