регистрация / вход

Мова це характер і духовна могутність народу

Реферат на тему: Мова – це характер і духовна могутність народу У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А який народ не хотів би собі такої честі ― вважатися найдавнішим? Отож і намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший правитель.

Реферат на тему:

Мова – це характер і духовна могутність народу


У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А який народ не хотів би собі такої честі ― вважатися найдавнішим? Отож і намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший правитель.

Здійснюючи далекі подорожі, знайомлячись з новими краями і тамтешніми мовами, люди помітили дивну схожість між словами різних, навіть територіально дуже віддалених мов. Звідки б вона взялася? Не інакше як ці мови – далекі нащадки якоїсь матері – прамови. Вона не належала жодному з відомих народів і не зафіксована в жодній пам'ятці . Нова ідея захопила вчених: дослідити відповідності між окремими мовами і на їхній основі реконструювати прамову.Факт її існування в сиву давнину був поза сумнівом.

Та й ця реконструйована мова була не найпершою мовою людства, а нащадком ще давнішої. Закономірно постає питання: коли ж уперше зазвучала на землі людська мова, як з'явилася і якою була? Питання не менш давнє, як і проблема первородства. Одні вважали, що мова закладена в людині від народження, як, скажімо, здатність їсти, бачити, чути тощо. На думку інших, дісталася вона людям від якоїсь геніальної істоти, що її створила. Неабияка роль приписувалася і славнозвісному Адамові, що його нібито першого Бог навчив говорити, а від нього вже цю здатність перейняли й інші люди. Були й такі, що додержувалися думки, нібито речі з'являються на світ з їхніми назвами.

На світанку цивілізації люди ще не замислювалися по – справжньому над походженням мови. Та поступово з'являлися проблиски наукової думки, а з ними – нові пошуки і твердження, слушні й помилкові.

Мова розвивалася разом зі свідомістю, одна не могла бути без іншої. Люди стали людьми від тоді, як почали діяти не інстинктивно, на відміну від їхніх далеких предків, а свідомо – розуміючи й думаючи. А з розвитком мислення розвивалася й мова, що виражала думки. Мова – це і є озвучена думка.

Як правило, щоб озвучити , тобто висловити думку, треба, щоб хтось її слухав і розумів. Це можливо тільки в людському колективі, який живе незрівнянно складнішим життям, ніж тваринне стадо.

Свідомість не могла виникнути сама по собі, незалежно ні від чого. Дикі мешканці лісу, навіть об'єднані в стада, добре обходяться і без свідомості, досить з них інстинктів. Одначе вже перші людські громади жили не так, як стадні істоти, їх об'єднувала спільна праця – вони спільно полювали, спільно будували житло, спільно переборювали всілякі труднощі. І, ясна річ, користувалися при цьому першими кам'яними чи дерев'яними знаряддями, які самі ж і виготовляли. Для об'єднаних дій потрібне було взаєморозуміння – значно ширше і конкретніше, ніж це буває у тварин. У таких умовах вже не можна було обійтися інстинктами – мавполюди піднялися на вищий щабель розвитку, ознаменований зародженням свідомості й мови.

Отже, свідомість стала розвиватися разом з розвитком суспільної праці.Власне, праця й створила людину, вона змінила її зовнішній вигляд, її мозок. У праці народилася й мова – найважливіший засіб людського спілкування .

Якою саме була мова первісних людей, важко сказати. Про це можна лише здогадуватися. Мабуть, вона обходилась якось і без відмінків, і без дієслівних видів чи способів, може навіть, тоді не відрізнялися іменники від дієслів чи прикметників. До неї, захованої в глибокій давнині, немає слідів.Кістяк іхтіозавра чи мамонта можна викопати з глибин землі, а мова первісних людей відзвучала і зникла навіки безслідно. Одне лише ясно, що мова ця була надзвичайно примітивна, не схожа на жодну із сучасних розвинених мов. Дещо з цього приводу можна дізнатися, ознайомившись із мовами де-яких племен, що подекуди ще збереглися в глухих куточках Землі.Відомо, наприклад, що жителі острова Тасманії неспроможні своєю мовою виразити навіть таких загальних понять, як твердий, м'який, холодний, теплий, довгий,

короткий тощо. Кожне з цих означень, не маючи «свого» слова, вживається тільки разам із назвою якогось предмета. Коли, наприклад, потрібно вказати на щось тверде, до назви предмета додають слово камінь, бо він означає

твердість.

Минуло багато тисячоліть, доки в постійних спільних зусиллях думки і м'язів людство піднялося до вершин цивілізації.Ці зусилля не лишилися марними і для мови.Вони відбилися в ній у вигляді стрункої системи, чітких граматичних форм, багатства і різноманіття словникового складу – тих кращих якостей, якими тепер відзначаються найрозвиненіші мови світу. Всім, що людина знає, чим живе, своїм різноманітним духовним світом вона завдячує насамперед мові – вічному і невіддільному супутникові людства у всіх виявах його духовного життя.

Переважна більшість слів у кожній мові утворюється від інших, а ті часто – густо - ще від інших. Де ж беруться початкові слова, що лишають по собі нащадків?

Колись, за незапам'ятних часів, жив собі на просторах якогось краю невідомий кочовий народ, віками випасав свої стада, перебираючись з місця на місце. Далеко не безтурботним було життя пастухів. Нелегку боротьбу доводилося вести їм з природою. А тут іще войовничі сусіди раз у раз давали волю своїм лихим намірам. І не було єдиного організованого життя у цього народу. Одні племена його, переходячи на інші місця, зливалися з сусідніми ;

інші, навпаки, відособлювалися. Так розбрелися колишні родичі в різні боки, і стало кожне плем'я жити іншим життям, кому як судилося, забувши свою прабатьківщину. Лише мова кожного нового племені зберігала невідому нікому таємницю його походження.

Та у цих новоутворених народів вона вже не була однаковою.Правду кажучи, не була вона однаковою і для того пранароду в добу, коли він ще зберігав свою єдність. Отже, вчені, називаючи її прамовою зовсім не уявляють цю прамову чимось єдиним і незмінним. Як і будь-яка мова, вона мала свої різновиди, свої, притаманні їй, діалектні особливості. Це була ні староіндійська мова, ні латинська, ні готська, ні яка інша. Але вона якоюсь мірою скидалася на них, адже вони вийшли з її лона.Цю мову вчені назвали праіндоєвропейською , бо від неї походить багато європейських, а також індійська мови.

Ось у які далекі куточки Землі розкидала доля єдиний колись народ. І тепер майже немає у світі мов, що не знали б, якого вони роду-племені і яких мають родичів. Таємницю їх походження розкрито.

Було в історії мов і таке. Здавалося б, навіки забута мова, бо не звучала протягом багатьох століть, і раптом відроджується. Так сталося з єврейською мовою, івритом.Так, чехи колись, в часи панування Габсбургів , страждали від насильницького онімечування. В Ірландії після завоювання її Англією було заборонено під загрозою смертної кари розмовляти ірландською мовою.

Не стелилася зелена вулиця й перед українською мовою. В царській Росії заборонялося навіть порушувати питання про запровадження української мови в школах і літературі чи будь-яких сферах суспільного життя. У 1863 році з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва, за яким видання українських книжок різко обмежувалось.А який же духовний розвиток без рідного друкованого слова, чужою мовою ? Емський акт 1876 року (підписаний Олександром ІІ в німецькому місті Емсі) взагалі ставив перед українською культурою глуху стіну. За цим актом зовсім заборонялося друкувати будь-яку літературу українською мовою або завозити її з-за кордону.Не дозволялися навіть театральні вистави мовою народу. Гоніння на українську мову в Російській імперії відбувалося й раніше - відколи Україна опинилася під владою Росії в XVII ст.

На захист рідної мови стали українські вчені, прогресивні діячі. Поет

О.Олесь з гіркотою й болем писав:

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх

Дітьми безпам'ятно забутий.

Тільки рідна мова могла врятувати народ від духовного знищення. Т.Шевченко відвернув від українців таку долю.Своїми творами поет воздвиг заслін указам царських міністрів, які прагнули створити єдиномовну російську державу від моря до моря.А коли в сузір'ї імен літературної слави зявилися й імена нових українських письменників, ще дужче зміцнила свої позиції українська мова, розкрила своє багатство і силу. Марко Вовчок, П.Куліш, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, Панас Мирний, О.Кобилянська, І.Нечуй-Левицький, В.Стефаник, С.Васильченко, О.Олесь і ще багато-багато інших ― це вже нездоланна духовна фортеця.

Німецький поет ХІХ ст. Ф.Боденштерт, який подорожував по Україні, підносить її найвище серед слов'янських сестер. « Українська мова, – пише він, – наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов'янськими мовами, з великими музичними можливостями.Ніде дух народної поезії не відбивався настільки виразно й сонячно, як він відбився в піснях українських ».

Мова – це характер і духовна могутність народу.Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його ґенії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.

Вона одна у нас така ―

Як вірна шабля у Сірка

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука...

І серця, і небес дістане.

Без мови в світі нас ― нема !

А титульну сторінкузробіть собі самі!!!!!

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий