У другому випадку основним у формуванні мови є змішування, схрещення різних мов. [1, ст. 21–22]
В основу літературної мови, як правило, лягав якийсь один діалект (говірка Іль-де-Франс лягла в основу французької мови, лондонський діалект – в основу англійської, кастильське наріччя – в основу іспанської, київсько-полтавський діалект – в основу української). Інші діалекти є суттєвим джерелом збагачення національної літературної мови.
Отже, розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна системи.
Розвивається мова за своїми законами і усі зміни у ній зумовлені двома основними чинниками (зовнішніми і внутрішніми), які мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі людей. Деякі причини зміни лексики у мові дійсно може контролювати весь народ загалом і кожен із нас особисто як, скажімо, використання жаргонних діалектизмів умовленні, різноманітних запозичень, підлаштованих під зручність української вимови та традиційність граматики тощо або русизмів, що нині є дуже характерним для нашого повсякденного спілкування. Подекуди ми вже так звикли до русизмів, що інколи навіть не можемо пригадати та відтворити український еквівалент, та коли ж відповідник потрібного слова стає нам відомий, цілком імовірно, що він нас дуже здивує, оскільки може виявитися дуже далеким від російського слова.
Тож, давайте будемо берегти наймилозвучнішу у світі мову та не дамо їй втратити свою самобутність та неповторність. Адже, як мова не може існувати без свого носія, так і народ без мови – вже не народ.