Як правило, основу літературної мови складає або діалект, або койне (від грец. koine<koinedialcktos - 'спільне наріччя), яке формується на основі одного або кількох діалектів як спільне наріччя для носіїв різних діалектів. Так, основу української літературної мови склав полтавсько-київський діалект, російська літературна мова склалася на базі московського койне.
На відміну від своєї попередниці - мови народності - національна літературна мова розширює сферу свого функціонування. Крім того, що вона функціонує в усній і писемній формах, нею користуються на всій території поширення нації. Важливою ознакою національної літературної мови стає її нормативність, що виявляється в підпорядкуванні вживання відповідних елементів мови певним правилам, які іменуються нормами літературної мови. Виникають норми усної і писемної форм мовлення. Національна літературна мова відзначається стилістичною диференційованістю. Це дає можливість використовувати її в різних сферах державної, культурної і виробничої діяльності. Щоправда, такс широке застосування в усіх сферах життя відоме не в усіх мовах. У царській Росії, наприклад, українська літературна мова була знана лише в художньому і частково в публіцистичному стилях. В інших стилях (науковому; офіційно-діловому) вона не функціонувала: державною мовою була російська мова.
В умовах вироблення єдиної літературної норми і встановлення багатофункціональності літературних мов змінюється роль місцевих діалектів. Вони стають засобом спілкування лише сільського населення. Водночас з'являються міські соціальні діалекти.
У взаємозв'язках між літературною мовою і територіальними діалектами діють дві тенденції: територіальні діалекти поступово витісняються літературною національною мовою. Викликається це залученням громадян до виробничої діяльності, поширенням освіти, преси, радіо, телебачення. Однак помітне й перенесення до літературної мови діалектних елементів через літературу, радіо, телебачення.
29. Мови міжнаціонального, регіонального спілкування. Міжнародні природні і ш гучні мови. Серед національних мов є такі, які поряд із задоволенням потреб своєї нації виконують інші функції. Так. у багатонаціональній державі, де поширена не одна національна мова, одна з них може бути не тільки мовою своєї нації, але й виконувати функцію спілкування представників різних націй. Такі мови називають мовами міжнаціонального спілкування. Вони є посередниками в зносинах мовців різних народностей, націй і різних етнічних груп. У Росії, наприклад, мовою міжнаціонального спілкування є російська мова, в Індії - гінді, в Грузії -грузинська мова.
Дво- і особливо багатомовність, що поширена на порівняно невеликій території, спричиняє висунення однієї якоїсь мови на роль регіональної (від лат. region а 1 і s — 'обласний') мови спілкування. У Якутії (Росія) якутська мова служить засобом порозуміння якутів, евенків й евенів. У Дагестані (північний Кавказ), де живуть десятки народностей, роль регіональної мови спілкування виконує аварська мова.
Поряд з мовами міжнаціонального і регіонального спілкування виникали й існують міжнародні, або світові, мови (worldlanguage, Weltsprache). Це мови, що служили і служать засобом спілкування народів різних держав. Цю роль виконували і виконують мови природні (живі) і штучні.
Міжнародні природні мови існували в різні історичні епохи і в різних кінцях світу. Наприклад, старогрецька - в античній Європі, мова палі - на півдні Індії, на ПІри-Ланка і в Півдснно-Східній Азії, арабська і перська - на Близькому' Сході. Своїм широким функціонуванням вони відігравали значну культурну роль, хоч і були чужими для багатьох верств населення.
Іноді для міжнародного спілкування бралась лише якась писемна мова. Відомо, зокрема, що на Далекоіму Сході для міжнародних зносин тривалий час використовувалась писемна китайська мова (в ієрогліфічній формі).
Значно ширше коло суспільних функцій виконують міжнародні мови тепер, у добу існування високорозвинених національних мов. Незрівняно поширилася сфера їх міжнародного вживання. Цими мовами видається найбільша кількість художньої і наукової літератури. Уже цей один факт свідчить про необхідність їх вивчення, щоб чигати в оригіналі художні і наукові видання.
Розвиток взаємозв'язку країн нового часу зумовив юридичну закріпленість за міжнародними мовами і визначення відповідної їх ролі і функціонування. Вони стали "робочими" мовами ООН і її інститутів, "робочими" мовами міжнародних конференцій - наукових і політичних, спортивних змагань, виставок тощо. На сьогодні в ООН офіційними і робочими є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови.
З переліку міжнародних мов може скластися враження, що основним критерієм для їх висунення на цю роль є кількість мовців, що ними розмовляють. Безперечно, це один з критеріїв відбору світових мов. Китайською користуються в мільярдному Китаї, англійська поширена не тільки в Європі, а й в Північній Америці, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії, іспанська - в Іспанії й країнах Латинської Америки. Однак це не єдиний визначальний критерій. До міжнародних зарахована, наприклад, французька мова, якою розмовляє 75 млн. чоловік. На земній кулі є мови з більшою кількістю мовців, але вони не стали міжнародними. Зокрема, мова індонезійська, якою розмовляє понад 100 млн. осіб. Потрібні інші категорії.
Іншим визначальним критерієм для висунення мови на роль міжнародної є її властивість виконувати максимальну кількість суспільних функцій. Вона має бути мовою міжнаціонального спілкування, забезпечувати культуру і мистецтво, бути мовою науки, мовою суспільно-політичного життя, мати не тільки писемну, а й усну форми літературної мови, функціонувати як народно-розмовна мова, бути поширеною в ряді країн. Природно, що чим більше суспільних функцій виконує мова, тим вона багатша і розвиненіша. Це пов'язано з багатством її словника, з гнучкістю морфології і синтаксису. Залежить це, зрозуміло, від її давньої історії, від її культурних традицій, що визначає авторитет даної мови в міжнародному масштабі.
Отже, міжнародні мови - це і найбільш поширені мови, і найбільш вагомі у функціональному (науковому, художньому, культурному й політичному) використанні, що робить доцільним їх практичне застосування і вивчення мовцями різних країн.
Поряд з використанням природних мов для регіонального, міжнаціонального і міжнародного спілкування відомі спроби створити штучні (іноді кажуть - планові) міжнародні мови. Штучними є мови, які не існують як природні, а штучно створені людьми. У найдавніші часи історії земної цивілізації штучна мова, розроблена Алексархом, фіксується в античну епоху (IV - III ст. до н. е.). У великій кількості проекти інтучних мов почали з'являтися в XVII ст., що пов'язано із скороченням міжнародних функцій латинської мови в європейських країнах. З того часу з'явилося сотні проектів мов.
За даними 1991 p., відомо 912 проектів мов. з них тільки 6 почали використовуватися як справлені мови (це волапюк, есперанто, ідо, латіна сіне флексіоне, окціденталь, інтерлінгва). Останні так і залишилися проектами.
На сьогодні найавторитетнішою є мова есперанто. Вона була створена польським лікарем-окулістом (очним лікарем) Л.Заменгофом. В есперанто проста графіка, граматика має всього-на-всього - 16 правил (до речі, без винятків). Словник есперанто орієнтовано на найпоширенішу в світі латино-романську лексику (від грец. 1 е х іk 6s -;той. що належить до слова", тобто сукупність слів тієї чи іншої мови) із засвоєними нею грецькими елементами (70%). 20% становить германська лексика (німецька й англійська), решта припадає на слова слов'янського й іншого походження. Якщо на початку існування есперанто воно мало 900 коренів, то тепер їх 15000, тому словник есперанто мало чим поступається словникам найрозвиненіших мов світу. Саме найбільша інтернаціональність есперанто (разом із значною мірою неєвропейською орієнтованістю граматики) надала популярності цій мові не лише в Європі й Америці, айв Азії (у Японії, Китаї, В'єтнамі, Кореї). Застереження Л.Толстого щодо того, що для Азії треба якоїсь іншої мови, неподібної лексично до есперанто, виявилося безпідставним. В Азії есперанто здобуло дуже багато прихильників тим, що воно орієнтується на найпоширенішу в світі лексику; уживану повсюдно, наприклад, медичну термінологію. Про поширеність і розвиненість есперанто свідчать високомистецькі переклади цією мовою шедеврів світової літератури і зразки оригінальної художньої літератури, написаних мовою есперанто, най-видатніші з творів якої починають перекладатися національними мовами .
Інтерес до неї не втрачений у зв'язку з бажанням людей різних національностей у спілкуванні, в передачі корисних наукових даних. Пропонується зробити її міжнародною мовою наукової інформації. У цьому випадку вона не буде підміняти національні мови, а стане тільки допоміжною мовою однієї з ділянок міжнародних контактів.
Проблема створення мови спілкування всіх людей земної кулі складна. Але від цього вона не стає не потрібною для науки. Для її позитивного розв'язання необхідні спеціальні дослідження. Вони здійснюються нині представниками різних мовознавчих напрямів.
Література
1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К. - Одеса, 1991. - С. 187-
225.
2.Кочсрган М.П, Вступ до мовознавства. - К., 2000. - С. 39-57.
3.Білецький А.О. Про мову і мовознавство. - К.. 1997. - С. 44-48.
4.Ющук І.П. Вступ до мовознавства. - К., 2000. - С. 14-25.
5.Маслов Ю.С. Введение в язьїкознание. - М., 1987. - С. 186-220.