Смекни!
smekni.com

Індоєвропейські мови (стр. 2 из 2)

Література гуджараті розвивається з середини ХІІІ ст.

Література Середньовіччя має релігійний характер, в ній переважають ідеї, образи і форми з літератури санскриту і пракриту. Першим відомим поетом, який писав мовою гуджараті, вважається Нарсинх Мета (1414- 1480). Найвидатніші поеми “Говінда- гамана”, “Страта- санграма”, “Судама- чаріта”. Представником гуджаратської лірики був Премананд (1636- 1734).

Одним з перших гуджаратських драматургів був Ранчходбхаі Удайрам (1838- 1923). Його п’єси “Джаякумарі” і “Ланіта- дукхадаршана” мали величезний успіх.

Представниками сучасної гуджаратської поезії є Сундаррам, Умашанкар Джоні, Сундараджі Бетай та ін.

Маратхі - офіційна мова індійського штату Махараштра з центром Бомбей, одна з основних літературних мов Індії. Користуються нею 64 млн. 783 тис. осіб. Писемність на деванагарі.

Серед діалектів маратхі своїми фонетичними і граматичними особливостями виділяється південний конкані, розповсюджений, в основному, на території Гоа.

Власне маратхі має два головних діалекти - деші і конкані (кокні). Основні різниці між ними полягають в тому, що кокні властиві відсутні в діалекті деші назалізація голосних, а також деякі архаїчні риси флексі.

Інші діалекти і говори або суміжні з деші або мають значні відміни від нього завдяки впливу сусідніх мов і діалектів.

Література маратхі з самого початку створювалась в значній мірі на кокні, однак в теперішній час літературна мова орієнтується на діалект деші, який є провідним діалектом маратхі, на основі якого формується національна мова. Центр області Деш, де представлена зразкова мова маратхі,- м. Пуна.

Маратхі властиві ті ж риси граматичного строю і лексики, що властиві і мовам Північної Індії (хінді, Пенджабі, гуджараті, бенгалі та ін.).

Синтаксис маратхі у порівнянні з синтаксисом інших індоарійських мов відрізняється значно меншим індоєвропейським характером.

В основному словниковому фонді маратхі значне місце займають елементи, відсутні в інших індоарійських мовах. В їх число входять деякі родинні імена, назви частин тіла і багатьох інших важливих предметів і процесів.

Всі ці риси надають маратхі настільки своєрідний характер, що без спеціального вивчення він не зрозумілий навіть найближчим сусідам маратхів - гуджаратцям, в той час як в Північній Індії носії будь-яких двох сусідніх “родинних” мов розуміють один одного.

Першими європейцями, які познайомилися з мовою маратхі, були португальці, які почали його вивчення з XVI ст. Основним об’єктом їх вивчення були діалекти узбережжя - північний і південний конкані. В результаті роботи місіонерів цими діалектами були видані переклади євангелія, катехизиса та іншої християнської літератури.

Перша граматика північного конкані була складена католич ним місіонером Т. Естеваном (Томас Стефенс) і видана у 1639 р.

У XVII і XIX ст.. було видано ряд граматик маратхі, північного і південного конкані.

Одна з перших граматик літературного маратхі основана головним чином на діалекті деші і належить У. Керрі.

Перші писемні пам’ятки мовою маратхі відносяться к кінцю І- початку ІІ тисячоліття н.е. Вони представляють написи на скелях і кам’яних плита, які знайдено головним чином на території вішнуістських храмів і монастирів.

Одним з найранніших великих текстів мовою маратхі є коментар Шріпаті Бкатти до його санскритського трактату з астрономії (ХІ ст.).

Початок розвитку літератури маратхі пов’язано з вішнуїзмом - широким демократичним громадським рухом.

Для літератури маратхі, як і для всіх ново індійських літератур, характерна майже відсутність прозаїчних художніх творів до ХІХ ст..

Першим видатним поетом маратхі, який вважається родоначальником літератури маратхі, був Днянешвар, або Дняноба (1271- 1296). Найвидатніший його твір - “Днянешварі”.

В кінці ХХ- на початку ХХ ст.. найвидатніше місце серед прозаіків займає майстер критичного реалізму романіст Харінараян Апте (1864- 1919).

Розвиток маратхської драматургії багатьом зобов’язаний А. Кірлоскару (1843- 1885), який організував в кінці ХІХ ст.. театральне товариство в Пуні і ставив на сцені п’єси, написані за мотивами санскритських драм.

Із поетів кінця ХІХ- початку ХХ ст.. слід назвати Кешавасута (Крішнаджі кушав Дамле, 1866- 1905), якого вважають батьком нової маратхської поезії.

Ленді - одна із сучасних індо арійських мов, який відноситься до індоєвропейської сім’ї. Слово “ленді” означає “західний”. Мова ленді розповсюджена на обширній території Західного Пакистану.

Оскільки основна маса носіїв ленді живе у Західному Панджабі, англійські лінгвісти називали цю мову західним панджабі, хоча і вказували на суттєві відміни його від панджабі. Оскільки мовою ленді говорить основна маса джатів, іноді його називають джаткі, а завдяки тому, що центральною областю розповсюдження цієї мови є Мултан, до нього прилегла назва мултані. Фактично ж назви “джаткі” і “мультані” мають більш вузьке значення і в правильному вживанні означають лише два відповідних діалекти ленді, який іноді називають “сераікі”.

До розмежування Індії у сільській місцевості, де проживала велика кількість носіїв ленді, кількісне співвідношення мусульман до індусів і сікхам було 9:1, а у містах – 1:1. Після розподілу майже всі індуси і всі сікхі переселилися в Індію, тому зараз майже всі носії ленді в Пакистані – мусульмани.

В Індії ленді знає що найменше декілька десятків (якщо не сотен) тисяч чоловік. На жаль в цій країні не проводилась робота по виявленню носіїв ленді на всій території, а там де це робилося, охоплювалось не все населення (данні на 1960 рік).

Специфіці мови ленді присвячені праці таких відомих вчених, як Дж. Грірсон, Г. Бейлі, А. Джукс та ін. Цікаво, що Г. Бейлі порівнюючи ленді з панджабі, вказує на “дуже велику різницю” навіть між перехідними до ленді діалектами панджабі і ленді.

Велику увагу ленді приділяє сучасний індійський мовознавець С.К. Чаттерджи. Він ставить ленді в один ряд з іншими ново індійськими мовами, в той же час вказує на специфіку цієї мови і на цій підставі протиставляє його разом з сіндхі іншим мовам даної групи. Особливості і питання самостійності ленді як окремої мови підкреслені в працях індійського і пенджабського лінгвіста Дуні Чандра.

Індійські і пакистанські вчені зазначають у своїх працях про великий вплив ленді на ряд ново індійських мов, в тому числі на панджабі і урду.

Слід відзначити, що деякі автори іноді ототожнюють ленді з панджабі. Це пояснюється або їх недостатньою обізнаністю, або їх прагненням перебільшити значення мови панджабі. Такий погляд нагадує помилкову позицію тих вчених, які в свою чергу розглядають панджабі і деякі інші індійські мови тільки як діалекти хінді.

Ленді, не дивлячись на свою специфіку, родинну близькість до панджабі і сіндхі. Цю близькість професор Колі образно визначив так: “Ленді і сіндхі – мови-брати, які знаходяться у близьких родинних зв’язках з... панджабі”.