2. У мовознавстві є декілька варіантів лінгвістичного тлумачення мовного субстрату. У трактуванні Г.І. Асколі субстрат є найголовнішим чинником лінгвістичних змін у разі інтерференції між мовами, що виявляється в стійкості елементів переможеної мови (фонологічних, граматичних та лексичних) та в їхній адаптації до структури мови-реципієнта. Найбільш узвичаєним у мовознавстві ХХ ст. є тлумачення субстрату як залишків (сукупності рис мовної системи) однієї з мов, що взаємодіють, у структурі мови-переможниці внаслідок процесу інтенсивної мовної взаємодії (білінгвізму), так і самої переможеної мови (С.В. Семчинський, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін.). Цілком слушною є думка В.І. Абаєва про те, що субстрат не є суто лінгвістичним поняттям. О.О. Селіванова бачить у субстраті наслідок етнічної асиміляції та змішування мов прибульців і корінного населення через стадію двомовності.
3. Поняття субстрату є тісно пов’язаним з явищем контамінації, що супроводжує процес взаємодії мов (Г. Шухардт, Г.І. Асколі, І. О. Бодуен де Куртене та ін.). У ХХ ст. проблему мовного субстрату в одній площині з питанням про змішування мов розглядали М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти, хоч подекуди спостерігалися спроби спростувати їхню єдність (К. Мерло). Значну увагу було приділено з’ясуванню індивідуального аспекту двомовності (В. Пізані).
4. Численні спроби експлікувати певні мовні інновації за теорією етнічних впливів були притаманні європейським лінгвістам 20-х – 60-х рр. ХІХ ст. (Я.Г. Бредсдорф, М.І. Надєждін, К. Каттанео, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з’ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г. Гірт). Для доказів субстрату залучалися дані різних мовних рівнів: синтаксису (Г. І. Асколі, Ю. Покорний), лексики (П. Кречмер, В. Бертольді), фонетики (Г. Гірт, А. Мейє). Романісти найбільш докладно досліджували кельтський (Ж. Вандрієс, А. Доза), італійський (Б. Террачині, К. Мерло, М. Л. Вагнер), етруський (К. Мерло) субстрати. В українському та російському мовознавстві 70-х рр. ХІХст. – 30-х рр. ХХ ст. теорією субстратних впливів було з’ясовано такі історико-фонетичні процеси, як виникнення цокання в російській мові та польського мазурення (О.О. Шахматов, В.І. Чернишов, І.О. Бодуен де Куртене, П. М. Селіщев), а також низку інших явищ у говорах російської та інших слов’янських мов.
5. У теорії Г. І. Асколі визначальним доказом наявності субстрату є критерій хорографічної конгруенції, якому підпорядковані критерії внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Останні два слугують перевіркою надійності субстратної гіпотези в кожному конкретному випадку. Західноєвропейські лінгвісти неоднозначно ставилися до субстратних методик Г.І. Асколі. Так, для Г. Гірта першочерговим є критерій зовнішньої конгруенції. ВА. Мейє критерій хорографічної конгруенції долається, адже для доказу субстрату не потрібен докладний аналіз; достатньо дослідити загальні лінії. Його теорія спрямованості мовних змін (на матеріалі французької мови) була поширена в ученні В. Брьондаля про “ідіому”.Згідно з теорією спрямованості мовних змін, мовний субстрат діє в мові, що на нього напластувалася, у формі тенденцій незалежно від часу та простору. Ці тенденції виявляються на більш пізних етапах розвитку мови. Після В. Брьондаля до цієї теорії звернувся Ю. Покорний (кельтський субстрат у синтаксисі ірландської мови). У 20-і – 40-і рр. ХХст. новим кроком у розвитку теорії субстрату стали дослідження неолінгвістів. Вони запропонували більш гнучку теорію осередку інновації, що мав знаходитися в межах початкової іншомовної території: хорографічний критерій Г. І. Асколі було перетворено із статичного в динамічний (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині).
6. Найбільш послідовним прихильником теорії Г.І. Асколі на початку ХХст. був П.Г. Гойданич, якому належить розробка критерію “фонетичного синтезу”, що передбачає дію фонетичних законів під час сприйняття та переходу на чужинну мову. Фонетичний синтез є частиною лінгвістичного синтезу, метою якого є складання уявлення про характер мови та визначення в ній гомогенних та гетерогенних явищ. У 30-і рр. ХХст. на противагу субстрату було запропоновано нові терміни – суперстрат (В. фон Вартбург) та адстрат (М. Фалькхоф). При визначенні різних за часом мовних нашарувань слушним є розрізнення субстрату та субсубстрату (К. Мерло). У 60-і рр. ХХ ст. в експлікації наслідків мовних контактів дослідники виділили ще три можливі типи мовних нашарувань: інтерстрат (М.І. Занд), інстрат, або інтрострат (М.О. Бородіна) та метастрат (А. Ронкалья, Д. Сільвестрі), або перстрат (В. Фенкер). Ці поняття виявляють безперечну типологічну близькість і можуть бути розглянуті як варіанти одного й того самого лінгвістичного феномена, що фіксує перехід від однієї мови до іншої за певних історичних обставин. В. О. Виноградов визначив типологію субстрату за спорідненістю: таутогенний, ізогенний, аліагенний. О. К. Матвєєв виділив квазісубстратні явища.
7. У висвітленні питань впливу субстрату на мовну структуру в студіях багатьох західноєвропейських дослідників другої половини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. помітна певна непослідовність та суперечливість. Проблема міжмовних контактів звужена до проблеми запозичень без аналізу їхньої подальшої долі та семантичного й функціонального розмежування “чужих” та “своїх” елементів у мові, які нібито утворюють певне механічне об’єднання на лексичному (Е. Віндіш, М. Грюнбаум) та граматичному (Г. Циммер, Ю. Покорний) рівнях. Під час з’ясування питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю лінгвісти виходили з різних міркувань. Ф. Ж. Моль вважав, що вплив неспоріднених мов є значно меншим порівняно з впливом з боку мов тієї ж сім’ї (групи, підгрупи) і може відбитися лише на лексичному рівні. Г. Грьобер взагалі відкидав імовірність субстратних слідів у граматичній будові романських мов, а А. Сейс підкреслював, що граматичні форми, якщо запозичуються, мають бути запозичені лише повністю. К. Мерло та А. Мейє, навпаки, наголошували на ймовірності субстратного впливу на всі рівні мови, особливо на фонетичний. Серед структуралістів спостерігався різний підхід до трактування субстратних впливів. Їхню імовірність визнавали А. Соммерфельд, А. Мартіне, К. Тогебю.
8. У другій половині ХХ ст. загальнопоширеною стала теорія, згідно з якою вплив субстрату на мову-реципієнт може відбуватися на всіх рівнях та у двох формах – матеріальній та семантичній (модельно-функціональній). Перша форма найбільш типова для виявлення субстрату на рівні фонетичному та лексичному, друга – на граматичному та фразеологічному. Дані різних рівнів мають доповнювати один одного. Лише в цьому разі можна говорити про очевидність субстратного впливу. У граматиці, так само як у фонетиці, субстратний вплив може відбитися в матеріальній (запозичення окремих афіксів) та в семантичній (відношення між елементами) формах. Субстратні фразеологізми здебільшого калькуються мовою-реципієнтом.
9. Субстратний вплив на структуру східнослов’янських мов відбився в стимулюванні певних процесів усередині мови, а не в привнесенні іншомовних елементів у систему мови-реципієнта (Т.П. Ломтєв, О.В. Востріков). Згідно з таким визначенням було інтерпретовано перехід g > г > h, що відбувся в українській мові (В.І. Абаєв, О.Б. Ткаченко, Г.П. Півторак), виникнення акання в білоруській мові та в низці російських говорів і деякі види цокання в російській мові (Р.І. Аванесов, В.І. Литкін, О.М. Трубачов, О.В. Востріков та ін.). За О. Б. Ткаченком, фонетична відмінність української мови від білоруської та російської цілком імовірно була зумовлена впливом з боку північно-східних іранських мов, який спричинився до появи широко розвиненого ікавізму, звука ъ (э), до збереження м’якого, зокрема й кінцевого ц’ (c’), до виникнення твердості приголосного перед е із сильного ь.
ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Холодов О.В. Теорія субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии:Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. XI. Ч. 1 – С.84 – 91.
2. Холодов О.В. Дослідження фонетичного субстрату в російському мовознавстві ХІХ − ХХ ст. // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2004. – Вып. XIІ. – С.37 – 44.
3. Холодов О.В. Розвиток теорії стратів у російському та українському мовознавстві другої половини ХХ ст. // Вісник Дніпропетровського університету. Серія “Мовознавство”/ Ред. Ю.Г. Захаренко. – Вип.11. Т.2. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 214 –219.
4. Холодов О.В. Теорія субстрату і порівняльно-історичний метод // Вісник Черкаського університету. Серія “Філологічні науки”. – 2005. − Вип. 78. – С. 13 – 21.
5. Холодов О.В. До вивчення субстратних елементів у структурі східнослов’янських мов // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць. – Горлівка: Вид-во ГПДПІІМ, 2006. – Вып. 9. – С. 106 – 112.
6. Холодов О.В. Становлення теорії стратів у мовознавстві // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських мов та літератур: Матеріали Третьої міжвузівської конференції молодих учених (15 − 16 лютого 2005 р.). – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 147 – 148.
7. Холодов О.В. Теорія субстрату в студіях І. О. Бодуена де Куртене // Дійсність − думка − дослід: Матеріали 2-ї загальноуніверситетської наукової конференції молодих учених, присвяченої 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (31 березня − 1 квітня 2005 р.) / Відп. ред. В.А. Глущенко. – Слов’янськ: СДПУ, 2004. – Вип. 2. – С. 116 – 120.