Смекни!
smekni.com

Українські перекладознавці XX сторіччя (стр. 4 из 5)

Англіст-фразеолог, перекладознавець, дослідник теоретичних проблем перекладу, історії та лінгвостилістичної специфіки входження української літератури до англомовного світу і англомовних літератур до української літератури, засновник англомовної Шевченкіани як окремої дослідчої галузі. Розробляє концепцію вишколу перекладачів, методику викладання перекладознавчих дисциплін.

Читає теоретичні курси з вступу до перекладознавства, теорії і практики перекладу, історії художнього перекладу, техніки перекладу на конференціях, контрастивної лінгвістики, контрастивної фразеології, рецепції англійської літератури в Україні. Керівник численних кандидатських дисертацій, 30 разів виступала опонентом на захистах кандидатських дисертацій, один раз – докторської.

Автор монографій: “Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою)“ (1983), “Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози)” (1989), розділу “Українсько-англійські літературні взаємини” (у кн.: “Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті”: У 5 т. – К., 1988 – Т. 3), розвідок (понад 700) з перекладознавства, контрастивної лінгвістики та англістики в колективних монографіях, енциклопедичних виданнях (зокрема, в УРЕ, УЛЕ, компендіумі “Українська мова”), в україномовній та англомовній лінгвістичній пресі. Ініціатор, науковий редактор та автор передмови бібліографічного покажчика “Григорій Кочур” (Львів: ЛНУ, 1999), - першої персональної бібліографії перекладача і перекладознавця в Україні. Науковий редактор та співавтор передмови біобібліографічного покажчика "Микола Лукаш" (Львів: ЛНУ, 1999).

Член Спеціалізованих учених рад при Київському та Львівському національних університетах для захисту докторських та кандидатських дисертацій з германістики, романістики, перекладознавства; керівник Методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. професора Ю.О. Жлуктенка при ЛНУ ім. І. Франка; голова Комісії всесвітньої літератури ім. Миколи Лукаша НТШ та член Президії цього товариства; співкерівник (з А. Содоморою) Секції перекладачів Львівської організації Національної спілки письменників України; член редколегій українських наукових збірок: “Теорія і практика перекладу” (Київ), “Іноземна філологія” (Львів), “Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови” (Львів), “Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці філологічної секції” (Львів), “Германська філологія: Науковий вісник Чернівецького університету” (Чернівці); член Товариства ім. Фулбрайта в Україні (1999).

Упроваджує українське перекладознавство до міжнародного контексту як учасник численних міжнародних форумів, зокрема IX і XI Міжнар. з’їздів славістів (Київ, 1983; Братислава, 1993), Першого – П’ятого Конгресів Міжнародної асоціації україністів (Київ, 1990; Львів, 1993; Харків, 1996; Одеса, 1999, Чернівці, 2002), Міжнародної наукової конференції “Терія перекладу і наукові основи підготовки перекладачів "“(Москва, 1975, 1988), Міжнародної конференції Британської асоціації фахівців з порівняльного літературознавства (Ворвік, Великобританія, 1992), XIII Конгресу Міжнародної федерації перекладачів (Брайтон, Великобританія, 1993), Міжнародної конференції “Слово. Текст. Час (Щецін, 1999, 2001, 2002), Всеєвропейської Конференції перекладачів і перекладознавців (Бєлград, 2001), міжнародної конференції "Григорій Кочур і український переклад" (Київ - Ірпінь, 2003) та ін. Для співпраці українських філологів з філологами англомовного світу чимало зробила Р. Зорівчак, викладаючи українську мову та переклад в Лондонському університеті як стипендіат Британської ради (1991/1992 н. р.) і в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн (штат Іллінойс) як стипендіат наукових обмінів імені В. Фулбрайта (1997), де вона читала лекції з перекладознавства і фразеології.

Статті про Р. Зорівчак є в УЛЕ ( 1990, т. 2), “Хто є хто в Україні” (К., 1997, 2000), Універсальному словникові-енциклопедії (1999, 2002), “2000 Oustanding people of the 20th century” (Кембрідж, 1998), “Marquis Who’s Who in the World” (1998, 16-е вид.; 2002, 18-е вид.), “The international Directory of Distinguished Leadership” ( 1999, 8-е вид.) та ін.

2.2 Видатний теоретик та практик перекладу Коптілов В.В.

Одним із видатних перекладознавців сучасності є Віктор Вікторович Коптілов - перекладача, теоретик перекладу. 3 липня 2000 року йому виповнилося 70 років. Свою першу переклацьку спробу він здійснив 1948 року, коли вчився в 10-му класі. Це була балада Л.Уланда "Прокляття співця". Переклад, як його тепер оцінює сам перекладач, був наївний, зроблений без будь-якої підготовки. Пригадується йому з тієї юнацької проби пера романтичний початок:

Стояв над синім морем у давнії часи

Старий високий замок /якоїсь там/ краси...

Потім на 2-3-х курсах Київського університету, коли лекції видавалися студенту філфаку В.Коптілову надто вже нудними, він для розваги перекладав вірші А.Фета українською:

Тільки пісні потрібна краса,

А красі навіть пісні не треба, -

а поезію М. Рильського - російською:

На цвет гречихи пали росы

И пчел веселый гул затих...

Чи знав тоді замріяний спудент В.Коптілов, що цей інтерес до "таких собі забавок", як він їх тепер називає, зрештою приведе його до фундаментального перекладознавства, а учні його учнів вивчатимуть його праці в університетських курсах? Що сам академік М.Рильський 1964 року напише ґрунтовний відгук на його кандидатську дисертацію "Нарис історії українського поетичного перекладу (дожовтневий період)" і що року 2000-го йому буде вручено премію імені того ж таки М.Рильського за кращий художній переклад? Певна річ, не міг він того знати, проте "забавки" виявилися напрочуд стійкими, - вочевидь, не випадковістю, а лакмусовим папірцем покликання [2].

По-справжньому захопився перекладом В.Коптілов, коли був в аспірантурі. Навіть тему свого кандидатського досліду змінив з історії прислівника на згаданий нарис історії перекладу. У відгуку на цю кваліфікаційну пробу принципово доскіпливий М.Рильський, до речі, визнавав, що змінив деякі власні погляди на переклад під її впливом. Зокрема поет погодився з засадою історизму, що дозволяє і переспіви Т.Шевченка розглядати саме як тогочасні переклади, а самого Кобзаря називати в історичному ряду перекладачем: "Я довго був під гіпнозом думки, що "Давидові псалми", приміром, - це тільки вільні варіації на біблійні теми. Словом, ніколи не пізно відмовитися від власної помилки" (М.Рильський. Мистецтво перекладу. Статті, виступи, нотатки. Київ, 1975, с.183). Там же класик відзначав перспективність ученого і те, що "саме ж на фактах історії тільки й можна виводити теоретичні побудови". Докторська дисертація, захищена у 1971 році, мала назву "Актуальні теоретичні проблеми українського художнього перекладу". У ній було охоплено вже не лише слов'янський, а значно ширший літературний і мовний ареал Європи та Нового Світу, а головне - вона таки свідчила, що у сфері перекладу Україна нарешті має концептуально плідного вченого міжнародного масштабу. Того ж року вийшла і однойменна книжка. Потім з'явилися книжки "Першотвір і переклад" (1972), "Теорія і практика перекладу" (1982). Разом з ними десятки перекладознавчих статей В.Коптілова розбуркували до дискусій інтерпретаторський цех, формуючи у дослідницькій і навчальній філології новий напрямок.

Тим часом, опановуючи нові мови, В.Коптілов розширював і сферу своїх перекладацьких зацікавлень. Попервах великих текстів побоювався, але радо працював над короткими творами. Опублікував свої версії з М.Рея, В.Блейка, Г.Гайне. Паралельно писав критичні розбори перекладних видань, огляди перекладацького процесу, чим теж вивіряв свій фаховий світогляд теоретика і практика перекладу. У 1960-80-ті роки переклав чимало поезій з англійської мови (Донн, Шеллі, Блейк, По, Вітмен, Єйтс, Джойс та інші ірландці), з німецької (поети бароко, Гельдерлін, Гайне, Рільке, Шторм, Фонтане, Бехер та інші), з польської (Кохановський, Лесьмян, Броневський, Слонімський, Стафф, Виспянський, Каспрович, Словацький та інші), з російської (Некрасов, Брюсов, Блок). Пізніше в центрі творчих інтересів перекладача опинилася французька поезія у двох своїх часових "крайнощах": ХХ століття і Середньовіччя. Серед поетів ХХ століття: П.Валері, П.Клодель, Р.Шар, Л.Араґон, А.Мішо, Ф.Супо, Ж.Превер, Ж.Ануй, Е.Ґільвік. Поруч з ними слід поставити добірки поезій швейцарських та канадських авторів, поетів регіону Індійського океану та Карибського басейну тощо, а також прозові переклади романів Ф.Саґан "Тьмяний профіль" і А.Лопеса "Новий романс" та його оповідання. З епохи Середніх Віків: переспіви "Роману про Трістана та Ізольду" і "Роман про Ренара", а також прозові "Легенди про лицарів Круглого Столу". "Зимова казка" В.Шекспіра - єдиний драматичний твір у доробку перекладача, але він і один з небагатьох шедеврів британського класика, що їх було уперше перекладено для повного українськомовного 6-томника його творів [2, 6].

Останніми роками професор В.Коптілов рідко виступає з теоретичними статтями чи рецензіями на переклади, а більше часу й сил віддає самим перекладам, не цураючися й переспівів, що їх вважає доцільними для популяризації творів фольклорного походження. Ці переклади, до речі, якщо їх читати уважно, порівнюючи з оригіналами, виявляють дуже продуману, мотивовану і цікаву систему роботи Майстра. Це й роблять тепер студенти - майбутні перекладачі - у своїх бакалаврських і магістерських студіях, де звичними є і посилання на наукові праці нашого українського перекладознавця.