Обучение детей письму укр (стр. 3 из 4)

- планування та розвиток комунікативної стратегії відповідно мети та умов,

- пов’язана з цим тематизація, тобто вибір та упорядкування елементів змісту, їх попередня аранжировка,

- внутрішньо мовленнєва реалізація за правилами мовної системи,

- втілення задуму в письмових знаках у відповідності з орфографічними традиціями використовуваної мови.

Письмо тісно пов’язане з навчанням іншим видам мовленнєвої діяльності. За виключенням орфографічних компонентів перш за все в говорінні у монологічному мовленні в наявності всі умови, які мають значення і для письма : виникнення задуму, формулювання думки, мовленнєва (лексико-граматична) реалізація. В принципі, учні можуть зафіксувати все те , що вони можуть сказати усно. Письмова фіксація відрізняється від усної, тим, що тут є можливість біль зрілого обдумування думки і тим самим – її кращого формулювання.

Слухання створює міцні асоціації між звуковою формою та значенням мовних явищ. Воно надає приклади для складення текстів різних видів і розвиває вміння аналізу та структурування думок, оцінювання висловлювань.

Знання графічних знаків при вивченні іноземної мови має значення якщо її графічна система відрізняється від графічної системи радної мови. Це відноситься до кирилиці при вивченні російської або української мови якк іноземної німецькими учнями, і латинської абетки при вивчені німецької мови нашими учнями. Знання цих знаків при виконуванні актів письмового мовлення повинно пов’язуватись зі здатністю їх швидко записати.

Пишучий повинен вміти асоціювати з графічними знаками звуками, які їм відповідають. Написання й вимова відрізняються майже в кожній мові, але ступінь цих розходжень різний. Внімецькій мові різниця менш значна, в украйнській мові існує далекойдуча однозначна кореляція між фонемами та відповідними їм графемами.

У німецькій мові тільки декотрі письмові знаки представляють безпосередньо один звук, наприклад p, t, k. У більшості випадків графічні знаки можуть передавати різні звукові значення, наприклад

фонема [i :] – графема /i/ mir , /ie/ Tier , /ih/ ihr

При закономірностях, існуючих в мові між значенням букви та звука (відношення графема-фонема), кожна мова має такі правила ,які визначають написання словотворчих та граматично-морфологічних явищ. До них , наприклад, відносяться написання на – schaft, -heit,-keit або зміна кореневої голосної в третьої особі однини „ichlese, erliest“.

Знання цих правил полегшує роботу пам’яті учнів, сприяє упорядкуванню нових явищ відповідного класу правильному написанню.

Але такі висновки по аналогії можуть призвести до помилкових результатів при наявності виключень в орфографічній системі даної мови.

2.2. Типологія вправ для навчання письма.

В методичній літературі існують різні критерії класифікації вправ в усній та письмовій формі. Так, письмові вправи розрізняють з точки зору :

- призначення (підготовчі та основні),

- специфіки мовленнєвої діяльності (рецептивні та репродуктивні),

- характеру учбових дій (вправи з відтворення, видозміни та комбінування мовних структур),

- підходу до мовного матеріалу (вправи на цілеспрямовану активізацію мовного матеріалу та вправи на некеровану активізацію мовного матеріалу)

Якщо до комплексу письмових вправ підійти х точки зору ступеня включення графічних навичок, то можливо схематично розбити їх на групи:

А) вправи, які потребують використання лише найпростіших засобів графічного виділення та різноманітних умовних графічних знаків (підкреслення, виключення в рамку, помітка наголосу, пауз, позначення зчіпок, злиттів, графічне зображення інтонаційного малюнка фрази),

Б) вправи, графічне завдання яких міститься в простому (копіювання прописів) та ускладненому (списування печатного тексту) відтворенні зорово сприйманого тексту, а також вправи, які містять завдання на групування або перестановку готових елементів (групування слів за певними семантичними та словотворчими ознаками, побудування речень з ряду даних готових елементів),

В) вправи, які потребують самостійного написання окремих елементів : графем, морфем, слів , словосполучень (заповнення пропусків потрібними словами, підбір до поданих слів, антонімів, однокореневих слів, слів, близьких за значенням або пов’язаних тематично, перебудова речення: зміна особи, числа, часу глаголу або ознак других частин мови),

Г) вправи, які потребують самостійного відбору графічних засобів для вираження завершеної думки, написання абзацу або цілого тексту (переклад з іноземної на українську, диктант, відповіді на питання, письмо, анотація) [18:65].

Окремі групи вправ можуть комбінуватися, наприклад, записування печатного тексту з підкресленням, перестановка окремих елементів з заповненням пропусків. Деякі вправи ( наприклад, відповіді на питання) можуть бути віднесені до всіх груп; це залежить від ступеня складності питань.

Підсумовуючи складне та беручи до уваги виділення етапів формування навичок письма, можна виділити три групи вправ:

- вправи на формування навичок техніки письма,

- вправи на формування мовленнєвих навичок письма,

- вправи на розвиток вмінь письма.

2.3. Навчання графіки .

Згідно з програмою з іноземних мов для середньої загальноосвітньої школи письмо використовується як засіб навчання, що сприяє оволодінню читанням і усним мовленням. Воно може також бути засобом контролю.

Основна мета навчання письма у середній школі – формування в учнів графічних автоматизмів і певних орфографічних навичок.

Навчання графіки є спільним для техніки читання і письма, тому що в його основі лежить один і той же механізм асоціювання певних нарисів із звуками мовлення, однак при письмі (кодуванні) голові операції виконуються в зворотному напрямку, ніж при читанні ( декодуванні) [3:119].

Характер роботи і кількість вправ в графіці знаходяться в прямій залежності від складності звуко-буквених відношень мови. Найбільш простий випадок, коли відношення звука і букви постійні й відсутня інтерференція з боку рідної мови. В такому випадку асоціація встановлюється дуже просто : звуко-кінестетичне сприйняття- зорове уявлення- письмова дія [2:112].

В цьому випадку достатньо незначної кількості самих простих вправ. Ці вправи грунтуються на вказаних вище асоціаціях та припускають підвищення самостійності учня. Так, спочатку учні шукають в розрізній абетці або прописах букву або буквосполучення, які відповідають звуку або звукосполученню, що вимовив вчитель. В таких вправах подаються можливі графічні відповідності, їх слід лише вибрати. Більш складним є виписування з тексту слів з постійними звуко-буквеним відповідностями та написання букв і буквосполучень, які відповідають вимовленому звуку.

За умов полісемії та синонімії графем необхідні додаткові вправи та збільшення їх загальної кількості. При полісемії велику допомогу надають таблички, які передають, наприклад, відповідність букви “s” звукам [s], [z] та [S]. Такі схематичні зображення закріплюють асоціації.

Ss

[s] [z] [S]

Також потрібні специфічні вправи, націлені на групування та вибір слів із набору їх або з тексту з урахуванням тієї чи іншої відповідності. Наприклад, вибрати всі слова, в яких ‘s’ звучить як [s]. Можна собі уявити й таку вправу, як рознесення учнями слів з буквою ‘s’ по групам, в залежності від того, який звук вона передає. Аналогічні вправи можна застосовувати й при синонімічних графемах.

Важливу роль при навчанні звуко-буквеним позначенням відіграє звуко-буквений та складовий аналіз. Значення такого аналізу полягає в тому , що при його виконанні послідовно розчленовується весь процес кодування слова в графічний образ, під час якого достатньо яскраво виявляються звуко-буквені відповідності. Він відбувається за схемою:

ціле слово в його звучанні звукові склади звуки відповідні їм графеми графічні склади ціле слово на письмі.

До вправ, націлених на формування графічних навичок, слід віднести:

- вправи на написання окремих простих, потім складних літер, повністю або частково співпадаючих в німецькій та українській мовах (Аа, Мм, Оо, Ее, Кк) ; тих , що відрізняються, але мають спільні, схожі елементи (Dd, Pp, Uu, Ii, Tt) не співпадаючих за написанням (Ss, Ff, Ch,ch, Rr та ін.) ; літер з діакритичними знаками ( ö,ä,ü) та ß,

-

вправи на написання буквосполучень , які зображують один простий звук : [ k]- ch, ck; [S] –sch, sp, st ; [I] – ie, ih та складний звук (дифтонг) –[ ae] – ei, ; [ao]- au ; [ o] –äu,eu,

- вправи на списування окремих слів, речень, текстів ,

- вправи на звуко-буквений аналіз окремих буквосполучень, слів, речень та ін.

На початковому етапі дуже важливе значення має навчання каліграфії, яке відбувається на навичках , придбаних у процесі навчання письму в рідній мові у початкових класах. Учні легко виконують перенос навички написання заглавних та стрічних прописних літер на відповідні літери латинської абетки відносно до різниці в звуковому значенні. Однак наявність літер, які відрізняються в цілому від літер рідної мови і мають лише деякі схожі елементи , інтерферує і гальмує оволодіння каліграфією. В цьому випадку радять застосовувати елементарне письмо. Ним користуються також і тоді , коли спостерігається змішання нарисів в середині виучуваної мови [24:89]. Для наочного розрізнення схожих елементів деякі автори рекомендують різноманітні групування літер, наприклад :