Молчи, скрывайся и таи И чувства, и мечты свои!.. Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, как ты живешь? Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи — Питайся ими — и молчи!
Деякі вчені в цьому твердженні Потебні вбачали «суб'єктивно-ідеалістичне розуміння слова», перебільшення розуміння по-своєму. Однак насправді мовознавець лише констатує, що різні люди, розуміючи висловлене (почуте) в основному однаково, вкладають у нього свої семантичні нюанси. Це підтверджують сучасні асоціативні експерименти.
Мова, зазначає Потебня, пов'язана з мисленням, однак сфера мови не збігається зі сферою думки. На зорі людства думка відставала від мови, на середньому етапі розвитку людства вони розвивалися паралельно, а на третьому етапі (етапі абстрактності) думка покидає мову як таку, що не задовольняє її вимог. Саме цим, вважає Потебня, можна пояснити, що думка художника, скульптора, музиканта реалізується не у слові, а думка математика втілюється в умовних знаках.
При утворенні слова наявне вже враження зазнає нових змін, ніби вдруге (повторно) сприймається. Це друге сприйняття називається апперцепцією. У кожному слові дія думки полягає у порівнянні двох мислених комплексів — пізнаваного і раніше пізнаного. Спільне між пізнаваним і пізнаним є tertiumcomparationis, тобто тим третім, що служитиме основою для нової номінації. Отже, сам процес пізнання є процесом порівняння.
Потебня творчо переосмислив поняття внутрішньої форми Гумбольдта, звузивши його до конкретного, але більш визначеного поняття внутрішньої форми слова. У кожному слові, за Потебнею, можна виділити суб'єктивне й об'єктивне. Наприклад, суб'єктивним для слова стіл будуть форми стола, матеріал, із якого він зроблений тощо, а для слова вікно — різні форми, рами, різновид скла тощо. Якщо вилучити суб'єктивне, то в слові залишаться звук (зовнішня форма) і етимологічне значення (об'єктивне, внутрішня форма). Так, внутрішньою формою для слова стіл є постелене, а для слова вікно — те, через що дивляться. «Слово, — продовжує Потебня, — власне, виражає не всю думку, яка приймається за його зміст, а тільки одну її ознаку. Образ стола може мати багато ознак, але слово стіл означає тільки постелене».
Усе сказане про слово стосується й будь-якого твору мистецтва. Так, у скульптурі Феміди, яка символізує правосуддя, зовнішньою формою є матеріал, з якого вона зроблена, а внутрішньою — пов'язка на очах, терези і меч. Символізм мови — поезія, втрата внутрішньої форми — проза. У мові відбувається постійна зміна поетичного і прозаїчного мислення. Багато слів із утраченою внутрішньою формою набувають нового значення, і для цього нового значення з попереднього буде взято уявлення, образ. Учення про внутрішню форму слова глибоко вкорінилося у світовій лінгвістичній традиції.
Цікавим є вчення Потебні про «згущення думки», тобто зведення різноманітних явищ до порівняно невеликої кількості знаків чи образів, що особливо яскраво ілюструють байки і прислів'я: образ байки завжди стосується багатьох осіб і ситуацій; це саме можна сказати й про прислів'я. У слові згущення думки є його природним станом (воно майже завжди співвідноситься з багатьма денотатами).
Розглядаючи план змісту слова, Потебня дійшов висновку, що потрібно розрізняти ближче і дальше значення слова. Ближче значення слова — значення, спільне для всіх мовців, воно містить лише ту інформацію, яка потрібна для звичайного спілкування. Дальше значення містить енциклопедичні знання. «Очевидно, мовознавство, — зазначає автор, — не відхиляючись від досягнень своїх цілей, розглядає значення слів тільки до певної межі. Так як говориться про всілякі речі, то без згаданого обмеження мовознавство містило б у собі, крім свого незаперечного змісту, про який не міркує жодна інша наука, ще зміст усіх інших наук. Наприклад, говорячи про значення слова дерево, ми повинні би перейти в галузь ботаніки, а з приводу слова причина або причинового сполучника — трактувати про причинність у світі. Але справа в тому, що під значенням слова взагалі розуміються дві різні речі, з яких одну, що підлягає віданню мовознавства, назвемо ближчим, іншу, що становить предмет інших наук, — дальшим значеннямслова. Тільки одне ближче значення становить дійсний зміст думки під час вимови слова».
Виходячи з того, що слово живе тільки в мовленні, де воно відповідає одному акту думки, тобто має лише одне значення, Потебня заперечує існування полісемії. Найменша зміна у значенні слова робить його іншим словом. Тому немає полісемії, а є тільки омонімія.
Вагомий внесок Потебні в граматичну теорію. Він опрацював теорію граматичної форми і граматичної категорії, вчення про частини мови, теоретичні питання синтаксису. Заклав основи акцентології слов'янських мов. Учений не тільки закликав вивчати мовні факти в системних зв'язках і в історичній перспективі, а й довів, що мова є системою, яка перебуває у постійному розвитку.
Досліджував Потебня і питання взаємозв'язків етносу і мови, дво- і багатомовності, долю націй і мов. Засуджуючи денаціоналізацію, трактуючи її як спідлення, стверджував, що всі мови мають право на вільний розвиток і функціонування.
Підсумовуючи все сказане про психологічний напрям у мовознавстві, слід зазначити, що українська школа психологізму багато в чому розходилася з німецькою. Так, Потебня наголошував на специфічних рисах граматики, її формальних властивостях, а Штейн-таль і Вундт акцентували на психологічному аспекті, намагаючись виявити скоріше мову в психології, ніж психологію в мові.
Психологічний напрям у мовознавстві справив помітний вплив на розвиток науки про мову, зокрема на появу молодограматизму, представники якого сприйняли ідеї про психологічну природу мови, але відкинули етнопсихологію, як наукову фікцію, вважаючи єдиною реальністю для лінгвіста індивідуальне мовлення.
Ідеї психологізму живлять лінгвістику до нашого часу. Так, у 50-ті роки XXст. виникла психолінгвістика. Психолінгвістичні ідеї пронизують теорії неогум-больдтіанців і є вагомим компонентом таких сучасних дисциплін, як етнолінгвістика (особливо в її відгалуженні — етнопсихолінгвістиці), соціолінгвістика (нині існує така стикова наука, як соціопсихолінгвістика), генеративна (породжувальна) граматика і когнітивна лінгвістика.
Використана література
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54.
Томсен В. История языкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79.
Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В. Очерки по истории лингвистики. — М., 1975. — С. 264—287, 326—352.
Лоя Я. В. История лингвистических учений. — М., 1963. — С. 36—56.