Анна, ни, ж. = Ганна. Чуб. ІІІ. 95 [2, c. 548].
Палинар, ра, м. Аполлинарій. Лохв. у. [2, c. 558].
Cпосіб обробки кожного слова такий: над словом ставиться наголос (де необхідно – подвійний), виняток становлять лише слова, взяті зі словника І.Верхратського, який не ставив наголос у своїй роботі. У списку скорочень до слів подаються граматичні особливості. При іменниках зазначається родовий відмінок однини, при дієсловах – 1-ша і 2-га особа однини теперішнього часу, виняток становлять дієслова з префіксом по недоконаного виду, які позначають дію, виконану декількома предметами один за одним (наприклад: хлопці похрипли, люде поперескакували через рівчак): при них зазначається 1-ша і 2-га особа множини. Для пояснення слів підбирався найбільш близький російський синонім (або декілька), якщо ж такого синоніма не було знайдено – використовувався описовий спосіб. Сумнівні переклади помічені знаком питання. Слова, значення яких було невідомим, залишалися без перекладу, але з прикладом або щонайменше з точною приміткою на джерело.
У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко дякує за допомогу П. Житецькому, К. Михальчуку, а також усім іншим, хто вклав свою працю на користь словника, він також дякує В. Гнатюку, Є. Чекаленку, В. Шухевичу за пояснення значень деяких слів.
2.2.3 Редагування джерел
Редагування джерел, що використовувались у «Словарі української мови»:
1) на перше місце ставився матеріал, який було знайдено в етнографічних збірниках – він уважається найбільш достовірним, тому що його можна перевірити багатьма випадками вживання;
2) слова, записані від народу – такий матеріал дуже цінний, але ці записи дають лише один випадок вживання слова і не можуть бути перевірені чи доповнені іншими джерелами. також можливо, що збирач народних висловів зрозумів не основне значення слова, а побіжне.
Що ж до того, якими словниками користувався укладач, то можемо зазначити наступне. Борис Грінченко дуже пильно відбирав такі матеріали. Він користувався словником Є.Желехівського і Г.Шитковського, але брав лише ті слова, в яких був упевнений. Також стали у нагоді словник Т.Шевченка і О.Афанасьєва-Чужбинського. У M.Закревського було взято лише декілька слів, зі словника М.Уманця було взято лише кілька прикладів. Без уваги укладача були залишені словники O. Партацького, I. Поповича, Є. Тимченка, M. Чопел, також були проігноровані дослідження словників наукових і технічних термінів (I. Верхратського, I. Левицького).
Висновок до розділу
«Словарь української мови» Б. Грінченка перевершує всі типи попередніх українських словників за обсягом свого реєстру, використанням джерел, складом і добором лексики, розробкою семантики, точністю й широтою документації та принципами певної нормалізації лексичного складу української мови. Ці параметри ставлять його в ряд цінних тлумачних і перекладних словників. Він відіграв важливу роль у фіксації і нормуванні народної лексики в новій українській літературній мові. За допомогою своєї редакторської майстерності Б. Грінченко зміг здійснити установку на найповніше відбиття живої літературної мови. Джерелом йому слугували етнографічні та фольклорні записи, що фіксують слова на позначення деталей житла і побуту, народних промислів, традицій і культурних надбань українського народу.
Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ
грінченко словарь український мова
3.1 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у сучасній лексикографії
Борис Грінченко був цілком свідомий того, що впорядкований ним словник не відображає всього багатства української мови і не є бездоганним, однак видатний лексикограф сподівався, що «Словарь української мови» стане основою для подальшої праці над словниками української мови.
Цілком справедливо писав В. Сімович про «Словарь української мови»: «Се праця капітальна. На ній будуть опиратися всі дослідники мови, нею будуть користуватися всі ті, хто схотять укладати словник. Отсим словарем зискав собі Грінченко невмирущу славу» [8. с. 130].
Підтвердженням цьому може бути приклад створення фундаментального одинадцятитомного «Словника української мови» (1970 – 1980 рр.). У передмові до нього так і зазначено: «Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних і опрацьованих у попередніх лексикографічних працях, зокрема…і Словнику української мови Бориса Грінченка».
Порівняймо витлумачення слова «аршин» в обох цих словниках.У «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подається визначення цього слова так:
Аршин, а, ч., заст. Давня східнослов’янська міра довжини, яка вживалася до запровадження метричної системи; 0,711 м. Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів у три було [Кв. – Осн. ІІ, 1956, 144].
Під аршин [ставати], заст. – іти до війська. А у вдови один син, Та й той якраз під аршин [Шевч., І, 1951, 233].
У «Словарі української мови» Бориса Грінченка знаходимо таке:
Аршин, на, м. 1) Аршинъ. У нас на спідницю вісім аршин набереться. Васильк. у. 2) В Полт. губ. при измъреніи земли – погонная сажень по ширинъ десятины, а въ нъкоторыхъ мъстностяхъ Миргор. и Хорол. у.у въ десятинъ считает 20 аршин, слъдовательно аршин = 120 кв. саж. Вас. 3)стати, піти під аршин. Быть взятым в солдаты. Ой у вдовы один сын, та й той пішов під аршин. Н. п.
Крім того, нами виявлено використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка при укладанні й інших словників. Зокрема «Українсько-російський словник» [7-е видання, Київ, вид-во «Українська радянська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1990]. В ньому зазначено так: «При укладанні словника були використані лексикографічні джерела: …, Словарь української мови, за ред. Б. Д. Грінченка, тт. 1 – 4. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958-1959».
Порівняймо:
«Українсько-російський словник»:
дар|ом нар. 1) даром, разг. задаром; 2) (без оснований, без пользы) напрасно; даром (в некоторых выражениях); -овий даровой; -овизна разг. даровщин[к]а.
«Словарь української мови» Бориса Грінченка:
Даром, пар. 1) Даромъ, безвозмездно. Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302. Поймайте мені перловий вінок, я вас, молода, даром не схочу: первому рибалочці – в перловий вінок, другому рибалочці – щирозлотий перстень. Чуб. ІІІ. 305. Ті вже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626. 2) Напрасно, попусту; безъ пользы. Вже не даром Левко каже. Кв. ІІ 249. Нехай таки я не даром житиму на світі. Кв. І. 158. Се щось не даром. Это что то не спроста.3) Даром що = Дарма що. Ном. № 405.
3.2 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка у мовознавчій науці
Досліджено роль «Словаря української мови» Бориса Грінченка у теперішній мовознавчій науці.
Спочатку розглянемо книгу Б. Антоненко-Давидовича «Як ми говоримо» [Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. – 4-е вид., перероб. і доп. – Київ.: «Українська книга», 1997. – 336 с.]. Автор неодноразово звертається до авторитетного джерела, яким можемо вважати «Словарь української мови» Бориса Грінченка.
У статті «Щоб яскраво і точно»:
1) «Отож за М. Пилинським виходить, що слова грубий у значенні товстий нема в народній мові. На мовний смак і слова Б. Антоненко-Давидовича М. Пилинський може не зважати, а от до слів Б. Грінченка нашому мовознавцеві слід би придивитись пильніше, бо Б. Грінченко вживав прикметник грубий і до іменника книжка… : «грубе дерево», «груба сорочка», – наводячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: «Деревце те не товстеє», «сорочка товстая», навіть зима: «тоді саме була товста та люта» (див. Словник Б. Грінченка)».
Тобто на підтвердження своєї думки мовознавець обирає саме досліджуваний нами словник .
2) «Словник Б. Грінченка, перевиданий фотомеханічним способом за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр., налічує таких слів (з літерою Ґ) мало не 270, а, як відомо, цей словник далеко не вичерпує всього лексичного багатства сучасної української мови, отож, цих «капосних» слів не так уже й мало в нашій мові».
Б. Антоненко-Давидович знову звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка за відповіддю у складному питанні щодо вживання літери Ґ, яку було скасовано у 30-ті роки ХХ століття.
Крім цього, Б. Антоненко-Давидович звертається неодноразово до «Словаря української мови» Бориса Грінченка для ілюстрації своїх думок у менш складних питаннях. Як-от:
1) «Це…посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка) – щодо вживання слів посмішка/усмішка;
2) У Словнику Б. Грінченка читаємо: «Ой сплю годину, сплю другую, й а вже повертає на третюю» – щодо вживання порядкових числівників із прийменниками о, на;
3) Наприклад: «Ірод переслідував дуже християн» – щодо вживання слова переслідувати і словосполучення мати перед собою.
У післямові до своєї книги Б. Антоненко-Давидович узагальнює: «Усі позитивні приклади-ілюстрації, що підтверджують мою думку або пропозицію, я наводжу в цій книжці, покликаючись на джерела. Такими джерелами, відкіля я брав цілі фрази або слова, були: …, Словник української мови Б. Грінченка».
Відомий мовознавець О. Пономарів у своїй книжці «Культура слова» теж звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка.
У своїй статті «КаСки» з «телерадіокАмпанії» висловлює думку про силоміцьке злиття української мови з російською. «Слова казначей та його похідних немає ні в Словнику за редакцією Б. Грінченка, ні в найповнішому 11-томному академічному Словнику української мови. Сучасні законо- й державотворці, на жаль, не заглядають до словників.». Знову ж таки бачимо, що сучасний мовознавець звертається до авторитетного «Словаря української мови» Бориса Грінченка.
У своїй статті «Фонеми Г і Ґ» О. Пономарів подає словник ужитку літери ґ, який укладено також на підставі реєстрів «Словаря української мови» Бориса Грінченка та інших.
Так як обидва відомі мовознавці звертають увагу на складне питання вживання літери ґ, то ми вважаємо за потрібне проаналізувати матеріал з цієї теми у «Словарі української мови». У ході проведеної роботи ми можемо висвітлити такі зауваження: по-перше, майже половини слів досліджуваного нами словника немає у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.), серед яких баґа, герґев, ґелевач, леґейда та інші. Це можна пояснити тим, що у «Словарі української мови» Бориса Грінченка подано багато діалектних слів. По-друге, деякі слова зі «Словаря української мови» Бориса Грінченка зазнали певних видозмін. Так, грінченківське ґайдарь у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подано як ґайдар, а слово карлика подається лише дієсловом ґарликати. Крім того, великою перевагою «Словаря української мови» Бориса Грінченка над «Словником української мови» (1970 – 1980 рр.) вважаємо те, що у ньому слова подаються з розмежуванням у написанні літер Ґ і Г.