Мовна творчість Ліни Костенко відіграє значну роль у розвитку сучасної художньої мовної практики: її поезія зосереджує в собі важливі соціальні, моральні, естетичні ідеали сучасності, розкриває глибину поетичного мислення авторки, гостроту світосприймання, вміння майстерно зобразити внутрішній світ людини. Метафорична лексика у творах письменниці використовується як стилістичний атрибут індивідуального стилю [20, С.1].
На залучення метафор до поетичних контекстів впливає тематична орієнтація поезій Ліни Костенко. Стилістичні функції метафоричної лексики пов’язані з семантичною структурою слова. У результаті взаємодії з іншими мовними засобами в контекстах поетичних творів відбувається розширення або звуження семантичної структури метафор, зумовлене переосмисленням та індивідуальним сприйняттям цієї лексики, що виявляється в образній характеристиці об’єктів.
Стилістичні функції метафор ведуть до створення поетичної символіки, індивідуальних образів, конкретно-чуттєвих картин зображення, формування образу автора і ліричного героя, до підсилення достовірності викладу. Основною стилістичною властивістю запозичень є здатність набувати нових стилістичних значень (емоційних і експресивних), що створюється контекстом, ставати його стилістичною домінантою. І снує безпосередній і константний зв’язок властивостями метафоричних понять, що, залежно від авторської інтерпретації, можуть забезпечувати реалізацію різних стилістичних функцій.
У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або „стерті”, метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або „живі”, метафори. До креатиних, або „живих”, метафор можна віднести:
Він лікувавгодиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
(„Старий годинникар”)
Вже листопадпідкравсяз-за дубів
і гайзнімаєзолотуперуку.
(„Біднесенький мій ліс...”)
І засміяласьпровесінь: – Пора! –
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
(„І засміялась провесінь”)
Душазадивитьсяв туман
і маритьобрисами літа.
(„Марнували літечко, марнували”)
Невже це осінь, осінь, о! –
Останні айстригорілицьзайшлися болем.
(„Осінній день...”)
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
Двори стоять у хуртовиніайстр.
Яка рожева й синяхуртовина!
(„Двори стоять у хуртовині айстр”)
На конвертики хат
літо клеїть віконця, як марки.
(„На конвертики хат”)
За кількістю індивідуально-авторські метафори звичайно переважають у творчості Ліни Костенко, на відміну від конвенціональних, або „стертих”, які менш засвідчені у поезії сучасної української письменниці, до них належать:
Він лікував годиннички куповані.
Часзупинявся, цокав і кульгав.
(„Старий годинникар”)
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкийекзамен.
(„Очима ти сказав мені...”)
Цей білийсвіт – березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
(„Хай буде легко. Дотиком пера”)
У груші був тоненькийголосочок,
вона в дитинство кликала мене.
(„Стояла груша, зеленів лісочок”)
Дорога і дорогалежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
(„Українське альфреско”)
Тяжкемовчання. Їде віз на місці –
повз нього пропливають чорні верби.
(„Дума про трьох братів неазовських”)
Грозапроходила десь поруч.
Було то блискавка, то грім.
(„Гроза проходила десь поруч”)
Зрозуміло, що живі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого, за конвенціональними метафорами часто здебільшого культурно сталі уявлення про дійсність, які зовсім не мертві, оскільки людина активно використовує їх в осмисленні проблемних ситуацій.
Індивідуально-авторські і загальномовні метафори, що використовуються в поетичному мовленні, мають загальні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, а інші давно загубили зв’язок з першоджерелом, скам'яніли і в основному знайшли своє місце в словниках. Індивідуально-авторські метафори народжуються імпульсивно в поетичному мисленні. Вони несподівано відкривають читачеві нову семантику слова і загалом знайомлять його з авторським досвідом, спостережливістю, з індивідуальним баченням світу [17, с.6].
Узагальнюючи вищесказане, зауважимо, що опис метафорики у віршах Л.Костенко повинен враховувати як живу, так і стерту метафору. Як зазначалося, значна частина поетичних текстів представлена саме індивідуально-авторськими, або „живими” метафорами. Стерті метафори здатні за певних умов актуалізуватися, але, як слушно вважають А.Баранов, Ю.Караулов, А.Чудінов, О.Шейгал, І.Кобозєва, І.Брага, що ми просто не в змозі визначити, коли такі метафори зможуть ожити і увійти до актуальних когнітивних моделей.
Відповідно до сучасної когнітивної теорії, метафора трактується як перенос когнітивної структури, пов’язаної з певним мовним вираженням, як перенос із тієї змістової сфери, до якої вона первісно належить, до іншої. Можна стверджувати, що відбувається проекція однієї концептуальної сфери (площини) на іншу, своєрідна експансія концептів сфери-джерела, у результаті якої відбувається захоплення та освоєння концептами нової сфери – сфери мети. Семантичне моделювання у метафориці дозволяє визначити індивідуальні для кожної мови набори актуальних і продуктивних семантичних моделей, виявити специфіку національної метафоризації [23, с.6].
Метафора характеризується єдністю внутрішньої і зовнішньої структури. У першому розділі ми розглянули внутрішню структуру метафори в її зв’язку з формами морфологічного вираження. Однак лексико-семантична структура метафори не може бути повністю розкрита без урахування співвідношення смислу метафоричного контексту з об’єктами пізнавальної дійсності, іншими словами, співвідношення метафори з називаними явищами об’єктивної дійсності становить зовнішню структуру метафори. Доречно тут звернутися до висловлення Ф.П.Філіна, який писав: „Головною з проблем – співвідношення структури мови, мовних символів з позначуваним змістом, реальною дійсністю – основне питання філософії, яке продовжує бути досить актуальним і в сучасному мовознавстві” [22, с.20].
Поетична мова відрізняється не лише семантичною ускладненістю метафоричних образів. У ній широко використовуються традиційні словосполучення – стійкі поняття образи, під впливом яких народжуються індивідуально-авторські асоціації. Так, наприклад, в поезії Ліни Костенко поширене слово-символ душа. Порівняймо:
Очима ти сказав мені: люблю.
Душаскладала свій тяжкийекзамен.
(„Очима ти сказав мені...”)
Душазадивиться в туман
і марить обрисами літа.
(„Марнували літечко, марнували”)
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)
Нічого, каже, і на тому світі
душакозацьким сміхомзасміється,
а вороги хай думають, що грім.
(„Дума про трьох братів неазовських”)
У творчості поетеси також можна виокремити ще один абстрактний символ – час:
Навколо нього часлежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
(„Старий годинникар”)
Він лікував годиннички куповані.
Часзупинявсяцокав і кульгав.
(„Старий годинникар”)
Усе життя на рівні витривань
А час – він мудрий фікції скасує
(„Летючі катрени”)
Для визначення характерних особливостей індивідуального стилю досить суттєвим є пошук семантичного інваріанта поетичних метафор чи встановлення умовних синонімічних рядів, представлених метафоричними словосполученнями. Так, у різні семантичні комплекси сучасної ліричної поезії Ліни Костенко входить слово дорога, наприклад:
Суха, порепана дорогаповзе,
як спраглий крокодил.
(„Акварелі дитинства”)
Дорога і дорогалежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
(„Українське альфреско”)
Поетична мова має тенденцію до неочікуваних найменувань явищ природи. Індивідуально-авторські метафори такого роду можуть передаватися і за допомогою ускладнених образів. Так, наприклад, у дослідженій поезії ми помітили, що письменниця часто звертається до осені, яка асоціюється в неї із золотим кольором, рідше – до зими, весни і літа:
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
(„Затінок, сутінок, день золотий”)
... то раптом ця осіння хуртовина
***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина.
(„Двори стоять у хуртовині айстр”)
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
(„Осінній день...”)
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
(„Марнували літечко, марнували”)
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
(„Хай буде легко. Дотиком пера”)
... і золотаве звечоріння
в зелених кучерях сосни.
(„Акварелі дитинства”)
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.
(„Біднесенький мій ліс...”)
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
(„Дзвенять у відрах крижані кружальця”)
На конвертики хат
літо клеїть віконця, як марки.
(„На конвертики хат”)
І засміяласьпровесінь: – Пора! –
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
(„І засміялась провесінь”)
Крім явищ природи у дослідженій нами поетичній спадщині Ліни Костенко постають також ще й такі абстрактні поняття, що входять до складу метафоричних словосполучень, як світ, час, танець, гроза, душа, життя, тиша, доля, терпіння, мовчання. Як зазначалося вище, деякі з них є навіть символами у творчості поетеси. До цього роду метафор можемо віднести такі: