регистрация / вход

Особливості словозміни множинних іменників у сучасній українській мові

Реферат на тему: У сучасній українській літературній мові переважна більшість іменників вживається в однині і в множині. Проте є в ній іменники, що мають форму або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum). До останніх належать не лише назви типу іменини, кайдани, Карпати, пластівці, а й такі, як люди, діти, радощі, що мають форми однини, утворені від інших основ (людина, дитина, радість) [5, 121].

Реферат на тему:

Особливості словозміни множинних іменників у сучасній українській мові


У сучасній українській літературній мові переважна більшість іменників вживається в однині і в множині. Проте є в ній іменники, що мають форму або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum). До останніх належать не лише назви типу іменини, кайдани, Карпати , пластівці , а й такі, як люди, діти, радощі , що мають форми однини, утворені від інших основ (людина, дитина, радість ) [5, 121]. Множинні іменники різні за походженням, за часом і способом утворення. Серед них, зокрема, є лексеми, які виникли ще на спільнослов'янському мовному ґрунті, а також такі, що характерні для староукраїнської мови. Поповнюється їх склад і на сучасному етапі розвитку мови. Усе це зумовило певні особливості у відмінюванні множинних іменників. У сучасних навчальних посібниках, підручниках з української мови здебільшого подано лише загальні правила написання відмінкових закінчень іменників, що мають тільки форму множини, причому звертається увага на те, що їм властиві ті ж самі форми відмінювання, що й іменникам першої, другої і третьої відмін у множині [2, 152; 3, 239]. Однак словозміна множинних іменників характеризується також і специфічними ознаками, властивими саме цій групі слів, які потребують, на нашу думку, особливої уваги.

1. У називному відмінку іменники, що мають тільки форму множини, вживаються із закінченнями (гольфи, дебати, джинси, Єсентуки, кулуари, ліки, макарони, мандри, обійми, прийми, Саяни, терези, фінанси, чари, чіпси, шахи, шпроти), (після голосного ) (Гаваї, гордощі, джунглі, заздрощі, капці, коралі, ласощі, меблі, нетрі, пасатижі, Піренеї, плавні, побої, теревені, устої, Чернівці, штанці), (рідше ) (ворота, гусла, грошенята, давильця, двійнята, дит’ясла, дрова, дровця, зябра, лещата, літа, молодята, нетрища, п’яльця, рум’яна, санчата, словеса, тенета, уста, ясна) . Поодинокі іменники мають варіантні закінчення -а/-и, -а/-і : гусла – гуслі, козла – козли, устонька – устоньки .

2. У родовому відмінку множинні іменники мають нульове закінчення, а також -ів (після голосного -їв ) та -ей .

Нульову флексію мають усі іменники, яким у називному відмінку властиве закінчення -а (-я): вила – вил, ворота – воріт, грошенята – грошенят, ґринджолята – ґринджолят, дверцята – дверцят, двійнята –двійнят, дівчата – дівчат, дітиська – дітиськ, дрова – дров, дровенята – дровенят, дровця – дровець, зубенята – зубенят, крильцята – крильцят, лещата – лещат, літа – літ, людиська – людиськ, молодята – молодят, нетрища – нетрищ, оченята – оченят, оченятка – оченяток, перила – перил (поручні), письмена – письмен, поренчата – поренчат, рум’яна – рум’ян, санчата – санчат, словеса – словес, тенета – тенет, тілеса – тілес, трійнята – трійнят, уста – уст, чоботята – чоботят, штаненята – штаненят, штанчата – штанчат, штанята – штанят тощо (виняток становить іменник перса, якому в родовому відмінку властиве закінчення -ів: персів ).

Нульова флексія властива також частині іменників, що в називному відмінку закінчуються на -и,-і (-ї) : ґрати – ґрат, ґринджоли – ґринджол, древляни – древлян, дроги – дрог, жертвоприносини – жертвоприносин, запросини – запросин, заручини – заручин, іменини – іменин, канікули – канікул, Карпати – Карпат, кпини – кпин, лати – лат, лосини – лосин, мари – мар, міріади – міріад, музики – музик, нари – нар, нечистоти – нечистот, ножиці – ножиць, ноші – нош, нюні – нюнь, обмолотини – обмолотин, оглядини – оглядин, окови – оков, перепросини – перепросин, піки – пік, правовідносини – правовідносин,
Прилуки – Прилук, роковини – роковин, Сіракузи – Сіракуз, Суми – Сум, тортури – тортур, узи – уз, Філіппіни – Філіппін, чати – чат, Чебоксари – Чебоксар, Черкаси – Черкас, шати – шат, Шахти – Шахт, шори – шор, Ясси – Ясс
.

У багатьох іменниках з нульовим закінченням у родовому відмінку з’являються голосні Е, О між двома останніми приголосними основи, що є характерним для іменників першої і другої відміни у множині (землі – земель, ляльки – ляльок; відра – відер, вікна – вікон), пор.: гусла – гусел, давильця – давилець, дверці – дверець, дит’ясла – дит’ясел, дітки – діток, діточки – діточок, досвітки – досвіток, дрізки – дрізок, дровця – дровець, друзки – друзок, жижки – жижок, зябра – зябер, козла – козел, колготки – колготок, конопельки – конопельок, коноплі – конопель, кусачки – кусачок, лапки – лапок, Лубни – Лубен, людоньки – людоньок, мотогонки – мотогонок, нападки – нападок, неполадки – неполадок, носилки – носилок, ночви – ночов, оченятка – оченяток, пересмішки – пересмішок, перилка – перилок,
перильця – перилець, піжмурки – піжмурок, піхви – піхов, побігеньки – побігеньок, п’яльця – п’ялець, Ромни – Ромен, сакви – саков, санки – санок, святки – святок, устонька – устоньок, чотки – чоток, яселечка – яселечок, яселка – яселок, ясельця – яселець, ясла – ясел, ясна – ясен.

В основах множинних іменників з нульовим закінченням відбуваються чергування голосних О з І (як і в іменниках першої та другої відмін: ноги – ніг, голови – голів, слова – слів, коло – кіл): ворота – воріт, дрівця – дровець і дрівець.

Переважна більшість множинних іменників, які в називному відмінку закінчуються на -и, -і (-ї) , в родовому мають флексію -ів (-їв) : Гаваї – Гаваїв, Гімалаї – Гімалаїв, голубці – голубців, гольфи – гольфів, гордощі – гордощів, городки – городків, дебати – дебатів, джинси – джинсів, джунглі – джунглів, дітлахи – дітлахів, дріжджі – дріжджів, духи – духів, жалощі – жалощів, Жигулі – Жигулів, заздрощі – заздрощів, заїди – заїдів, збори – зборів, злидні – злиднів, Єсентуки – Єсентуків, інки – інків, кайдани – кайданів, капці – капців, кліщі – кліщів, консерви – консервів, коралі – коралів, крайнощі – крайнощів, крижі – крижів, кулуари – кулуарів, куранти – курантів, курси – курсів, ласощі – ласощів, лахи – лахів, лаштунки – лаштунків, лестощі – лестощів, ліки – ліків, лінощі – лінощів, лови – ловів, любощі – любощів, ляси – лясів, макарони – макаронів, манатки – манатків, мандри – мандрів, меблі – меблів, мемуари – мемуарів, мокасини – мокасинів, мудрощі – мудрощів, найми – наймів, немощі – немощів, нетрі – нетрів, нутрощі – нутрощів, обжинки – обжинків, обійми – обіймів, об’їдки – об’їдків, обценьки – обценьків, окуляри – окулярів, опади – опадів, оплески – оплесків, парфуми – парфумів, пасатижі – пасатижів, патли – патлів, пахощі – пахощів, пенати – пенатів, переговори – переговорів, перегони – перегонів, перли – перлів,
пестощі – пестощів, півчобітки – півчобітків, піддавки – піддавків, підштаники – підштаників, плавні – плавнів, пластівці – пластівців, плоскогубці – плоскогубців, побої – побоїв, повзунки – повзунків, пожитки – пожитків, пологи – пологів, прийми – приймів, прикрощі – прикрощі, причандали – причандалів, прянощі – прянощів, пустощі – пустощів, п’яльці – п’яльців, радощі – радощів, ревнощі – ревнощів, Саяни – Саянів, святощі – святощів, сентименти – сентиментів, скупощі – скупощів, смішки – смішків, солодощі – солодощів, субтропіки – субтропіків, сходи – сходів, теревені – теревенів, терези – терезів, тонкощі – тонкощів, труднощі – труднощів, труси – трусів, устої – устоїв, фінанси – фінансів, хитрощі – хитрощів, ходики – ходиків, чари – чарів, чіпси – чіпсів, шахи – шахів, шпроти – шпротів, штани – штанів, щипчики – щипчиків
тощо.

Закінчення -ей у родовому відмінку має обмежена кількість множинних іменників, які у називному закінчуються на -и, -і (-ї) : гроші – грошей, груди – грудей, гуси – гусей, двері – дверей, діти – дітей, кури – курей, люди – людей, мощі – мощей, розвальні – розвальней, сани – саней (автосаней, аеросаней, мотосаней), сіни – сіней .

3. У давальному відмінку іменники, що мають тільки множинну форму, вживаються із закінченням -ам (-ям), як іменники І – ІV відмін у множині: жалощі – жалощам, куранти – курантам, меблі – меблям, мокасини – мокасинам, парфуми – парфумам, плавні – плавням, штанці – штанцям, щипчики – щипчикам .

4. У знахідному відмінку множинні іменники мають форми, спільні з називним (назви неістот) або родовим відмінком (назви істот), пор.: дріжджі, збори, ножиці, окуляри; двійнят, дівчат, дітей діти ), діток, діточок, людей, молодят, музик. Назви деяких свійських тварин вживаються в обох формах: гусей і гуси, курей і кури. Щодо регламентації у знахідному відмінку форми діти [8, 85] зауважимо, що таке вживання спостерігалося частіше в ХІХ – на початку ХХ ст., пор.: Вивела перепеличка діти ; Витоптала орда кіньми маленькії діти ; Багатому чорт діти колише, а вбогий і няньки не знайде (“Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка). Пор. в інших джерелах цього періоду: Знав його жінку і діти ; Він буде годувать його діти ; Аркадію, ти маєш діти (М.Коцюбинський). У мові сучасної художньої літератури та публіцистики також трапляється така форма знахідного відмінка, напр.: Живуть, працюють, мають діти (М.Луків); Тут будем колисати свої діти (М.Вінграновський); Дівчата повиходили заміж, вже мають діти (Ю.Мушкетик). Нам здається, що форма знахідного відмінка, яка збігається з називним, для назв людей сьогодні є вже застарілою. Пор. також: Та як не вірити караючим огням, коли близнята виколисує блудниця? (“Сучасність”). Тож не випадково четверте видання “Українського правопису” цієї форми вже не фіксує.

5. В орудному відмінку переважно вживається закінчення -ами(-ями): джунглями, жалощами, кліщами, пенатами, пластівцями, пожитками, сходами. Іменники, що в родовому відмінку мають закінчення -ей, в орудному відмінку вживаються із закінченням -ми, деякі з них мають варіантні форми, наприклад: грішми ( і грошима), гусьми, дверми ( і дверима), дітьми, курми, людьми, саньми ( і санями), сіньми . Закінчення -ми властиве й іншим множинним іменникам: ворітьми ( і воротами), штаньми ( і штанами, рідше – штанями) . Наявність варіантів на -има пов'язана з розпадом категорії двоїни в українській мові.

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах
(-ях):
на вилах, на воротах (рідше – на воротях), у гольфах, у дебатах, у джинсах, у коноплях, у Чебоксарах, на штанах ( рідше – на штанях) .

Характерно, що частині множинних іменників властива варіантність у вживанні відмінкових закінчень, яка в різні періоди розвитку мови то звужувалася, то розвивалася. Так, іменники груди, дівчата в орудному відмінку за сучасними правописними виданнями не мають варіантних форм: грудьми, дівчатами . Проте на початку ХХ ст. поруч з цими формами нормативними вважалися також інші – грудима, дівчатьми [7, 44]. Іменник ночви в родовому відмінку згідно з “Українським правописом” 1993 р. має варіанти: ночов і рідше – ночв [9, 80]. Але в усіх орфографічних виданнях він подається лише в одній формі – ночов . Деякі іменники, зокрема граблі, помиї, донедавна фіксувалися з одним закінченням у родовому відмінку – грабель, помиїв [3, 239]. Пізніше вони набули варіантних закінчень – граблів, помий [4, 137], які регламентовані чинним правописом.

Деякі іменники, яким у називному відмінку властива флексія -и,-і (-ї) , у родовому відмінку вживаються як із закінченням -ів , так і з нульовим закінченням: витребеньки витребеньок і витребеньків, гони – гін і гонів (міра), але тільки гонів (на полюванні), Дарданелли – Дарданелл і Дарданеллів, кальсони – кальсонів і кальсон, Кордильєри – Кордильєрів і Кордильєр, пришви – пришов і пришв, рейтузи – рейтуз і рейтузів, фіжми – фіжм і фіжмів тощо. У ряді навчальних посібників подано ще такі варіантні пари, як чарів – чар, канікулів – канікул [1, 88], обценьків – обценьок [5, 122], Чернівців – Чернівець [6, 364]. В “Орфографічному словнику української мови” 1994 р. видання ці іменники не мають варіантних форм: канікул, обценьків, чарів, Чернівців .

Іменники гусла і гуслі, козла і козли, устонька й устоньки однакові за значенням, проте мають варіантні закінчення у називному відмінку, що впливає, за винятком першої пари, на вибір закінчення у родовому відмінку, пор.: козла – козел, козли – козлів ; устонька – устоньок, устоньки – устоньків , тоді як гусла – гусел, гуслі – гусел . На нашу думку, варто було б уніфікувати закінчення родового відмінка і для іменників козла і козли, устонька й устоньки.

Необхідно звернути увагу на те, що подібні за звуковим складом слова набувають у родовому відмінку різних закінчень, пор.: грабки – грабків, але ґратки – ґраток, завидки – завидків, але нападки – нападок, манатки – манатків , але колготки – колготок; задвірки – задвірків, але жмурки – жмурок; зубоньки – зубоньків, але людоньки – людоньок; ґаблі – ґаблів, але коноплі – конопель; крупці – крупець (від крупи ), але капці – капців; крикливиці – крикливиць , але крикливці – крикливців; крикливці – крикливців , але дрімливці – дрімливиць ; мокасини – мокасинів , але іменини – іменин; помини – поминів, але гостини – гостин тощо.

Іменники ворота, штани у давальному, орудному та місцевому відмінках мають варіантні форми: воротам і воротям, штанам і штаням; ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; (на) воротах і воротях, (на) штанах і штанях , проте відмінкові форми штанями, на штанях, на воротях вживаються рідше [9, 80].

Варіантні закінчення окремих лексем з’являються внаслідок проникнення у літературну мову діалектних форм. Так, іменник двері в усіх правописних виданнях фіксується з двома варіантними формами – дверми і дверима , однак трапляються вказівки ще на одну форму – дверями [6, 364], очевидно, під впливом таких слів, як курями, людями, що функціонують лише в місцевих говорах.

Отже, відмінкові форми множинних іменників не завжди збігаються з відповідними формами окремих відмін. Протягом розвитку мовної системи одні варіантні форми зникали, натомість з’являлися інші. Результати взаємодії варіантних закінчень множинних іменників покаже мовна практика наступних років.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горпинич В.О. Українська морфологія. – Дніпропетровськ, 2000. – 364 с.

2. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1987. – 352 с.

3. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Рад.школа, 1961. – Ч.І. – 407 с .

4. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. думка, 1984. – 255 с.

5. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – 583 с.

6. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 494 с.

7. Український правопис. – Х.: Держ. вид-во України, 1929. – Вид.1. – 104 с.

8. Український правопис. – К.: Наук.думка, 1990. – Вид.3. – 240 с.

9. Український правопис. – К.: Наук.думка, 1993. – Вид.4. – 240 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий