2. Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Політичний дискурс як явище багатогранне, у сучасному світі, а саме у сучасній науці займає свою нішу на стику різних дисциплін, до яких входять і лінгвістика, і перекладознавство, і політологія і соціолінгвістика, а також і культурологія. Отже, політичний дискурс поєднує у собі і лінгвістичні, і комунікативні ознаки, і реалізується у суспільстві як промова, яка належить одній політичній особі, з її характерними мовними особливостями, відображає мовні, соціальні та культурологічні особливості народу, в якому здійснюється, і орієнтований на певну цільову аудиторію, із своїми психологічними та етнічними особливостями.
3. У сучасному просторі ЗМІ політичний дискурс набуває певних спільних характеристик, які розкривають саме поняття дискурсу і дають чіткий аналіз цього мовного явища. На теренах сучасного наукового простору дискурс набуває наступних психологічних характеристик, які досягаються засобами мови: ораторство, ідеологізація того, що говориться, насиченість лозунгами, претензія на абсолютну істину, сугестія, полемічність, антропоспрямованість, навіювання, з метою досягнення бажаного від об’єкта, на який направлений дискурс. Серед лінгвістичних особливостей – насиченість неологізмами, клішованими фразами, метафорами та індивідуалізованими фразами промовця, реаліями.
4. Англомовний політичний дискурс, як у нашому випадку саме американський значним чином залежить від індивідуальних особливостей політичного промовця. Характерними рисами сучасного американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами залишаються використання методів контрасту, протиставлення, повтору, виділення ключових понять. Докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації. Серед спільних рис головні наступні: насиченість метафорами, посиланнями на історичні події та біблійні сюжети, алюзіями, засобами сугестії, реаліями.
5. Оскільки мета перекладу політичного дискурсу – викликати в іншомовного адресата реакцію, подібну до реакції адресатів вихідного тексту, то завдання перекладача ускладнюється ще й тим, що політичний дискурс апелює до ієрархії цінностей, актуальної лише в межах певної культури, для якої політичний дискурс власне створений. Перекладач повинен, перш за все, правильно інтерпретувати вихідний текст, а тоді починати пошук засобів мови перекладу, здатних передати функцію вихідного повідомлення, його прагматику та емоційність. Адекватний переклад не може бути дослівним, адже дуже часто концепти чи реалії, які відсутні в мові перекладу, але наявні в оригіналі, вимагають додаткових пояснень чи тлумачень, інакше зміст перекладу залишиться незрозумілим для адресата і не матиме на нього такого ж впливу, як вихідний текст – на свого адресата, чим порушить адекватність перекладу. Національно-специфічні реалії, особливості мовлення окремих політиків, авторські метафори та ідіоми, які підкреслюють національний колорит політичного дискурсу, завжди викликали значні труднощі для перекладу.
6. На основі приведених прикладів із текстів політичних виступів українських діячів ми бачимо, що кожний політик має свої відмінні характерні риси, свій імідж, що і проявляється у його мовному портреті, тому як говорить, до яких мовних прийомів вдається, на чому наголошує. Вдалий імідж, ідіостилю політика – це половина його успіху, а дотримання свого стилю так само важливе як і вся діяльність, адже саме індивідуальні риси промови вирізняють яскравих діячів серед інших, і роблять їх пізнаваними для народу. Так, українські лідери часто вдаються до емотивності, емоційності, експресивності, щоб завоювати довіру народу і голоси на виборах. Для української ментальності це важливо, адже це його історія, його культурна традиція та особливості соціального устрою.
Подальшою перспективою наукового пошуку в обраному напрямі може бути дослідження особливостей відтворення в українських перекладах лінгвокультурологічно маркованих одиниць, а також навпаки під час перекладу україномовного дискурсу англійською мовою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Наукові праці
1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. – www.nspu.net.
2. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата. – www.feb-web.ru.
3. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. – М.: ЛКИ, 2007. – 360с.
4. Баранов А.Н., Казакевич Е. Г. Парламентские дебаты: традиции инновации. Советский политический язык (от ритуала к метафоре). – М.: Прогресс, 1991. – 145 с.
5. Белл Р.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы / Пер. В.А. Виноградова. – М.: Международные отношения, 1980. – 320 с.
6. Белова А.Д. Американизм, американский политический дискурс и идиостиль президента Теодора Рузвельта// Вісник Харківського державного університету. Серія романо-германська філологія. – 1999. – №430. –С. 6 – 13.
7. Бенвенист Э. Общая лингвистика: пер. с франц. – М.: Прогресс, 1975. – 447 с.
8. Васильєва М.О. Метафорична реалізація концепту політика в сучасному англомовному політичному дискурсі: Автореф. Дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/ – ХНУ ім.. В. Н. Каразіна. – Харків, 2008. – 20 с.
9. Водак Р. Язык. Дискурс. Политика: Пер. с англ. и нем. – Волгоград: Перемена, 1997. – 139 с.
10. Галеева А.В. Речевые и переводческие характеристики текстов американских официальных заявлений // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 38 – 39.
11. Гнезділова Я.В. Реалізація емотивної функції в публічних промовах політичних діячів США та Великобританії // Мова і культура. – К., 2003. – вип. 6. – С. 358 – 363.
12. Григорьева В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса: прагмалингвистический и когнитивный аспекты. – Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с.
13. Дейк Т.А. ванн. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Прогресс, 1989. – 310 с.
14. Демьянков В.З. Политический дискурс как предмет политологической филологии // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. – М., 2002. - № 3. – С. 32 – 43.
15. Еремина С.А. Речевой портрет политика // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 195 – 198 с.
16. Жуковець Г.Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 21 с.
17. Зарума-Панських О.В. Англійська лексика міжнародних договорів: структурні, семантичні та дискурсні особливості: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04 / - Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2001. – 20 с.
18. Какорина О.В. Стилистические заметки о современном политическом дискурсе // Облик слова. – М., 1997. – С. 226 – 246.
19. Каліщук Д.М. Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу // Вісник СумДУ. – 2006. – Т. 1., №11 (95). – С. 153 – 159.
20. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. – К.: ЛКИ, 2008 г. – 160 с.
21. Кубрякова Е.С. О тексте и критериях его определения // Текст. Структура и семантика. – М., 2001. – Т. 1. – С. 72 – 81.
22. Панин В.В. Политический дискурс: язык двусмысленности // Современная политическая лингвистика: Материалы научной конференции. – Екатеринбург, 2003. – С. 122 – 124.
23. Паршин А.В. Теория и практика перевода. – М.: Русский язык, 2000. – 161 с.
24. Паршин П.Б. Идиополитический дискурс и методологические основания политической лингвистики // Труды международного семинара Диалог’96. – М., 1996. – С. 39 – 45.
25. Поворознюк Р.В. Лінгвокультурологічні особливості протокольних промов у оригіналі та перекладі (на матеріалі українських та американських текстів): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.16 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
26. Попов Р.А. Політичний дискурс: проблема теоретичної ідентифікації. – www.academy.gov.ua.
27. Попова Е.А. Культурно-языковые характеристики политического дискурса (на материале газетного интервью): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Волгоград, 1999. – 21 с.
28. Серажим К.С. Дискурс як соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного простору (методологічний, прагматико-семантичний і жанрово-лінгвістичний аспекти: на матеріалі політичного різновиду українського масово інформаційного дискурсу): Автореф. дис. … д-ра. філол. наук: 10.01.08 / КНУ ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 32 с.
29. Серажим К.С. Сучасний український політичний дискурс: формування нового стилістичного канону (дисертаційне дослідження). – www.journlib.univ.kiev.ua.
30. Степанов Ю.С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принципы причинности // Язык и наука конца 20 века. – М., 1995. – С. 35 – 37.