регистрация / вход

Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика

Культура як визначення змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу. Соціолінгвістика: предмет, завдання і проблеми. Інтерлінгвістика.

Реферат на тему

Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика.

ПЛАН

1. Мова і культура.

2. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

3. Інтерлінгвістика

4. Використана література.


1. Мова і культура

Складним є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Куль­туру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомо­гою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати [...]. Зрозуміло, що зміст мови не­розривно пов'язаний з культурою [...]. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [Сепир 1934: 171—172]. Отже, впевнено можна ствер­джувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відобража­ються загальні, універсальні компоненти загально­людської культури і своєрідність культури конкрет­ного народу.

Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:

1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кож­ній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої нале­жать слова, що позначають специфічні явища культу­ри і не мають однослівного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово або запози­чуються. Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами. Так, слова стерлінг, біг-бен, шилінг, кри­кет пов'язані з англійською матеріальною і духовною культурою, конклав, сентимо, спагеті, тарантела — з італійською, песо, конквістадор, тореадор, корида, боле­ро — з іспанською, ковбой, рейнджерси, авеню, барбі — з американською, сарафан, щі, боярин, балалайка, ямщик — з російською, кишлак, арик, дехканин, кобуз, домбра — з середньоазіатською, сакура, гейша, ікебана, саке, кімо­но — з японською і т. д. До української безеквівален-тної лексики відносять такі слова, як чумак, гривня, ушник, галушки, вареники, борщ, бандура, кобзар, коло­мийка, гопак, вечорниці, тризуб. Як правило, безеквіва-лентна лексика в кожній мові становить не більше 6— 7% від загальної кількості активно вживаних слів, а фразеологія майже вся ідіоматична;

2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотож­ним денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки. Зрідка ці відмінності зумов­лені відмінностями і в самих реаліях, як, наприклад, укр. хата і рос. изба (різна форма, оздоблення тощо), укр. призьба і рос. завалинка, укр. личаки і рос. лап­ти. Часто спостерігається розбіжність у символічних значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь сим­волізують дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жін­ку, молодицю, а інколи й батька; укр. зозуля і рос. ку­кушка — це вісниця, провидиця, однак укр. зозуля — ще символ безпритульності, самітності, а також дру­жини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров'я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. ка­лина символізує розлуку і невдале заміжжя.

Найбільші розбіжності слова-відповідники в різних мовах мають у семантичних асоціаціях, при цьому спе­цифічні семантичні асоціації властиві не тільки лекси­ці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновжи­ваним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Як показав проведений психолінгвіс­тичний експеримент з трьома групами реципієнтів — українцями, росіянами, туркменами, такі слова, як хо­зяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко да­ли різні асоціації. Так, слово хозяин у росіян виклика­ло асоціації человек, мужчина, владелец, сад, деревня, город, в українців — муж, владелец, предприниматель, хо­зяйство, дом, слуга, пьеса Карпенко-Карого, у туркменів — огромный человек с бородой, большой человек с бородой и усами, солидный мужчина в халате, официант. Слово свадьба у студентів-туркменів асоціюється, на відміну від українців і росіян, не тільки з веселістю, а й з утратою, із змаганням. Слово молоко викликає в них більш захоп­люючі асоціації (белое счастье); у словах отец, мать, ба­бушка, дедушка яскраво відчутний «компонент поваги» (бабушка голова, серебро, уважение; отец золото, гора, главарь, уважение). Навіть таке, здавалося б, нейт­ральне в цьому плані слово солнце отримало різний емо-

ційно-оцінний ореол. У туркменів воно пов'язується з неприємними асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комна­ та, парк), тоді як в українців і росіян у нього позитивна, навіть висока оцінка (золотое, радость, кайф, глаза, мама).

Психолінгвістичний експеримент з українцями, ро­сіянами й американцями виявив, що навіть слова на позначення частин тіла людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як пра­вило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зо­рових, наводили дотикові реакції. Пор.: найчастотніші реакції до слів таз і ніготь (відповідно рос. таз, но­готь, англ. pelvis , nail ): укр. таз великий, круглий, широкий, вузький, коло, фундамент; рос. таз широ­кий, маленький, большой, ноги, штаны; амер. pelvis — крім подібних до наведених, firm «пружний», handfull «такий, що приємно доторкнутися»; укр. ніготь гос­трий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий; рос. ноготь длинный, острый, крашеный, красивый, овальный, гладкий, лакированный; американці, крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крих­кий». Особливо національна специфіка асоціювання виявилася в реакціях-порівняннях: укр. очі як во­лошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; рос. глаза как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы; амер. eyeslike pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мар­мурові кулі», ocean «океан». Як бачимо, саме націо­нальні асоціації зумовлюють входження тих чи інших слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів (див. ще укр. стрункий, як тополя, рос. стройный, как береза).

Семантичний ореол слова не фіксується в лексико­графічних працях, однак він значною мірою зумовлює реальне функціонування слова в певному соціумі. Цей ореол зумовлений всією історією слова, його етно-соціальним і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами невидимих ниток пов'яза­не з літературними й культурними традиціями мови оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абза­цу, твору, в контексті всієї творчості даного автора і ширше — в контексті всієї літератури, а, можливо, й даної цивілізації» [Мкртчян 1976: 4].

Наведені факти свідчать про те, що ґрунтовне ово­лодіння мовою неможливе без засвоєння культури на­роду — носія мови;

3)до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена форма літературної мови, її зв'я­зок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів (історія писемності, літератури, школи, народного сві­тогляду, різних суспільних ідеологічних течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він прихований, але має значно глибший характер. На­приклад, досить виразною є відмінність української та російської мов у стилістичній маркованості спільних за походженням слів. Оскільки на російську літера­турну мову значний вплив мала старослов'янська мо­ва, а українська літературна мова сформувалася на на­родній основі, то відповідно в російській мові словами високого стилю є старослов'янізми, а в українській — одне із синонімічних народних слів. Старослов'янізми, яких в українській мові дуже мало, часто використову­ються як засіб комічного, насмішки тощо;

4)до своєрідності самого процесу спілкування в різ­них культурах. Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чо­ловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Так, англій­ським і американським мовними етикетами передба­чається, що в магазині чи будь-якій іншій установі пер­шим вітається господар, а в нас — навпаки. Оголошуючи по радіо про прибуття чи відправлення поїзда, літака то­що, диктор у кінці оголошення дякує, що зовсім не влас­тиве, наприклад, слов'янській культурі. Різними є моде­лі мовленнєвої поведінки гостя і господаря в північно­американських індіанців і китайців. У корейській і японській мовах існують, зокрема, категорії поваги з особливими граматичними, словотвірними та лексич­ними показниками. Навіть у таких близькоспорідне-них мовах, як українська і російська, є відмінності у мовному етикеті. Здавна, скажімо, в Україні діти звер­тались до батьків тільки на Ви, а в третій особі, коли йшлося про батьків чи старших поважаних людей, вживали форму множини (батько пішли, вони [мама] казали).

Отже, вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нор­мативно-стилістичної системи та мовленнєвого етике­ту. Дехто з мовознавців уважає, що діапазон впливу культури на мову є значно ширшим. Так, зокрема,

М. А. Кондратов стверджує, що з культурним розвит­ком пов'язане «багатство функцій мови і сфер її вико­ристання, взаємовідношення між літературною мовою і діалектами, стилістичне розшарування мови, наяв­ність великої кількості абстрактних та інтернаціональ­них слів, особливі структурні типи речень» [Кондра­тов 1974: 128].

Якщо вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не піддається звичайному спостереженню. Ця проблема була порушена В. фон Гумбольдтом, а за ним Е. Сепіром і Б. Уорфом. їхню гіпотезу лінгвальної відносності остаточно ще ніхто не довів. Висловлювали й інші цікаві думки, наприк­лад, про те, що певними типами культури зумовлені деякі мовні структури. Однак це не теорії, а лише гі­потези.

Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

Зв'язок мови і суспільства не одразу став предме­том спеціального наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунту­ється на праці представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому плані відіграли дослідження американсь­ких етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; пра­ці представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв'язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літератур­ної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизь­кої лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а та­кож праці японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуаз­ної революції. У Росії проблема взаємодії мови і сус­пільства була предметом дослідження О. О. Шахмато­ва, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В. М. Жир-мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XXст. до питан­ня зв'язку мови і суспільства повертаються американ­ські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомов­них країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

Соціолінгвістика наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із со­ціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті сус­ пільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у за­гальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мо­ви взаємодіють.

Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розді­ли: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвіс­тику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намі­тилась тенденція до виокремлення цих розділів у са­мостійні науки.

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

Мовна ситуація сукупність форм існування однієї мови або су­ купність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.

Іншими словами, це взаємовідношення використо­вуваних на певній території різних мов чи різних мов­них варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умо­ви функціонування мови, сферу і середовище вживан­ня мови, форми її існування.

Мовну ситуацію описують за кількісними, якісни­ми й оцінними критеріями.

До кількісних критеріїв належать:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;

в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.

Якісними критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);

б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);

в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;

г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це оцін­ка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто сту­пінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка — це характеристика названих параметрів мо­ви носіями інших мов. На основі цих критеріїв буду­ється типологія мовних ситуацій.

Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні (багатомовні). Одномовні ситуації ще називають ендоглосними, а багатомовні екзо-глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець за­лежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою, а в разі екзоглосної — різними мовами.

Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є двомов­ність, або білінгвізм. При білінгвізмі дві мови співіс­нують у межах одного колективу, який користується двома мовами в різних комунікативних сферах залеж­но від соціальної ситуації та інших параметрів комуні­кативного акту. Крім двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше трапляється чотиримовність і навіть п'ятимовність. Прикладом чо-тиримовної ситуації є мовна ситуація в Індії: у межах штату тут використовують місцеву офіційно визнану мову Індії і місцеву неофіційну мову, між штатами — англійську, а у вищих верствах населення — ще сан­скрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень або­ригенів Австралії одинадцятимовна ситуація, причому вживані тут мови належать аж до п'яти різних мовних сімей. Кожен мешканець цього поселення говорить двома-трьома мовами, а багато — шістьма-сімома [По­пова 1987: 191].

Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи варіантів мови, розрізняють збалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У разі збалансованої ситуації мови виконують однакові суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуа­ціях суспільні функції мов не збігаються. Збалансо­вані ситуації трапляються дуже рідко, а можливо, їх зовсім не існує. Як приклад наводять мовну ситуа­цію в Швейцарії, однак там справжньої збалансованості немає, бо ретороманською мовою розмовляє ли­ше один відсоток населення; в загальнодержавному масштабі основні мови — німецька та французька, причому функції мов по-різному розподіляються за­лежно від місцезнаходження кантону (німецькомов-ної, франкомовної чи італійськомовної території Швей­царії). Подібна ситуація спостерігається і в Бельгії. Хоч тут більшість населення розмовляє фламандською (нідерландською) мовою, однак суспільні функції значною мірою перебирає на себе французька мова через більшу суспільну активність франкомовного на­селення. Юридична рівноправність мов і реальний їх статус у багатомовній державі переважно не збігають­ся. Рівноправними проголошені мови не тільки в Швейцарії, Бельгії, а й у Канаді і колишньому СРСР. Насправді в Канаді перевагу має англійська мова над французькою, а в СРСР під проголошеним конститу­цією гаслом рівноправності мов за роки більшовиць­кого панування зникло 93 мови (див.: Коммунист. — 1988. — № 15. — С. 63).

Дві мови не можуть бути функціонально тотожни­ми. Це суперечило б чинному в мові законові еконо­мії мовних засобів. Через те двомовність, як правило, не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномов-ність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні індиві­дуального білінгвізму спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від ситуації, теми тощо.

Різноманітність мовних ситуацій у світі нескін­ченна. Відомі ситуації, де мовою міжетнічного спілку­вання є мова меншості (суахілі в Танзанії, малайська мова в Індонезії), запозичена мова (латина у Західній Європі в середні віки, арабська в Середній Азії в VIII—X ст.), мови колишніх метрополій (англійська в Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в Заїрі, Конго, Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбі­ку). У деяких регіонах мовами міжетнічного спілку­вання є піджини: піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-ламар та інші гібридні мови, що поширені на Далеко­му Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській Америці.

Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія. Диглосія — це одночасне існу­вання в суспільстві двох мов або двох форм (варіан­тів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови диктує комунікативна ситуація, і він не зале­жить від етно-мовної належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий — низь­кий». Компонентами диглосії є різні мови (наприклад, французька і російська в російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї мови (літературна мова і діа­лект), різні стилі мови (книжний і розмовний).

Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироб­лення правильної мовної політики.

Мовна політика свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних захо­ дів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

Термін мовна політика має два значення:

1)мовна політика як сукупність заходів, спрямова­них на певний мовний розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандар­тизація літературних форм, реформи в галузі орфогра­фії і пунктуації тощо);

2)мовна політика як частина національної полі­тики певної держави (зміна чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному сус­пільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і по­літології вживають термін національно-мовна полі­тика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на ви­роблені в суспільстві концепції з національного пи­тання.

Держава впливає на мовну ситуацію через ідеоло­гічні, законодавчі, адміністративні, фінансово-еконо­мічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соці­альні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав'язування скореним наро­дам мови завойовників, до ігнорування прав на роз­виток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й неперспективні мови. До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других — усі молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не згадували. Адміністра­тивно-репресивний державний апарат свідомо спла-новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що конституція СРСР проголошувала рівноправність на­родів та їх мов. Подібна ситуація була і в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній консти­туцією 1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці зазнавали на собі політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом націо­нально-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стриму­вання розвитку інших.

Отже, вплив суспільства на мову обмежується впли­вом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему мови, тер­мінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови.

Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов'язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декар­та і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIXст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природ­них мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Пе­реважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природни­ми (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIXст. спеціалісти в галузі лінгвопроекту­вання починають орієнтуватися на створення штуч­них мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національни­ми мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (тер­мін штучно утворений від world «світ» і speak «розмов­ляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив тучну мову есперанто (від лат. spero «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штуч­них мов завдяки ЇЇ простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вка­зують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов'янських коренів. У гра­матиці є тільки 16 правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чима­ло перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з'явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкуван­ня не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тися­чами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мов­ної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних сус­пільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілку­вання в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внас­лідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декіль­ка варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штуч­них мов (див. про це: [Свадост 1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонауко­ву теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить істо­рія мовних контактів, при глибокому взаємопроникнен­ні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена мо­ва зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним духом, його історі­єю. Тому так переконливо і гуманно звучать слова да­гестанського письменника Расула Гамзатова: «Для ме­не мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка».

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно роз­ширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонуван­ня і розвитку, вивчення процесів взаємодії національ­них мов, розв'язання проблеми мовних інтернаціо-налізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спе­ціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Використана література

Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 256— 319.

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — О 168—185.

Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 27—87.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 50—70.

Общее языкознание: Формы существования, функции, история язы­ка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.

Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.

Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М.,1978.

Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.

Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.

Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий