Цю кімнату займають мої батьки.
Хоча на перший погляд такий переклад може здатися "вільним", однак не тільки за змістом, але й за стилем він повністю відповідає оригіналу. Саме в такому перекладі відтворюється єдність змісту та форми. такий переклад ми називаємо адекватним.
Очевидно, що з вищесказаного не можна зробити висновок, що адекватність і точністьперекладу - одне і те ж. Адекватність - це більш широке поняття, ніж точність. В поняття адекватність входить передача стилістичних і експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальної точності передачі окремих слів та словосполучень переклад в цілому може бути адекватним. А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарної і поверхової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи тексту передаються у повній відповідності з ідейно-художнім задумом автора, переклад досягає високого ступеня адекватності.
У залежності від ступені володіння перекладачем іноземною мовою процес перекладу може відбуватися по-різному. Перекладач-професіонал розуміє іноземний текст і без перекладу; тому переклад для нього тісно пов'язаний із підбором засобів вираження. У процесі навчального перекладу розуміння іншомовного тексту часто не тільки не може передувати перекладу, але й досягається через переклад або з його допомогою. Перекладачу-початківцю нерідко самому потрібен переклад для повного розуміння оригіналу. Тому для нього процес перекладу складається, принаймні, з трьох етапів:
1) аналіз тексту, що перекладається;
2) чорновий (часто дослівний) переклад;
3) адекватний літературний переклад.
Таким чином, основне завдання перекладача - це створення адекватного перекладу, який відтворює як зміст, так і форму оригіналу засобами іншої мови.
Основними сходинками, які ведуть до цієї мети, є три типи закономірних відповідників - еквіваленти, аналоги і описовий переклад.
Еквівалент - це постійний рівнозначний відповідник певному слову або словосполученню в іншій мові, який в абсолютній більшості випадків не залежить від контексту.
У різних мовах еквівалентними є, в основному, спеціальні терміни, власні імена, географічні назви, а також позначення історичних, етнографічних та інших реалій, які мають єдиний закріплений традицією переклад в інших мовах. Еквівалентами переважно перекладаються стійкі та фразеологічні сполучення. Уже те, що вони часто зустрічаються в мові, спонукає перекладачів шукати для кожного з них постійні відповідники в українській мові. Можливо, такі еквіваленти як люди доброї волі, переговори на найвищому рівні, переговори на близькій відстані не є найкращими, але для перекладача не залишається нічого іншого, як підкоритися тому, що стало загальноприйнятим у мові. Звичайно, мовна норма складається не відразу, і не раз траплялося так, що початковий переклад замінювався іншим. Так, в кінці 1946 року в радянських газетах з'явився термін злочинці війни (від французького criminels de guerre). Але дуже скоро він замінився іншим словосполученням - воєнні злочинці.
Другим типом відповідника є переклад з допомогою аналога - одного із декількох можливих синонімів. У будь-якому двомовному словнику іноземному слову звичайно відповідає декілька українських синонімів. Вибір слова з ряду синонімів при перекладі визначається контекстом. Таким чином, якщо еквівалент завжди один, то аналогів обов'язково повинно бути декілька. Оскільки синоніми можуть бути не тільки смисловими, але й стилістичними, то вибір аналога при перекладі звичайно залежить не тільки від смислового значення слова, але й від його стилістичного забарвлення. так, прикметник habillé в перекладається аналогами одягнений, нарядний, парадний, серед яких перший є смисловим, а останні два - стилістичними синонімами.
Переклад при допомозі аналога - вищий ступінь з точки зору перекладацької майстерності і методики перекладу. Еквівалент завжди один, і якщо він відомий перекладачу, то зробити переклад неважко. При перекладі аналогом потрібно вміти вибрати з декількох синонімів один, найбільш придатний у всіх відношеннях, причому не завжди його можна знайти у словнику. Якщо ж у двомовному словнику немає потрібного значення слова, необхідно звернутися до тлумачного або синонімічного іншомовного словника.
Крім еквівалентів та аналогів в двомовних словниках застосовується ще один спосіб розкриття значення іншомовного слова - пояснювальний або описовий переклад. Як видно з назви, при цьому виді перекладу замість самого слова вживається його пояснення. Такий прийом перекладу або, точніше, інтерпретації слова звичайно застосовується в тих випадках, коли у словниковому складі мови, на яку робиться переклад немає ні еквівалента, ні аналогів, які відповідають значенню слова чи словосполучення оригіналу. Найчастіше описово перекладаються слова, котрі позначають поняття або явища, які відсутні в нашому житті, а тому вони не мають в українській мові спеціальних слів для їх позначення. Наприклад, la peine justifiée - покарання, призначене при помилковій кваліфікації вчинку, але відповідно до санкції закону при правильній кваліфікації.
З наведених прикладів видно, що описовий переклад не передає стилістичних особливостей слова і знімає його експресивне забарвлення.
Таким чином, розглянувши основні типи відповідників, перейдемо до наступного питання, що стосується проблеми визначення фразеологізмів у сучасній лінгвістиці.
Фразеологія (від грец. phrasis „вираз, зворот” і logos „слово, вчення”) - 1) сукупність фразеологізмів певної мови;
2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.
Фразеологія, дуже багата й різноманітна за формою та семантикою, являє собою великі складнощі як для тих, хто вивчає мову, так і для перекладачів. До її складу входить велика кількість сталих виразів, що відрізняються виразністю та стилістичною різноплановістю.
Ось чому для найменування реалій часто використовуються не тільки слова, але й словосполучення особливого типу - вони завжди функціонують з тим самим набором компонентів і мають цілісне значення, наприклад, розуму палата (про дуже розумну людину), кров з молоком (здоровий, який гарно виглядає). Отже, сполучення такого типу називають фразеологічними зворотами, або фразеологічним одиницями, фраземами, фразеологізмами.
Слово фразеологія у першому значенні використовується в широкому і вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відносять ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази (прислів'я, крилаті вирази, фрази-привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень, тобто є реченнями). У вузькому - лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально співвідносні зі словом як номінативною одиницею мови. У цьому разі фразеологізми - це мовні знаки вторинної номінації.
У своїх працях М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін [2, 10] та деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. Ми приєднуємося до точки зору науковців, які вважають, що фразеологізм - це окрема самостійна мовна одиниця, але і в такому разі він не відповідає критеріям рівневих одиниць. Від справжніх рівневих одиниць - фонем, морфем, слів - фразеологізми відрізняються тим, що вони:
1) різнорідні за своєю структурою;
2) не перекодовуються в одиниці вищого порядку;
3) не сполучаються з такими самими одиницями (фонеми поєднуються з фонемами, морфеми з морфемами, слова зі словами);
4) виникають зі словосполучень, але не внаслідок регулярної взаємодії слів, а всупереч їй;
5) у функціональному плані не мають тієї універсальності, яку повинні мати одиниці самостійного рівня мови.
Здебільшого поняття фразеологічної одиниці визначається на основі таких ознак, як структурно-семантична стійкість (постійне співвідношення значення сполучення слів з його лексико-граматичним способом вираження, що є наслідком переосмислення всього сполучення або окремих його компонентів) і відтворюваність. Однак не завжди ці критерії є самодостатніми, і нерідко при їх використанні поза фразеологією залишається чимало фраз, які інтуїтивно сприймаються як фразеологізми. Збільшення числа критеріїв також не розв'язує проблеми, бо залежно від того, які критерії приймає чи яким критеріям надає перевагу вчений, змінюється якісний і кількісний склад фразеологізмів.
Узагальнюючи всі наведені думки з приводу визначення фразеологічного звороту, можна сказати, що фразеологічний зворот - це усталене в складі і структурі, відтворене предикативне чи непредикативне словосполучення слів, що характеризується в більшому чи меншому ступені цілісністю і ідіоматичністю значення.
Класифікація фразеологізмів, здійснюється на різних основах - структурно-семантичній, граматичній і функціонально стилістичній. Першим у мовознавстві структурно-семантичну класифікацію фразем запропонував Ш. Баллі [4], який виділив звичайні сполучення, фразеологічні серії і фразеологічні єдності. Розвиваючи ідеї Ш. Баллі і досліджуючи проблему на матеріалі російської мови, В.В. Виноградов розробив класифікацію, засновану відразу на двох критеріях: ступені спаяності компонентів фразеологічного звороту і ступені вмотивованості значення фраземи значеннями компонентів. За цим критерієм В.В. Виноградов виділяє три типи фразеологізмів:
1) фразеологічні зрощення, в яких значення формально не вмотивоване значенням його складників (дати кучми - "побити", на руку ковінька - "вигідно");
2) фразеологічні єдності, в яких зміст опосередковано вмотивований значенням компонентів (прикусити язика - "замовкнути", не нюхати пороху - "не бути ще в боях", тримати камінь за пазухою - "приховувати злобу, ненависть до кого-небудь, бути готовим зробити прикрість комусь, вчинити помсту над кимось");