Смекни!
smekni.com

Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси (стр. 10 из 12)

Інверсія. Сутність інверсії як стилістичної фігури полягає в «порушенні чи зміні звичайного порядку слів з метою посилення виразності» [16,190].

Чимало газетних висловлювань побудовано на інверсії, але суто газетній. Її специфіка – це динамічний склад (від початку до кінця конструкції) або, навпаки, динамічне наростання (від середини до кінця конструкції). [28, 327].

Актуалізація інверсивними засобами виявляється у винесенні комунікативно вагомої частини на початок чи кінець речення. Наприклад: а) Винесення на початок: «Демократичні вибори придумали індуси» (УМ, 2004, 21 грудня); «Бродить СНІД поміж нами» (МГ, 2000, 12 липня); «Синів Бога не критикуйте» (ЛУ, 2005, 5 січня); «З минулим попрощайся» («Експрес, 2005, 19 січня); «В кінці тунелю світло» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Про рятувальника балада» («Експрес», 2004, 2–3 листопада); б) винесення на кінець речення (трапляються рідше): «Концерти дає італієць» (МУ, 2000, 17 грудня); «Ярмарок пенсіонерам сподобався» («Експрес», 2000, 21 вересня).

Як і решта розглянутих вище стилістичних засобів, інверсія належить до прийомів актуального членування висловлювання і забезпечує виконання ним передовсім рекламно-експресивної функції.

3.2 Скорочені стягнені конструкції як засіб експресії та інформативності. Синтаксичні конструкції зі значенням питальної, спонукальної, окличної модальності

Засобом експресії в мові газети є скорочені, стягнені конструкції – інтонаційно розчленовані двохелементні речення, що нагадують лозунги із словами «так» і «ні» у функції присудка і підметом-іменником чи з додатком-залежною формою давального відмінка, типу: Нейтронній бомбі – ні! Так – переговорам за роззброєння і мир! Такі конструкції були дуже поширеними в радянській журналістиці. Останнім часом (у зв’язку з бурхливими подіями) такі «лозунгові» вислови знову стали використовуватися досить активно: «Кучмізму – ні! Так – Помаранчевій революції» (НС, 2004, 12 грудня); «Ні – олігархічній владі! Так – демократії і правді!» (МУ, 2004, 21 грудня).

Дуже багатий потенціал за своїми стилістичними можливостями мають інтоновані синтаксичні одиниці. Присутність автора публіцистичної статті і його авторської позиції й оцінки у мові сучасної української газети виявляється у виборі питальних і окличних речень.

Засобом експресії газетного матеріалу є розчленована подача тексту, що складається із розповідного речення і речення питальної модальності. Питальна частина підтримує тему, що розкривається розповідальною частиною, насичує її оцінним змістом. Базова частина несе, в основному, головне смислове навантаження, а питальна – емоційне: «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня); «Краса врятує світ. А слово?» (ЛУ, 2002, 7 жовтня);«Язык» і мова. Взаємозбагачення?» (ЛУ, 2006, 28 березня); «Незаконна«накрутка». Що це?» (УМ, 2002, 5 квітня); «Затишшя…Невже перед бурею?» (ЛУ, 2004, 1 липня).

У газетних статтях простежується цікавий спосіб нагнітання експресії. Досягається це зосереджуванням кількох питальних речень. Свого часу ще І. Франко у статті «Дещо про нашу пресу» підкреслив значну стилістичну вагомість концентрації інтонаційних речень. У такій фігурі, як свідчать добірки із сучасних газет, переплітається полемічна запальність з риторичним звучанням, – і в цьому сплаві підсилюється експресивність усієї синтаксичної структури. Наприклад: «П’яте колесо? Але – до чого?» (ЛУ, 2006, 3 квітня); «З ким брататися? З ким іти?» (ЛУ, 2002, 3 липня); «Партія веде? Яка?» (УМ, 2005, 20 січня); «Разом нас багато? Скільки?» (МГ, 2004, 17 грудня).

Поєднання в одній структурі розповідних і низки питальних речень відзначаються яскравою публіцистичністю та ефективно розв’язують основне стилістичне завдання стилю – поєднання інформативності з експресією. Одним із синтаксичних стилістичних засобів у газетній мові є використання у ролі заголовка речення власне питальної інтонаційної модальності. Значення питальності полягає в прагненні автора до встановлення реальності чи нереальності загального змісту. Як правило, зміст статті є відповіддю на питання заголовка? Питальна структура не тільки експресивно навантажена, вона спонукає уявлюваного співбесідника-читача до роздумів і оцінки зображуваних подій. Модальне значення питальності виражається за допомогою питальних слів. Наприклад: «Навіщо нам чужі слова?» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Хто чесніше вкрав?» («Експрес», 2004, 19 жовтня); «Хто «вигідніший» Москві?» (ЛУ, 2004, 4 вересня); «Кому вона потрібна, ота культура?» (ЛУ, 2002, 22 липня); «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 2006, 6 червня); «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення?» (УМ, 2005, 21 січня); «У кого в «підтанцювках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 22 лютого); «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні – Ющенко, Янукович, чи український народ?» (МГ, 2006, 25 листопада); «Чому майбутній час не став теперішнім?» (ЛУ, 2002, 27 лютого); «Кого ж покличемо на Олімп?» (ЛУ, 2004, 18 листопада); «А ти записався в графомани?» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Чи є в Україні свобода слова?» (ЛУ, 2002, 14 березня); «Кому потрібен референдум?» (ЛУ, 2002, 3 вересня); «Якої «випічки» більшість?» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Що день прийдешній нам готує?» (ЛУ, 2005, 8 січня); «Чи варта шкурка вичинки?» («Експрес», 2006, 16–17 листопада).

Нерозривний зв'язок лексичних та синтаксичних засобів експресії у наведених вище прикладах надає заголовкам дискусійної спрямованості. Наявність яскраво вираженого логічного наголосу питальних слів виявляє динамічне наростання актуальної значущості синтаксичної структури. Багато з питальних структур у функції заголовка мають модальне значення риторичних питань, при якому очікувана відповідь – розшифровка змісту статті уже не становить нової інформації для читача. Відповідь вгадується читачем, стоїть за самою оцінною експресивністю конструкції. Наприклад, у заголовку «Чи є в Україні свобода слова?» – питання, відповідь на яке читач вже має, адже добре орієнтується в суспільній дійсності. Стаття запрошує його до роздумів, подає додаткові факти тощо. Риторичну модальність проявляється і у заголовку «Чому майбутній час не став теперішнім?», в якому питальна структура містить відповідь, а матеріали статті дають фактологічне пояснення того («майбутній час» не став «теперішнім»), що не відбулося.

Як засіб синтаксичної стилістики публіцистичного стилю використовуються структури спонукальної модальності. Основним синтаксичним засобом вираження власне модальності спонукальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Наприклад: «Не критикуйте синів Бога» (ЛУ, 2005, 5 січня) – рядок із вірша П. Тичини із спонукальним модальним значенням; «Попрощайся з минулим» («Експрес», 2005, 19 січня); «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня).

Часто-густо у мові газетних публікацій зустрічаємо цитати з поетичних творів або фразеологізми. Поетичній мові і фольклорним творам властиві синтаксичні конструкції зі значенням спонукальної модальності. У журналістській практиці використовуються ці особливості художнього стилю: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) – слова В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 20 травня) – із поезії Т. Шевченка, поетичній мові якого властиві речення спонукальної модальності: «Борітеся – поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня); «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Свого не цурайтесь!» (ЛУ, 2005, 15 листопада); «Не кажи «гоп»!» (МГ, 2006, 5 листопада).

Функцію вираження спонукальної модальності виконують також конструкції закликів, які газетній мові надають відтінок співучості автора і читача. Наприклад: «Биймо на сполох!» (ЛУ, 2005, 10 січня); «Станьмо перед світом єдиним народом!» (ЛУ, 2004, 17 грудня); «Вдаримо по мові хартією!» (ЛУ, 2002, 4 квітня).

Заклики можуть нести додаткове смислове навантаження – пропозицію: «Поміркуймо разом» – заголовок; – підзаголовок: «Про трагедію Бабиного Яру» (ЛУ, 2002, 4 травня); «Заархівуймо все…» (МГ, 2004, 28 грудня).

Більшість наведених вище прикладів свідчить про інтонаційну особливість – речень із спонукальною модальністю: спонукальна інтонація підкреслюється тим, що вони являють собою синтаксичні одиниці, відомі під назвою окличних речень. Заклик, спонукання до дії – все це знаходить виразну і експресивну форму в інтонуваннях окличного типу. Окличні речення такого типу досить органічно зростаються з текстом, певним чином емоційно спрямованим.