До фразеологічних зворотів відносяться також і крилаті вирази та посилання, що широко вживаються у різних типах мовлення та стилях мови. До їх числа відносяться і різні цитати - літературного характеру, біблеїзми, висловлювання історичних осіб тощо. При їх передачі перекладач повинен керуватися традицією, що існує в українській мові, незалежно від словникового значення слів, що входять до складу виразу. Тут часто спостерігається розходження між українською та англійською мовами. Одне і те ж слово, що входить до складу різних виразів в англійській мові, може вимагати перекладу різними словами у зв'язку з усталеною в українській мові традицією. Порівняємо, дляприкладу, дватаківирази:massacre of the innocentта massacre of Saint Bartholomew.
У першому випаду слово massacre перекладається вбивство/ побиття немовлят. У другому ж воно взагалі не перекладається, оскільки дана історична подія відома в українській мові як Варфоломіївська ніч.
Усвідомлення та готовність до так званих перекладацьких зсувів та розуміння того факту, що ФО, як і будь-які інші одиниці мови, "являють собою не сталу мовну одиницю, а певну мовну одиницю, що віддзеркалює тенденції мовного розвитку" та допомагає запобігти багатьох помилок та непорозумінь у процесі обміну інформацією представників різних культур.
Таким чином, фразеологізм як мовна одиниця має універсальний характер, існує у кожній мові, але має свої специфічні особливості перекладу, однією з яких є прагматичний аспект.
Практично у будь-якій мові існує декілька рівнів фразеологізмів: зафіксовані у словниках і загальновідомі; рідковживані на даному етапі, але зазначені у словнику; широко розповсюджені та з певної причини не занесені до словника; зрозумілі лише окремим. Завдання перекладача полягає в умінні розпізнавати ФО у тексті та правильно відтворювати їх мовою перекладу, враховуючи культурно-національні, історичні, структурні, стилістичні, семантичні особливості.
Необхідність докладного дослідження способів передачі значення ідіом очевидна – інтенсивність міжкультурної комунікації зростає постійно, причому як на побутовому (між окремими представниками різних культур), так і на міжнародному рівні (політичні перемовини, інформаційні випуски мас-медіа, переклад літературних творів).
Отже, ФО як одиниці перекладу не тільки несуть інформацію про реальну (позамовну) дійсність (предмети, явища, ситуації), але також несуть інформацію про власну будову того мовного коду, до якого належать.
Саме цей факт робить ФО непрозорими з точки зору їх інтегрованого мовного значення та проблемними з точки зору адекватної актуалізації в силу еквівалентної розбіжності.
Культурологічний аспект дослідження ФО в сучасному перекладознавстві
Фразеологічний фонд кожного народу – це невичерпне джерело, що постійно живить виражальні засоби літературної мови, надає їй яскравих рис національного характеру, створює той неповторний колорит, який часто відрізняє одну мову від іншої. Фразеологізми – це універсальне мовне явище, властиве усім мовам.
Із середини 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст. у фразеології – дещо пізніше, ніж в інших галузях лінгвістики – стала відчутною криза структурно-семантичної парадигми: системно-класифікаційний підхід себе вичерпав. Оцінки попереднього студіювання фразеології стимулювали пошук нових шляхів осмислення ідіоматики з точки зору реалізації в ній людського фактора. Цей період ознаменувався цілком очевидним переходом до антропоцентричної парадигми у вивченні мови, що посилило інтерес до осмислення проблеми з нових позицій. Стає насущним розглядати фразеологію у колі етнолінгвістики, лінгвокраїнознавства та культурології. Звучать заклики звертатися до творця, носія, користувача мови – до людини, до конкретної мовної особистості, вивчаючи національну мову разом з історико-, етно-, соціо- і психолінгвістичними особливостями її носіїв. Фразеологічний корпус мови – особливо благодатний матеріал для дослідження цієї взаємодії, оскільки в ньому концептуалізовані не тільки знання про суто людську наївну картину світу, але й ніби запрограмована участь цих мовних сутностей разом з їх вживанням у міжпоколінній трансляції еталонів й стереотипів національної культури.
Картини світу, що малюються різними мовами, у чомусь між собою схожі, а в чомусь різні. Розходження між мовними картинами світу виявляють себе, перш за все, у лінгвоспецифічних словах, фразеологізмах, не перекладних на інші мови.
Фразеологізми, за Ф. Буславським, є своєрідними мікросвітами. Вони включають до свого складу «моральний закон, здоровий глузд, виражені в короткому вислові, передані пращурами своїм нащадкам» [Буслаєв 1954: 37]. У ФО відбиваються також частини міфів (міфологеми), «звичаї й вірування, стереотипи й омани кожного народу, його національна культура». Фразеологи вважають доведеним той факт, що фразеологізми відбивають, репрезентують, концептуалізують культуру та її основні чинники – «моральний закон», «міфи», «звичаї й вірування», «дух народу» (В. Гумбольт), національну самосвідомість загалом.
Фразеологія виникає в національних мовах на основі образного уявлення про дійсність і відображає побутово-емпіричний, історичний або духовний досвід мовного колективу. Цей досвід безумовно пов’язаний з культурними традиціями народу, бо суб’єкт номінації та мовленнєвої діяльності – це завжди суб’єкт національної культури, національного менталітету. Фразеологічний склад мови відображає особливості національного світобачення та самобутності народу-носія. Подібне розуміння специфіки фразеології дозволило В. Телії образно назвати її “дзеркалом, в якому лінгвокультурна спільність ідентифікує свою національну свідомість. Ідіоми – це “мова культури”, яка “нав’язує” його носіям культурно-національне світосприйняття. Таку ж думку чітко висловив Б.О. Ларін: Фразеологізми у власному смислі терміна завжди опосередковано відбивають погляди народу, суспільний устрій, ідеологію своєї епохи.
Національно-культурні елементи семантики можуть виявлятися на трьох рівнях змісту фразеологічних одиниць:
1) у сукупному ідіоматичному значенні словесного комплексу (через переосмислення, метафоризацію, семантичний зсув): нім. SiehabendasTuchzerreiβen– букв. “вони розірвали хустку”; укр. вони розбили глечик, що означає “розірвати, порушити дружні стосунки, посваритися.
2) у значенні окремих лексичних компонентів фраземи. Це можуть бути так звані “унікальні компоненти” (які більше ніде, крім цього виразу, не вживаються, найчастіше архаїзми), безеквівалентна лексика: культурноісторичні реалії, топоніми, апелятивні власні назви, “мовні фотографії” – знаки невербальної комунікації тощо: давати (задавати) / дати (всипати, задати) хльосту – бити, шмагати кого-небудьабо задати перцю з маком – завдавати клопоту, дошкуляти кому-небудь.
3) у прямому значенні сукупного словесного комплексу, що потім зазнає переосмислення. Саме тут “закодовані” численні народні звичаї, обряди, традиції, ігри тощо: стати на рушник – “взяти шлюб, одружитися; передати куті меду – “перевищувати норму, міру в чому-небудь, перебільшувати що‑небудь; як муха в Спасівку – “хтось злий, сердитий, уїдливий”, “дуже, надто, надзвичайно”, “набридливо, невідступно, уїдливо, неприємно; скочити в гречку – “зраджувати дружині (чоловікові), мати нешлюбні зв’язки.
ФО утворюються в мовленні і відображають ті явища і предмети, що безпосередньо оточують людей; люди в свою чергу, надають їм тих чи інших характеристик. Оскільки фразеологізми є мовною універсалією, то можна припустити, що в будь-якій мові існують фраземи, до складу яких входить компонент «вода», адже ФО відображають реалії життя. Безсумнівно, для кожної мови буде різним психологічне тлумачення цього поняття, яке дасться взнаки при перекладі ФО. Розбіжності у сприйманні певним народом довкілля вплинуть на кількість фразем у різних мовах.
Важливе місце у різних сферах людської діяльності посідає переклад як різновид міжмовної комунікації, як важливий засіб зближення мов і культур. Перекладацькі традиції, що мають давню історію, дедалі більше взаємодіють одна з одною, забезпечуючи міжнародну співпрацю в різних царинах політики й економіки, науки й техніки, літератури й мистецтва.
Як лінгвістичний феномен міжмовна еквівалентність ФО привертала увагу різних дослідників на матеріалі різних мов. Її проблемами займалися відомі вчені, такі як Зорівчак Р.П., Казакова Т.А., Коптілов В.В., Корунець І.В. Попри значну кількість праць з фразеології англійської та української мов, перекладознавча проблематика та зіставний аналіз ФО із компонентом «вода» розглянуті побіжно.
Багатоступінчастий характер семіотичного процесу означування ФО обумовлює важливість проблеми розпізнавання їх у тексті. Практично у будь-якій мові існує декілька рівнів фразеологізмів: зафіксовані у словниках і загальновідомі; рідко вживані на даному етапі, але зазначені у словнику; широко розповсюджені та з певної причини не занесені до словника; зрозумілі лише окремим групам [Казакова Т.А. Практические основы перевода. – СПб.: Издательство Союз, 2001. – 320 с. (тут с. 130)]. Завдання перекладача полягає в умінні розпізнавати ФО у тексті та правильно відтворювати їх мовою перекладу, враховуючи культурно-національні, історичні, структурні, стилістичні, семантичні особливості.
Крім того, ФО, як правило, закріплені за мовним репертуаром мовців певних соціально-культурних прошарків суспільства і виступають індикаторами соціального стану в тексті. Також вони мають певне стилістичне забарвлення: це можуть бути елементи високого, нейтрального чи низького стилю, професійні або інші жаргонізми: Catgotyourtongue? – Ти язика проковтнув? (розмовне висловлювання); horseandfoot– кавалерія (військовий жаргонізм); greasemonkey– механік (професійний жаргонізм).