Фонографія поділяється на два основні види: консонантно-звукове (складове) та вокально-звукове (звукове) письмо. Вокально-звуковим (чи буквено-звуковим) письмом є, наприклад, російське та англійське, оскільки букви позначають в основному звуки мовлення. Прикладом складового письма може слугувати індійське письмо деванагарі, арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана, корейське письмо кунмун. Розглянемо письмо деванагарі та арабське письмо.
Деванагарі має 50 знаків: 13 для позначення голосних та дифтонгів на початку слова та складу, 33 складових знаки та 4 допоміжних.
Складові знаки (силлабограми) означають сполучення різних приголосних з коротким голосним a, який вживається дуже часто.
Для передачі складів з іншими голосними використовуються інші знаки: склади з декількома приголосними покриваються зверху загальною горизонтальною лінією (лігатурою) – яскравим зовнішнім проявом деванагарі.
Кількість основних і лігатурних знаків у деванагарі досягає 600, багато дуже складних знаків – все це викликає труднощі при оволодінні цим шрифтом. Деванагарі використовується у мовах Північної Індії – хінді, маратхі і т.д., в санскриті.
Арабське письмо – складове, консонантне: букви позначають приголосні; різновиди букв позначаються крапкою – над і під буквою; голосні позначаються надрядковими і підрядковими прямими та зігнутими рисками; араби пишуть справа наліво, тому й перша буква складу виявляється справа.
Найдавніші складові знаки з’явилися на початку ІІІ тисячоліття до н.е. в Шумері (країна на території сучасного Іраку). Шумери створили клинопис, яку застосовували потім вавілоняни і ассірійці. Складовий знак виник із піктограми, і цьому сприяло те, що в шумерській мові багато односкладових слів. Так, наприклад, знак, який позначав слово зі значенням «стріла» (по-шумерськи «ті»), став позначати склад [ті].
У результаті еволюції піктограми, ідеограми та силлабограми виникає буква – знак вокально-звукового письма. Потреби суспільства викликали прагнення спростити написання букви та зробити процес письма більш швидким, що стало важливим моментом розвитку письма. Але не можна стверджувати, що історія письма – це лише історія символічних малюнків, знаків та накреслення букв, адже разом з цим це й історія становлення сучасних алфавітів, графіки та орфографії мов.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш.шк., 1984. – 315 с.
2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.
3. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.
4. Кодухов В.И. Введение в языкознание: Ученик для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 «Рус. яз. и лит.». – М.: Просвещение, 1979. – 351 с., ил., 1 отд. л. карт.
5. Мельничук А.С. О всеобщем родстве языков мира /Вопр.языкознания, 1991. – №2.
6. Мельничук О.С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства /Мовознавство, 1997. – №2-3.
7. Семчинський С. Л. Загальне мовознавство. — К.: АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.
8. Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1979. – Т.10. – 658 с.