Типологія, побудована на одній основі - функціональній, дозволяє проводити порівняльний аналіз невербальної комунікації в різних ареалах і соціальних структурах, а також визначити комунікативну роль невербальних засобів в зв'язаному вживанні. Комунікативною одиницею в зв'язаному функціонуванні вербальних і невербальних знаків є вербальний вислів, у складі якого невербальні знаки виступають в ролі комунікативних компонентів, що конкретизують смислову, оцінну і соціальну інформацію [14, 70].
Паралінгвістичний рівень володіє могутнім комунікативним потенціалом і займає важливе місце в природній комунікації. Вербальна і невербальна комунікативні системи функціонують в тісній взаємодії і доповнюють одна одну, а іноді і взаємозаступають, завдяки спільності базових функцій і відмінності структурних і системних характеристик словесних і несловесних знаків.
Розділ ІІ. Паралінгвістичні засоби у драматичних творах
Паралінгвістичні засоби у драматичних творах можуть бути виражені різними шляхами через специфічну структуру властиву цьому жанрові. Так, деякі фонаційні засоби, зокрема вокалізатори, є включеними безпосередньо до мовлення персонажів.
Проте більшість фонаційних та всі кінесичні засоби виражені в п’єсі через авторські ремарки, які виступають джерелом інформації про пара лінгвістичну поведінку персонажа. Однією з форм прояву в тексті п'єси авторської присутності є ремарки. Ремарка в джерелах літературознавств тлумачиться як "вказівка автора в тексті п'єси (зазвичай в дужках) на вчинки героїв, їх жести, міміку, інтонацію, на психологічний сенс їх висловів, на темп мови і паузи, на обстановку дії. У драматургії другої половини XIX століття роль ремарки зросла у зв'язку з інтересом, що посилився, до побуту і нюансів психології (А.Н. Островський, А.П. Чехов). Для багатьох п'єс ХХ століття характерна розгорнена белетристична ремарка (Б. Шоу, Т. Уїльямс, В.В. Вишнєвський, А.В. Вампілов)" [21, 322]. А.Б. Есин відзначає, що відомості про зображений в драмі світ ми отримуємо з розмов героїв і з авторських ремарок. Відповідно, драма вимагає від читача більшої роботи фантазії, уміння по скупих натяках уявити собі зовнішність героїв, наочний мир, пейзаж і тому подібне Таким чином, ми можемо ще раз відзначити колосальну важливість ремарок в драматичному творі [10, 209].
У художньому тексті паралінгвістичний аспект набуває важливішого значення, порівняно з живим спілкуванням. У процесі живого діалогу, який часто є імпровізаційним, пара лінгвістичні засоби можуть носити випадковий характер. Натомість у художньому тексті всі засоби, використані автором, повинні слугувати загальній ідеї, розкриттю образів, тобто становити певну цілісність та завершеність.
Загальний огляд аналізованих творів дозволяє зробити висновок про неоднакову інтенсивність вживання ремарок різними авторами. Незначне використання ремарок може бути проявом авторської манери письма, коли автор дозволяє читачеві домислити конкретні дії персонажів під час діалогу, а при інсценування на режисера та акторів покладається додаткове завдання створити повнокровний образ лише на основі реплік. Інші автори, продовжуючи традицію попередників, досить детально прописують у ремарках рухи персонажів, паузи в мовленні, тон та с особливості вимови тощо.
Слід відзначити також зростаючу роль діалогу в драматичних творах, який заступає собою дію. Деякі п’єси становлять лише досить довгий діалог єдиних двох персонажів ( "SureThing" byDavidIves, "Oh, ThatWillySnake!" byMartinDockery). У такому випадку ремарки набувають особливого значення, адже ми не маємо іншого способу розуміння образів персонажів, окрім через спілкування, в пара лінгвістичні засоби, виражені в авторських ремарках, можуть розкрити нам цей образ у свій повноті.
Проаналізуємо паралінгвістичні засоби кожної п’єси у зв’язку з їх функціональним навантаженням.
У п’єсі "SureThing" Девіза Івса ми спостерігаємо мінімальну кількість ремарок. Автор повідомляє нам дуже мало інформації про особливості жестів, міміки, рухів персонажів. У діалозі Біла та Бетті, який і є єдиним змістом твору, зустрічаються 48 ремарок. Переважна їх більшість – 34 – стосується звука дзвінка, що постійно перериває розмову персонажів і дивним чином змінює її. Але цей структурний компонент драми не належить до аналізованих нами паралінгвістичних засобів. Решта ремарок – 14, що позначають рухи чи особливості мовлення персонажів досить лаконічні, проте змістовні. У діалозі випадкових співбесідників, якими є герої п’єси, часто простежується байдужість до співрозмовника, яка виявляється різними засобами. До них можна віднести вокалізатори, які виступають замінниками повноцінних відповідей:
Bill. Every place else seems to be taken.
Betty. Mm-hm. [34,193].
Також проявом байдужості у розмові виступають певні дії, які виражають цю семантику самостійно:
Bill. Would you mind if I sit here?
Betty. No. Go ahead.
Bill Thanks. (He sits. She continues reading.) Everyplace else seems to be taken. [34,193].
або
Bill. (looks around) Well, the waiters here sure seem to9 be in some different time zone. I don’t see one anywhere…Waiter! (He looks back.) So what do you…. (He sees that she’s gone back to her book). [34,197].
Уривчастість розмови, невпевненість персонажів у доцільності власних реплік виражена автором за допомогою паузації. Це чи не найголовніший паралінгвістичний засіб, використаний у даному творі для повноцінного зображення акту комунікації. тут зустрічаємо 4 ремарки відповідного характеру, наприклад:
Bill. It’s all in the timing. (small pause) My name’s Bill, by the way.
або:
Betty. Hi.
(small pause)
Bill. Yes, I thought reading Faulkner was … a great experience. [34, 199].
Як бачимо, паузи в мовленні персонажів передаються не лише за допомогою авторських ремарок, але й уведенням у їх репліки відповідних пунктуаційних знаків.
Отже, щодо п’єси "SureThing" Девіза Івса можна відзначити лаконічність та невелику кількість авторських ремарок при їх значному функціональному навантаженні. Пара лінгвістичні засоби, які використовують персонажів в процесі комунікації мають прозору семантику і чітко співвідносяться зі змістом їх діалогу. Так, паузи передають напруженість та певну схвильованість розмови, яка є першим знайомством героїв, певні жести та рухи персонажів передають ставлення до співбесідника (погляд у книгу, а не на співрозмовника – демонстрація байдужості та незацікавленості).
У п’єсі "Oh, That Wily Snake!" Мартіна Докері також діють лише два персонажі – чоловік та жінка, діалог яких і становить зміст п’єси (третій персонаж – Марсель – хоча й присутній у п’єсі, проте не вимовляє жодної репліки). Але попри значний об’єм діалогу та практичну відсутність дії як такої, авторських ремарок, які б передавали жести, міміку чи особливості вимови персонажів тут досить мало. Більшість ремарок передають пересування персонажів, їх рухи, що мають пряме функціональне призначення, але не несуть паралінгвістичного навантаження, хоча й відповідають при цьому інформації повідомленій вербально, наприклад:
Man. Well, I was thinking that maybe we could talk about it over a few drinks. [35, 1660]
(He produces a bottle of champagne)
або:
Woman. Exactly! While these come from Marcel’s garden. They’re special. The others lose their aroma in transit, but these – THESE! Heresmellone.
(Sheoffersone). [35, 1663]
У наведеному прикладі також виявляється специфічне для драматичного твору передання автором особливостей вимови персонажів (інтонаційного виділення, зміни тону) за допомогою графем, а не в ремарці (великими літерами передається інтонаційне виділення слова при вимові).
Своєрідним чином передається у тексті твору такий важливий паралінгвістичний засіб як паузація. На початку твору паузи в розмові персонажів передаються переважно за допомогою багато крапки безпосередньо у тексті реплік:
Man. Oh, why? Why? Well…You want to know why?
Woman. Why?
Man. Well… Hey, you’d like a drink first, maybe? You don’t mind if I open up the champagne, do you? [35,1660]
А наприкінці твору автор декілька разів вставляє ремарку на позначення паузи:
Man. It wasn’t that bad.
Pause.
Man. Edith?
Pause. [35,1683]
Очевидно, цим виділяється нерівноцінність пауз за їх тривалістю та значення у процесі комунікації персонажів: якщо на початку це лише заминки у мовленні, коли людина намагається підібрати необхідне слово, то наприкінці тексту паузи виражають схвильованість мовлення, уривчастість, емоційність діалогу.
Слід відзначити, що в даній п’єсі автор обрисовує лише контури пара лінгвістичної поведінки персонажів. Подано лише найголовніші рухи, дії (людина їсть, п’є, сидить або встає тощо), проте міміка, невеликі жести залишаються поза увагою автор. Читачеві або режисерові доводиться домислювати конкретні пара лінгвістичні засоби, які можуть супроводжувати подані вербальні засоби.
П’єса "Oleanna" Девіда Мамета продовжує загальну тенденцію щодо мінімальної кількості персонажів та єдиного діалогу як змісту всього твору. Тут діють такі персонажі, як "вчитель" – Джон, та "студентка" – Керол. Їх бесіда присвячена питанням розуміння та нерозуміння, здатності до навчання через розуміння. Проте парадокс у тому, що вони фактично не розуміють один одного, а тому їх діалог – непослідовний, хаотичний – приречений на невдачу з точки зору ефективності комунікації. Слова, що вони вимовляють, інтерпретуються співбесідником на власний розсуд. У такій ситуації автору доцільно було б розкрити паралінгвістичний план комунікації персонажів, щоб продемонструвати , чи існую порозуміння між ними на підсвідомому рівні, на рівні позавебральних чинників. Проте і в цій п’єсі ми спостерігаємо порівняно бідний арсенал вираження паралінгвістичних засобів. Активно використовується паузація для відтворення того, що розмова постійно переривається зовнішніми чинниками (розмови по телефону), співбесідники постійно перебивають один одного, тому вислови стають обірваними, втрачають повноцінність, а також паузи передають замислення співрозмовника над черговою реплікою, адже вони намагаються віднайти максимально точні слова для передачі своїх думок та емоцій. Проте вони спілкуються, очевидно, на різним кодах, тому комунікаційний акт терпить невдачу.