Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує І. К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає як різні іменники, “слова зі своїми власними, хоча і спорідненими, реальними значеннями” [Кучеренко 1961, 1: 107]. Свою позицію вчений обґрунтовує тим, що “кожне існуюче в дійсності – річ, явище – може мати один лише числовий вияв... Коли ж ми говоримо про вияв множинний, то останній можливий теж один, але його може мати не предмет як такий, а тільки якийсь (хоча б точно і не визначений) усвідомлюваний загал предметів, складений з кількох (в деякому разі більше одного) одиниць, тобто окремих предметів типу названих у лексичному значенні іменника” [Кучеренко 1961,1: 108]. Такий погляд викликає багато запитань як теоретичного (що таке граматична форма слова?, як розглядати стіл і столи і под. – як синоніми? омоніми? різні значення багатозначного слова? тощо), так і практичного змісту (як у такому випадку слід укладати словники?). І. Г. Матвіяс слушно зауважує: “Не дозволяють роз’єднувати числові форми іменника й синтаксичні зв’язки між словами, на що виразно вказують хоч би такі конструкції: “Це столи, один з яких слід забрати”; “Це карти, одну з яких слід забрати”; “Це весла, одне з яких слід забрати”.
Якщо столú, кáрти, вéсла не є словами стіл, кáрта, веслó у множині, то до чого ж стосуються в наведених реченнях слова одúн, однý, однé?” [Матвіяс 1962: 13].
Зрештою, І. К. Кучеренко й сам визнає узагальнюючу сутність мови: “Значення слова звичайно зв’язане не з одним даним предметом, не з одним даним явищем, а з сукупністю ознак цілої категорії предметів чи цілої категорії явищ. Так, значення слова книга відображає ознаки книги взагалі, різних книг, подібно до того як значення слова наука відображає особливості різних явищ, зв’язаних зі складним поняттям науки” [Кучеренко 1961, 2: 33]. Учений іде ще далі, стверджуючи, що і “власні назви не становлять тут якогось винятку: вони можуть уживатися як назви людей і при тому поза всякою конкретністю” [Кучеренко 1961, 2: 32]. Тож коли говоримо п’ять столів, маємо на увазі не множинний вияв одного стола, а п’ять предметів, які за їхніми ознаками можна назвати словом стіл. Тому важко погодитися з думкою про те, що різні числові форми є різними словами.
Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у “Сучасній українській літературній мові” за редакцією І. К. Білодіда. Там, зокрема, зазначено: “На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом синтаксичного зв’язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико-граматичною” [Сучасна укр. літ...1969: 69]. На підтвердження цієї думки наведено приклади, де числові форми “виступають як спосіб граматичної диференціації різних значень слів” [Виноградов 1947: 155]. Наприклад, слово атмосфера позбавлене форми множини в усіх значеннях, крім одного – спеціального. У деяких розрядах іменників вираження кількісних відношень за допомогою форм числа взагалі не є домінуючим. Отже, при такому трактуванні категорії числа враховуються випадки, коли немає повної відповідності між граматичним числом та кількісними виявами відображуваної ним дійсності, коли порушується семантичне співвідношення форм однини і множини іменника.
Чимало мовознавців вважає число іменників граматичною категорією. Такий погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Курс...1951: 305, Матвіяс 1962: 24, Недбайло 1968: 4, Жовтобрюх, Кулик 1972: 217, Ганич, Олійник 1985: 335]. Однак це твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не обов’язково позначає тільки один предмет, а форма множини – кілька предметів. Наприклад, слово окуляри оформлене в множині, але позначає один предмет. Форми однини можуть узагальнювати багато однорідних предметів і набувати значення множини. Так буває тоді, коли кількісна (числова) визначеність названого іменником предмета чи поняття до уваги не береться: Вовк живе в лісі. – Вовки живуть в лісі. Є низка слів, які різними числовими формами позначають той самий предмет: небо – небеса, присінок – присінки і под.
По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму, причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву позначуваного об’єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення, синь, далина), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь), речовинні (молоко, дріжджі, мідь, ситець) іменники.
Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для всіх іменників. Прихильники трактування числа як граматичної категорії не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх концепціях. Л. І. Недбайло, вважаючи категорію числа загалом граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників – абстрактними, речовинними, збірними, власними [Недбайло 1968: 6]. Немає однозначності у підручнику “Курс сучасної української літературної мови” М. А. Жовтобрюха та Б. М Кулика. Так, на с. 188 число поряд із родом і відмінком названо граматичною категорією, а на с. 218 – лексико-граматичною.
І. Г. Матвіяс, розглядаючи речення: “На столі лежить книжка” – “На столі лежать книжки” і под., робить висновок про те, що “за формами однини і множини іменника закріплюються певні лексичні значення – та чи інша кількість однорідних одиниць. Якщо б до цього зводилося значення форми однини і множини завжди і в усіх іменниках, тоді категорію числа іменників доводилося б уважати лексико-граматичною” [Матвіяс 1974: 13]. Виходить, що книжка і книжкú – це слова з відмінним лексичним значенням. Це дивує, оскільки перед тим учений доводив недоцільність кваліфікації числових форм іменника як різних слів [Там само:13].
І. Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Вихованець 1988: 63]. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх число, на думку вченого, – формально-граматичне, пусте із семантичного погляду [Там само: 66-67]. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення одиничності / неодиничності, а й опозиції розчленованості / нерозчленованості. Множина представляє предмет розчленованим на частини, однина – певною цілісністю. Такий підхід дозволяє пояснити не тільки опозицію за числом іменників – назв рахованих предметів (учень – учні, дерево – дерéва), але й однинність збірних іменників (селянство, молодь, насіння). Ця інтерпретація підходить для складних випадків уживання однини в значенні узагальненої множинності: Риба живе у ставках і Риби живуть у ставках. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в дискретних іменниках типу ворота, ножиці, сани, штани, оскільки позначувані ними предмети складаються з двох однакових частин. Але й при цьому підході не врахованими залишаються такі назви, як Черкаси, Чернівці, дріжджі, заздрощі тощо.
Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках, коли з числовими формами пов’язуються різні лексичні значення, що нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині. Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає словозмінною категорією. Проте однинні та множинні іменники при такому підході залишаються поза увагою.
У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію В. І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. “У цьому значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення дійсності” [Дегтярев 1973: 7].
Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм – цілісність / розчленованість, означеність / неозначеність, конкретизованість / узагальненість. При цьому В. І. Дегтярьов звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову [Там само: 7].
Дослідник підкреслює: хоч своїм походженням граматичні категорії тісно пов’язані з дійсністю, але вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій [Дегтярев 1973: 28]. “Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей системних відношень у мовній структурі” [Там само: 43]. Унаслідок цього виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю, генетично з ним пов’язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що граматична категорія набуває універсального характеру й обов’язковості.