Смекни!
smekni.com

Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова (стр. 1 из 2)

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет української та іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

РЕФЕРАТ

з теми:

«Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова»

Виконала

студентка

групи УУ-08-02

Комендар Ксенія

Дніпропетровськ 2009


Пилип Федорович Фортунатов народився 2 січня 1848 р. у Вологді. Діставши освіту в гімназії (спочатку в Петрозаводську, а потім у Москві), він у 1864 р. вступає на історико-філологічний факультет Московського університету. Після закінчення університету Фортунатов лишається в ньому, готуючись до професорської діяльності.

У 1871-1873 рр. Фортунатов учиться за кордоном, 1875 р. захищає магістерську дисертацію.

З 1876 до 1902 р. вчений викладав у Московському університеті. В 1902 р. був обраний академіком, переїхав до Петербурга, де й працював до кінця життя. Помер П.Ф. Фортунатов у 1914 р.

Пилип Федорович Фортунатов навіть серед видатних учених виділявся своєю ерудицією, глибиною аналізу фактів і рідкісною науковою сумлінністю. Будучи формально спеціалістом з порівняльного мовознавства, він одночасно ввійшов і в історію славістики, методики вивчення російської мови, а також педагогіки.

Його учнями були академік О.О. Шахматов, мовознавець та історик літератури академік М.М. Покровський, славіст академік П.О. Лавров, професори Д.М. Ушаков, особливо відомий як редактор словника російської мови, В.М. Щепкін, Г.К. Ульянов, В.К. Поржезинський, О.І. Томсон, М.М. Дурново та ін. Учений був дійсним членом Сербської академії наук і одержав докторський диплом від університету в Осло. Ідеї П.Ф. Фортунатова мали великий вплив на всю європейську лінгвістику. Вчитися до нього приїжджали мовознавці з Німеччини, Франції, Голландії, Данії, Норвегії, Румунії, слов’янських країн.

Фортунатов був глибоко оригінальним дослідником і хоч у цілому приймав учення молодограматиків, але багато в чому йшов власним шляхом.

Найкраще схарактеризував роботи П.Ф. Фортунатова найвидатніший з його учнів – академік О.О. Шахматов : «У працях Фортунатова нас вражає глибокий, проникливий аналіз; явищам які він вивчав, давалося таке яскраве висвітлення, що воно своєю силою осяювало і всі суміжні галузі.» [1, c.83]

Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова, ґрунтується на схожості і відмінностях в утворенні простих слів, розрізняє такі основні типи мов: 1) аглютинативні мови, в яких основа і афікс залишаються за їх значенням окремими частинами слів у формах слів, немов би склеєними, до них відносяться урало-алтайські мови; 2) флективно-аглютинативні, основи слів яких самі мають форми, утворені внутрішньою флексією основ, причому відношення між основою і афіксом у цих мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних, сюди відносяться семітські мови; 3) флективні мови, що мають флексію у сполученні основ з афіксами, в індоєвропейських мовах; 4) кореневі мови, в яких форми слів відповідають кореням, до них зараховуються китайська, сіамська та інші мови; 5) полісинтетичні мови, з формами слів-словосполучень у мовах американських індійців. [2, c. 121-122]

На погляд П.Ф. Фортунатова, спільноіндоєвропейська мова у своєму розвитку проходила через три типи будови слів: 1) корінь, 2) сполуки коренів і 3) перетворення сполук у єдине ціле, у дійсну форму. Ці три типи у розвитку будови слів дають йому підставу для морфологічної класифікації мов, і самі мови за цими типами одержують відповідну назву ізольованих або кореневих, аглютинативних або з’єднуючих і флективних.

Фортунатов визнавав недостатність принципів морфологічної класифікації мов. «Ця класифікація, - писав він, - має на увазі будову слова, зовнішню форму, між тим як ця зовнішня форма стоїть у залежності від внутрішньої і може бути зрозуміла тільки в зв’язку із значенням». Отже, морфологічна класифікація мов, на його думку, повинна спиратися не тільки на зовнішню будову слова, але й на його значенні.

Він чітко розмежовував генеалогічну класифікацію мов від морфологічної. У генеалогічній класифікації мов Фортунатов взяв до уваги не тільки мови Європи і Азії, а також Америки, при тому він дав коротку характеристику сімей мов світу. Фортунатов відмічав, що основною для генеалогічної класифікації мов повинно бути слово, його лексико-граматична структура. Генеалогічна класифікація мов не перебуває у залежності від поділу людства на раси, тобто від класифікації людей за расами, точно так же, як не існує зворотного відношення цих класифікацій. Фортунатов визнає тільки одну науку про мову : «є тільки одна наука про мову - та наука, яка має предметом вивчення людську мову». Він, виходячи із наукознавчої тези, що «Наука не вдовольняється визначенням … узагальненням фактів, наука намагається пізнати причину і зв'язок явищ», стверджував, що «завданням мовознавства – досліджувати не одну будь-яку мову і не одну будь-яку сім’ю мов, але всі людські мови в їх історії». Він вважав, що завданням мовознавства зрозуміти мову, тобто встановити, пізнати причинний зв'язок понять, представлений мовою, а цей зв'язок може бути відкритий лише при історичному вивченні, бо кожне явище має причини в цілому ряді попередніх явищ». Наявність у певній мові переходу одного звука в інший вимагає від дослідника з’ясувати причини цих фонетичних змін.

В оригіналі Фортунатов так характеризував свою класифікацію: «На загальних подібності і розходження, що існують між різними мовами по відношенню до утворення простих, тобто не складових форм слів, ґрунтується так звана морфологічна класифікація мов, яку, зрозуміло, не слід змішувати з генеалогічної класифікацією мов, тобто. з тією класифікацією, яка має на увазі родинні стосунки між мовами і про яку я говорив раніше. В значній більшості родин мов, що мають форми окремих слів, ці форми утворюються за допомогою такого виділення в словах основи та афікси, при якому основа або зовсім не представляє так званої флексії, або якщо така флексія і може бути в основах, То вона не становить необхідної приналежності форм слів і служить для утворення форм, вибільних від тих, які утворюються афіксами. Такі мови в морфологічної класифікації мов називають прийнятим, хоча неточним, терміном аглютинативна або Аглютинативне мови (від лат. Gluten - "клей", glutinare - "склеювати"), тобто власне скліючі. Аглютинативні мови називаються так саме тому, що тут основа і афікс слів залишаються по їхньому значенню окремими частинами слів у формах слів, як би склеєними.

До другого класу в морфологічної класифікації мов належать семітські мови; в цих мовах основи слів самі мають необхідні (саме в словах-назвах) форми, утворені флексій основ, тобто. видозміною частини звукової сторони, хоча стосунки між основою і афіксів в семітських мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних. Звичайно семітські мови в морфологічної класифікації мов, називаються флективними мовами по відношенню до того, що вони мають флексію основ, але так як цей термін вживається і в іншому значенні, в застосуванні до мов, у яких флексія основ служить для форм, утворених разом з тим і афіксами, То тому треба брати цей термін в одному з цих двох значень. Я називаю семітські мови флективно-аглютинативними, і називаю їх так тому, що відношення між основою і афіксів в цих мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних.

До іншого, отже, вже третього класу морфологічної класифікації мов належать індоєвропейські мови; тут, як я вже казав, існує флексія основ при утворенні тих самих форм слів, які утворюються афіксами, внаслідок чого частини слів у формах слів, тобто. основа і афікс представляють тут за значенням такий зв'язок між собою у формах слів, коли вони не мають ні в мовах аглютинативних, ні в мовах флективна-аглютинативних. Ось для цих-то мов я і утримую назву флективні мови, тобто флективними мовами в морфологічної класифікації мов я називаю мови, що представляють флексію основ з афіксами, тобто для утворення тих самих форм слів, які утворюються афіксами.

Нарешті, є такі мови, в яких не існує форм слів, утворених афіксами, і в яких взагалі не існує форм окремих слів. До таких мов належать мови китайська, сіамський і деякі інші. Ці мови в морфологічної класифікації називаються кореневими, по відношенню саме до того ознакою, що в таких мовах слова відповідають кореням слів в інших мовах, що мають форми слів, утворені за допомогою виділення в словах основ і афіксів. Значить, в кореневих мовах так званий корінь є не частиною слова, а самим словом, яке може бути не тільки простим, але й непростим (складним).

Кореневі мови, не маючи форм окремих слів, можуть мати, однак, інші форми, саме форми поєднання слів у словосполученнях (утворені видозмінами в порядку розташування слів, поєднаних у словосполученнях).»

Серед лінгвістичних дисциплін він виділяв фонетику, граматику (морфологію і синтаксис), лексикологію і семасіологію; фонетика - це вчення про звуки мови; граматика визначається як вчення про форми; вчення про форму слова становить один розділ – морфологія, а вчення про форми словосполучення становить другий розділ граматики – синтаксис; вчення про слова мови без уваги на їх форми становить лексику; семасіологія вивчає історію значення слів.

Маючи на увазі те, що фонетичні явища більш доступні для точного спостереження, він твердив, що саме з фонетики повинно починатися наукове вивчення будь-якої мови. При цьому варто нагадати ще й те, що Фортунатова дуже турбувало те, що термін «фонетика» став уживатися останнім часом в іншому значенні, саме у значенні фізіології звуків мовлення. Зміни звукової сторони мови підлягають певним закономірностям, в результаті чого відбуваються первинні і вторинні фонетичні зміни. Первинні зміни проходять самі по собі, вторинні відбуваються у різних позиціях у словах. «Фонетика відкриває певні закони фонетичних явищ, так звані фонетичні закони. Ці фонетичні закони самі вимагають, в свою чергу, пояснення, тобто повинні пояснюватися із інших законів. Відповідь на подібні питання мовознавство може одержати при дальших успіхах лише в історичному вивченні мов, але кінцеве пояснення фонетичних явищ дає психологія, бо основна причина яких би то не було фонетичних змін в мові полягає, зрозуміло, в намаганні мовців до зручності вимови…»