Одиницею будови полісинтетичних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві називати інкорпоруючим комплексом.
Отже, інкорпорація — явище морфолого-синтаксичне. Це ще одне свідчення того, що типологічну класифікацію не можна вважати суто морфологічною. Як вдало висловився В. Гумбольдт, полісинтетичні мови порушують межі слова, поширюючи їх на речення.
5)Флективні мови
Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семі-
то-хамітські. На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є
багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить достирання меж між ними, називають фузією (від лат. Fusio"сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні.
Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.
СИНТЕТИЧНІМОВИ (ВІДгр. synthesis "поєднання") — мови, уякихграматичнезначеннясинтезуєтьсязлексичнимумежахслова (граматичнезначеннявиражаєтьсязадопомогоюфлексійіформотворчихафіксів, чергуваннязвуківісуплетивізму).
АНАЛІТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією).
Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, столу і т.д. і французькі та англійські аналітичні форми delatable "стола", alatable "столу", surlatable "на столі"; tothetable "до стола", underthetable "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shallread, letgo, theboohofthestudent; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. NotreDamedeParis.
До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.
Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Ботева", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни").
Як бачимо, аналітизм — це відсутність у повнозначних словах показників зв'язку між ними, а синтетизм — наявність таких формальних показників. Вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Пор. нім. Die kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ. Thelittlechildrenrun. У німецькому реченні множина виражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень (усі ці засоби в тексті виділені). В українському реченні- еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в англійському — один раз синтетично.
У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать — третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слбво можна лише в складі речення (run — визначити особу, число і час неможливо).
Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід зробити два важливих застереження:
1. Чистих типів мов не існує.
Типологічна класифікація будується на переважанні якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинативній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із приклейками використовуються закінчення, які поєднують значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyor-uz"читаємо"). В українській, російській і німецькій флективних мовах є риси аглютинативності (укр. вчить-ся, рос. трудящий-ся, нім. Kinder-chen "діточки", де після закінчення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості
(Рано вранці тут тепло; Иду вот быстро домой). В аналітичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналітизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, читатиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і morebeautiful "красивіший").
З історичним розвитком мови може змінюватися її тип. Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає ознаки флективності й швидко посилює ознаки кореневого (ізолюючого) типу.
2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу. В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглютинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що ці чотири типи відображають сходження народного духу від низьких до вищих форм, і намагався представити різні структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого до більш досконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, мала оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітивні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відображають різний культурний рівень розвитку народів. Флективні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.
Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній критиці М.Г. Чернишевським (1828—1889). Чернишевський, зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови — це "мови глупих народів", "аглютинативні — це мови не зовсім глупих, але й не розумних народів", а флективні — це "мови народів дуже розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмовляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мовознавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні, а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними. Стара схема розвитку типів мов (кореневі — » аглютинативні — > флективні) є неправильною. Отже, типологічна класифікація не є історичною, тому не можна говорити про закономірності переходу одного типу мов у інші.
6)Інші спроби типологічної класифікації мов
Представлена у цьому підручнику типологічна класифікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.
У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, індекс синтетичності вираховується за формулою ^ , де М — кількість морфів у певному відрізку тексту, aW — кількість слів у тексті. Мови з індексом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 — синтетичними, а від 3 і більше — полісинтетичними. За підрахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єтнамська мова — 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 морфів, найвищу має ескімоська мова — 3,72, тобто на 100 слів припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68, російська — 2,33 (за іншими даними — 2,45), санскрит — 2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, німецьку, датську; до синтетичних — українську, російську, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до полісинтетичних — ескімоську, туземноамериканські, іберо-кавказькі.
Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютинації. Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і виражає ці відношення числовими індексами, що забезпечує його типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови. Загальне визнання здобула синтаксична типологія
1.1. Мещанинова (1883—1967), що ґрунтується на оформленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії. За цією ознакою Мещанинов виділяє три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.
У пасивних мовах ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жодного граматичного оформлення, об'єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоруючі мови. В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв'язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку — відмінку діяча, а при неперехідному — в абсолютному. До ергативних мов належать кавказькі (аварська, лакська, даргинська, частково грузинська), баскська, шумерська, давньоєгипетська, деякі індійські та іранські мови, а також деякі мови Австралії й Америки.
У номінативних мовах підмет знаходиться в називному відмінку незалежно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські, тюркські, монгольські, фінно-угорські та інші мови.
З інших типологічних класифікацій відомі класифікації Ф. Містелі, Е. Сепіра й О. Ісаченка. Швейцарський мовознавець Франц Містелі (1841— 1903) в основу своєї типологічної класифікації поклав два критерії: місце слова в реченні і внутрішню структуру слова. Перший (синтаксичний) критерій є дуже важливим, бо в аналітичних мовах (англійській, шведській, норвезькій та ін.) місце присудка після підмета суворо фіксоване, в аглютинативних мовах, зокрема тюркських, присудок знаходиться в кінці речення.