Згідно з Конвенцією № 122 «Про політику в галузі зайнятості» 1964 року кожна держава — учасник цієї Конвенції здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Причому вказана політика має на меті забезпечення роботи для всіх, хто бажає працювати ; щоб ця робота була якомога продуктивнішою; була свобода вибору зайнятості і можливості для кожного працівника здобути підготовку та використовувати свої навички і здібності для виконання роботи, до якої він придатний, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного чи соціального походження .
Рекомендація 1962 р. № 117 про професійне навчання передбачає створення національних систем професійного навчання, регламентує їх планування і управління, встановлює заходи щодо професійної орієнтації та відбору, допрофесійної підготовки, організації самого навчання тощо, тобто фактично пропонує детальний план державних заходів щодо організації професійного навчання.[2]
Огляд нормативних актів у сфері працевлаштування та зайнятості свідчить про те, що багато держав прагне розробити заходи по забезпеченню повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості , надання рівних прав всім хто бажає працювати незалежно від статі, раси, віросповідання .
III. Органи , які забезпечують зайнятість населення
Перш за все зайнятість населення забезпечується державою , шляхом
проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. При цьому державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких законодавче визначених принципах :
забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до
релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності
відповідно до здібностей та про фесійної підготовки з урахуванням
особистих інтересів і суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню
безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку
підприємництва;
координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
економічної і соціальної політики на основі державної та
регіональних про грам зайнятості;
співробітництва про фесійних спілок, асоціацій (спілок)
підприємців, власників підприємств, установ, організацій або
уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного
управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням
заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості
населення, включаючи працю громадян України за кордоном та
іноземних громадян в Україні.
З метою створення умов для здійснення громадянами права на працевлаштування держава передбачає:
* заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на
раціональне розміщення продуктивних сил, створення нових технологій, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;
* забезпечення прав і інтересів працівників, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю ;
* проведення аналітичних та наукових досліджень структури
економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу
робочої сили;
* регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині
залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на
основі квотування і ліцензування;
* сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих
місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному
виробництві;
* організацію професійної орієнтації.
У забезпеченні зайнятості та організації працевлаштування населення, реалізації державної політики зайнятості , соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян беруть участь державні органи двох видів : загальні та спеціальні .
Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладається на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях .
Спеціальним органом працевлаштування виступає Державна служба зайнятості , діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Державна служба зайнятості складається з:
Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики
України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських, районних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації про фесійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації професійної
орієнтації населення, інспекцій по контролю задодержанням законодавства
законодавства про зайнятість населення.
До складу державної служби зайнятості входять також навчальні
заклади професійної підготовки незайнятого населення ,
інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані
бюро зайнятості, центри реабілітації населення , підприємства,
установи і організації, підпорядковані службі зайнятості.
Статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості має права :
одержувати від підприємств, установ і органі
зацій незалежно від форм власності статистичні дані
по наявність вакантних робочих місць, характер і
умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прий
нятих і звільнених працівників та інформацію про
передбачувані зміни в організації виробництва і
праці, інші заходи, що можуть призвести до вивіль
нення працівників;
розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад
народних депутатів пропозиції про встановлення
для підприємств, установ, організацій незалежно від
форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які
потребують соціального захисту і нездатні на рівних
умовах конкурувати на ринку праці, та направляти
таких громадян для їх працевлаштування;
направляти для працевлаштування на
підприємства, в установи і організації всіх форм
власності за наявності там вільних робочих місць
(вакантних посад) громадян, які звертаються до служби
зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
направляти безробітних громадян за їх ба
жанням на оплачувані громадські роботи;
укладати за дорученням підприємств, установ
і організацій всіх форм власності договори з грома
дянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у
разі потреби) професійним навчанням, оплатою вар
тості проїзду, добових, а також надавати допомогу
при переїзді на нове місце проживання та праці за
рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
оплачувати вартість професійної підготовки
осіб, працевлаштування яких потребує здобуття но
вої професії (спеціальності), а також установлювати
їм на період навчання стипендії у розмірах, перед
бачених законодавством України;
вносити пропозиції до місцевих Рад народних
депутатів про зупинення на строк до 6 місяців
рішення підприємств про вивільнення працівників у
разі утруднення їх наступного працевлаштування з
одночасною частковою або повною компенсацією
витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у
порядку, визначеному законодавством України;
компенсувати до 50 відсотків витрат підпри
ємствам, установам і організаціям на перепідготовку
працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі
змінами в організації виробництва і праці, за умови
їх працевлаштування.
Державну службу зайнятості покладено такі обов'язки:
аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робо
чу силу, інформування населення й державних
органів управління про стан ринку праці;
консультування громадян, власників
підприємств, установ і організацій або уповноваже
них ними органів, які звертаються до служби зайня
тості, про можливість одержання роботи і забезпе
чення робочою силою, вимоги, що ставляться до
професії, та з інших питань, що є корисними для
сприяння зайнятості населення;
ведення обліку вільних робочих місць і грома
дян, які звертаються з питань працевлаштування;
надання допомоги громадянам у підборі підхо
дящої роботи і власникам підприємств, установ,
організацій або уповноваженим ними органам у
доборі необхідних працівників;
організація при потребі професійної підготов
ки і перепідготовки громадян у системі служби зай
нятості або направляння їх до інших навчальних
закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;
надання послуг з працевлаштування та про
фесійної орієнтації працівникам, які бажають зміни
ти професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками
високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму
праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайня
тому населенню; .
реєстрація безробітних;
участь у підготовці перспективних і поточних
державних і територіальних програм зайнятості та
заходів щодо соціальної захищеності різних груп на
селення від безробіття.
У складі державної служби зайнятості створюється інспекція,
що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість