Смекни!
smekni.com

Транспортне страхування (стр. 7 из 8)

Особи, що експлуатують транспортний засіб без наявності страхового поліса, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Контроль за наявністю страхового поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу під час його експлуатації здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Дію договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може бути достроково припинено згідно із статтею 27 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) за вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика (страхову організацію) не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено цим договором.

У разі розірвання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності страховик (страхова організація) за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно періоду страхування, що залишився до закінчення терміну дії договору, з утриманням 20 відсотків цієї частки на ведення справи, і вилучає страховий поліс.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійснювати страховик (страхова організація), який має філії, представництва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом Моторного (транспортного) страхового бюро, а також за наявності у нього не менше двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті.

Спори, що виникають стосовно обов'язкового страхування цивільної відповідальності, вирішуються в установленому порядку.

Розміри страхових платежів на 1997 рік

за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України, (гривень)

Транспортні засоби

15 діб

1 місяць

2 місяці

3 місяці

4 місяці

6 місяців

9 місяців

12 місяців

Легкові авто-мобілі пасажи-ромісткістю до 8 чоловік включно з робочим об'ємом двигуна:

до 1200

куб. см

0,9

1,3

2,2

2,8

3,6

5,2

7,3

8,1

від 1200 до 1800 куб. см

1,1

1,5

2,6

3,9

5

7

9,6

10,7

понад 1800

куб. см

1,7

1,9

4

5,6

7

10,2

14,5

16

Причепи до легкових автомобілів

0,4

0,7

0,9

1,3

1,5

2,2

3

3,2

Автобуси з числом місць для сидіння:

20 чоловік

1,7

2,1

4,3

6,4

8,5

12,8

18,2

19,2

понад 20 чоловік

2,1

3

5,2

7,7

10,2

13,9

19,2

21,4

Вантажні автомобілі вантажопідйом-ністю:

до 2 тонн

1,7

2,1

4,3

6,4

8,5

12,8

18,2

19,2

понад 2 тонни

2,1

3

5,2

7,7

10,2

13,9

19,2

21,4

Причепи до вантажних автомобілів

0,7

1,1

1,7

2,3

3

4,3

5,8

6,4

Мотоцикли та моторолери

0,4

0,7

0,9

1,3

1,5

2,2

3

3,2

*ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. N 1175


Страхування цивільної відповідальності при міжнародних автотранспортних повідомленнях.

Страхування автогромадянської відповідальності перед третьою стороною з метою захисту своїх резидентів в випадках, коли вони ставали жертвами ДТП, починаючи з 30-х років проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з матеріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скоректовані між собою.

Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох країнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку документально слідувало оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. В цій ситуації автомобіліст на кордоні примушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

В післявоєнні роки з метою усунення даних труднощів страхувачами країн ЄЕС була заснована система автострахування “Зелена карта”, основана на прийнятих 25 січня 1949 року рекомендаціях Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК ООН.

Згідно принципам, закладеним в основу страхування по “Зеленій карті”, підлягають страхуванню вантажні і легкові автомобілі, автобуси.

При цьому:

1. Страхові підприємства яким було дозволено проводити автострахування цивільної відповідальності в межах національних територій, об'єдналися в бюро автостраховиків.

2. Кожне національне бюро стало стороною міжнародної угоди, що визначає чинність системи “Зеленої карти”.

3. Автомобіліст-резидент, який має транспортний засіб в одній з країн-учасниць угоди, при подорожі на ньому в інші країни, підписавши дану угода, міг звернутися до свого національного страховика для одержання страхового покриття, необхідного для додержання закону країни відвідання.

4. Страхувач забезпечує необхідне страхове покриття і надає документальне свідоцтво в формі “Зеленої карти”, виданої національних бюро автостраховиків, членом якого він є. “Зелена карта” є міжнародно визнаним сертифікатом, в якому вказані країни, де дане страхове покриття має законну силу, а також реквізити страхувача, страхувальника (транспортного засоби) і термін дії виданої карти.

5. При перетині межі однієї з країн, де визнаний даний сертифікат, водію достатньо подати “Зелену карту” в якості доказу законності страхування в країні відвідання.

6. Якщо водій (автомобіль) став учасником ДТП в країні відвідання, страховик країни базування гарантує виплату будь-якої компенсації, що належить третій особі, згідно місцевим правилам страхування цивільної відповідальності. Виконання цих зобов'язань продавця гарантується національним бюро автостраховиків, в яке входить страховик, що видавав “Зелену карту”, на основі договору бюро автостраховиків країни відвідання.

7. Договір про “Зелену карту”, в якому беруть участь національне бюро страхувачів, має приватний характер, але його законність повинна бути визнана на державному рівні з тим, щоб домовленості по виконанню вимог страхувачів країни відвідання мали законодавчий захист “Зелена карта” розглядалася як законне і достатнє свідоцтво наявності страхового покриття.

Система “Зеленої карти” діяла успішно до тих пір, доки не позначилися ознаки того, що вона недостатньо зручна в основному по двом причинам:

— зростання числа власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Всякий раз, коли автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати “Зелену карту”, що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, наводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах.

— пред'явлення “Зеленої карти” водієм транспортного засоби при перетині кордону між державами - членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки “Зеленої карти” на межі дозволила б будь-яку людину відчути, що Співтовариство придає першорядне значення його вигодам в повсякденному житті.