регистрация / вход

Про диференційні ознаки крилатих слів

Реферат на тему: Про диференційні ознаки крилатих слів Під загальним терміном “крилаті слова” традиційно об’єднуються як однокомпонентні (це фактично власні імена персонажів та назви місць дії художніх творів), так і багатокомпонентні одиниці – крилаті вислови. Ознаки останніх не раз розглядалися у східно­слов’янській мовознавчій літературі, але вчені не дійшли згоди щодо їхнього лінгвістичного статусу.

Реферат на тему:

Про диференційні ознаки крилатих слів


Під загальним терміном “крилаті слова” традиційно об’єднуються як однокомпонентні (це фактично власні імена персонажів та назви місць дії художніх творів), так і багатокомпонентні одиниці – крилаті вислови. Ознаки останніх не раз розглядалися у східно­слов’янській мовознавчій літературі, але вчені не дійшли згоди щодо їхнього лінгвістичного статусу. І на практиці можна спостері­гати, як крилатими називають явища споріднені, суміжні. Експери­мент, проведений серед студентів-філологів, по виявленню крилатих слів – цільно- та нарізноо­формлених одиниць – у художньому тексті, насиченому різним фразеологічним та цитат­ним матеріалом, підтвердив широкий діапазон тлумачення терміну. Крім загальновідомих крилатих слів, що увійшли до словни­ків із вказівкою про авторське походження, крилатими були визнані: на­родні прислів’я; явні цитати, що складаються з чужих слів та слів автора; цитати-ремінісценції, що вживаються без вказівки на цітацію, не набули узагальнюючого значення і непоширені у мов­ленні; фольклорні твори малих форм; гасла; кліше, штампи; канце­ляризми; ідіоми; окремі оціночні слова (порів.: Вони у мене всі орли ).

Одна з причин такого становища, як здається, у нечіткості та неповноті багатьох дефініцій 1 , а також у різній інтерпретації основних параметрів крилатих слів. Перш за все це стосується типологічної частини визначень, яка покликана інтегрувати феномен, що визначається, в деякий клас явищ. Проте саме вона здебільшого виявляється розпливчатою, неоднозначною: клас не називається, а більш або менш вдало експонується окремими видами, що нерідко виділяються на різних підставах і що не задовольняють обов’язковій у таких випадках вимозі вичерпаності. У дефініціях зустрічаються ще не експліковані або чітко не закріплені в лінгвістичній терміносистемі поняття: “образні характеристики”, “вислови” (порів. різне трактування останнього у СЛТ, Ашук., ЛЭС – з одного боку, а з іншого – у РЯЭ), а також такі, що не вписуються в прийняту мовну структуру: “словесні формули” (Скрип.), “цитата” (Ашук., БЭКиМ), “афоризм” (БЭКиМ, СЛТ) (у даному випадку показова відсутність цих найменувань у ЛЭС). Ця невизначеність посилюється різноманітністю їх інтерпретацій в філологічній літературі. Так, цитата в широкому значенні виступає синонімом будь-яких виявів інтертекстуальності, уявлення про яку склалося у вітчизняній науці на основі ідеї М. М. Бахтіна про внутрішню діалогічність живого слова, про взаємодію в художньому творі авторських (“своїх”) і запозичених (“чужих”) елементів 2 , в загальному плані воно пов’язане з будь-яким апелюванням суб’єкта до будь-якого прецедентного тексту. Як синтаксичне поняття (“дослівний уривок з тексту” – СЛТ, 330) цитата покриває факти явної та прихованої цитації. У першому випадку цитата оформляється як пряма або непряма мова, у другому – слова автора, вказівка на приналежність опускаються. Так же широко розуміється і термін афоризм, що використовується і як родовий, і як видовий і що співвідноситься з прислів’ям, парадоксальним твердженням, грегерією (“влучними словами”) та інш. 3

Очевидна структурна відмінність прямої цитати, що складається з двох частин – “чужих” слів та інтродукції, від крилатих слів. Відмінність посилиться при порівнянні функцій: пряма цитата “застосовується для підкріплення думки, що викладається, авторитетним висловлюванням, яке містить найбільш точне її формулювання, для критики думки, що цитується, та ін.” (РЯЭ, 387) (в тому числі в філології уривки з художніх текстів є засобом експлікації письменницького задуму в інтерпретації дослідника, ілюстративним матеріалом), а крилаті слова використовуються як готовий спосіб вираження думки, номінації та характеризації об’єкта чи ситуації дійсності.

За структурними ознаками крилаті слова схожі на приховані цитати, але треба мати на увазі, що якщо така цитата не поширена у мовленні, то вона залишається прикметою індивідуального стилю, конкретного тексту.

Ще в 30-ті роки С. Г. Займовський локалізув крилаті одиниці серед “слів” і “фраз” (Займ.). Після виникнення фразеології як окремої дисципліни така локалізація набула нового змісту, що був розкритий багатьма українськими вченими: Л. А. Булаховським, І. К. Білодідом, С. Г. Скрипник, А. П. Коваль, В. В. Коптіловим та ін., які рішуче відстоювали входження крилатих слів до лексико-фразеологічної системи національної літературної мови.

Включення феномена (вірніше – його частини – крилатих висловів, тобто словесних комплексів) в розряд стійких виразів (ЛЭС, РЯЭ), ототожнювання з провербіальними зворотами (Займ., БЭКиМ; порів.: Скрип.) вимагає уточнення змісту таких ключових понять, характерних для будь-якого фразеологізму, як відтворюваність і усталеність, бо, як слушно зауважила В. М. Телія, “надавати статус одиниць мови всім тим виразам, які відтворюються в готовому вигляді, – це, якщо бути послідовними, включити в лексико-фразеологічний склад і такі “цитації”, як загальновідомі вірші, анекдоти, навіть молитви...” 4

Однак цілком зрозуміло, що характер і ситуація відтворювання вказаних форм відрізняється від тих, що притаманні крилатим зворотам: вірші, молитви, формулювання законів і под. не повинні покидати своє природне середовище, ту естетичну, релігійну або наукову сферу діяльності людини, де вони виникли, крилаті слова – навпаки 4 . Тільки масове відтворення зворотів, що мають відносно сталі формально-змістові параметри, з метою номінації та характеризації нових реалій може бути категоріальною ознакою крилатих слів.

Також по-різному і, як випливає з результатів експерименту, не завжди чітко, занадто узагальнено, особливо якщо говориться про літературні джерела загалом розкривається головна диференційна ознака крилатих слів – їхнє специфічне походження. Тому не дивно, що навіть серед більш або менш досвідченої аудиторії будь-який натяк на літературно-книжний характер слова або виразу сприймається як прояв ептонімічності (“крилатості”) 6 (порів. у відповідях позначку “фольклорне”), хоч стилістична окраска номінативних одиниць, придбана завдяки їх широкому функціонуванню в тематично і жанрово однотипних контекстах, несе інформацію про приналежність до певної сфери вживання, а не про генезис, якщо мати на увазі передусім сам момент зародження, що зберігається у внутрішній формі крилатих слів.

З цього погляду невірним треба визнати також зарахування до ептонімічного фонду зворотів офіційно-ділової мови – канцеляризмів, штампів, які пов’язані з безліччю текстів, і з жодним безпосередньо.

Конкретизація уявлень про авторство крилатих слів ускладнена багатоликістю самого автора, яка спостерігається, по-перше, в реальному втіленні: в його ролі може виступати одна людина – історична або вигадана особа (наприклад, Козьма Прутков), колектив (брати Грим, творці синкретичних жанрів мистецтва) і весь соціум, якому за традицією приписуються фольклорні твори; по-друге, в трактуванні вчених, які розрізнюють поняття “автор” (творець вислову) і “джерело” (усний або письмовий текст, уривок з якого перетворився у крилатий; порів.: Бюхм., Ашук., ЛЭС, РЯЭ); і по-третє, в свідомості носіїв мови, що мають як точне, так і вельми приблизне уявлення про джерело (наприклад, крилаті звороти художньо-белетристичного походження “існують у зваженому фоновому знанні носіїв мови в формі локальних асоціацій трьох типів: а) асоціацій з певним автором і твором [...]; б) асоціацій з певним автором або твором [...]; в) асоціацій з літературою як явищем загальнокультурного порядку...” 7

Однак ясно, що у разі колективно-масової творчості маємо справу з віртуальним автором, і тоді крилате слово асоціюються з текстом (порів.: рідко хто знає творців популярних пісень, кінофільмів і т. п., але більшість без вагань відтворять словесний ряд вірша чи пісні, перекажуть сцену, з якою пов’язана крилата фраза).

Якщо крилате слово співвіднесено з декількома текстами (що можливо: так, всім відоме перенесення багатьох старозавітних висловів в Новий заповіт, повторення виразів з одного Євангелія в інших), то необхідно враховувати, що їх кількість повинна бути обмежена. Звичайно вони об’єднані в ідейно-тематичному (як біблійні тексти) або жанровому відношенні (порів., з одного боку, стійкі словосполучення, поширені в багатьох видах фольклорних творів: синє море , сірий вовк і под., – що не включаються у довідники крилатих слів, а з іншого – Встань переді мною, як лист перед травою – репліка героя однієї народної казки, зареєстрована у словнику 8 ), інакше, як відмічалося, стирається грань між крилатим висловом і стилістично маркірованою мовною одиницею, яка перенесена в контекст контрастної стилістичної окраски.

Щоб остаточно з’ясувати особливості найважливішої диференціальної ознаки крилатих слів, необхідно розглянути ще два істотних питання. Перше: чи всяке слово / вираження, створене уявним або реальним автором, є крилатим. Досвід підказує, що прямої залежності не існує: не прийнято називати крилатими, незважаючи на наявність у них конкретного автора-винахідника, безліч новоутворень, що увійшли в широке вживання для позначення артефактів (наприклад: сканер , компакт-диск і под.), або слова і звороти термінологічного характеру, пущені в оборот з легкої руки відомих людей: критичний реалізм (Максим Горький), нове мислення , перебудова (М. Горбачов). У дію вступають чинники, які перешкоджають кваліфікації цих і схожих з ними номінативних засобів як ептонімічних.

Друге, полярне першому, питання: чи аксіоматичне твердження про неодмінне існування певного джерела у кожного крилатого слова. Незважаючи на парадоксальність, це питання закономірне: епізодично зустрічається лексикографічна фіксація слів / виразів як крилатих, хоч відомості про їх автора або дані приблизно, або відсутні зовсім.

Відповідь на нього була намічена ще в бюхманівській дефініції, в якій говориться усього лише про принципову довідність джерела (Бюхм., порів. ЛЭС). Цю сторону прийняла О. В. Бєркова. Цілком правильно виступаючи проти прямолінійного підходу до проблеми авторства, вона в той же час мотивувала свою позицію тим, що іноді, коли джерело крилатого звороту невідоме, “стилістичні, лексичні і інші особливості таких одиниць вказують на їх книжне походження” 9 , і на цій підставі до крилатих нею віднесені такі стійкі словосполучення, як тактика выжжен­ной земли , утечка мозгов , промывание мозгов.

Таке рішення замикає логічне коло: якщо крилаті слова, з одного боку, і народні прислів’я і фразеологізми – з іншого, розрізнюються тільки за ознакою книжність vs. “некнижність”, то тоді дотримання принципу послідовності змушує включати в розряд крилатих будь-які стійкі вирази, внутрішня форма яких свідчить про їх не побутове, а, скажемо, про наукове або публіцистичне походження.

Безперечно, спочатку кожний з перерахованих оборотів був кимсь складений, але важлива не констатація автора, а те, що більш або менш виразно визначено в науковій метафорі С. І. Ожегова “печатка авторства”, той слід, який автор залишає в смисловій структурі мовних феноменів. У цьому відношенні жоден з приведених О. В. Бєрковою зворотів нічим не відрізняється від “народних” ідіом, включаючи іншомовні фразеологічні одиниці з книжною стилістичною окраскою, оскільки не зберігає в своїй семантиці пам’ять про творця, що підтверджується їх першою лексикографічною фіксацією (фразеологізм промывание мозгов представлений лише як калька з англійського brainwashing 10 , а вирази утечка мозгов 11 і тактика выжжен­ной земли 12 дані взагалі без етимологічних довідок).

Вихід, мабуть, потрібно шукати в розведенні частин проблеми авторства як атрибута крилатих слів у різних напрямах лінгвістичного аналізу. У функціонально-семантичному аспекті на перший план виступає співвіднесеність слова / виразу з певним джерелом, що робить неістотним питання про міру істинності авторства, яке в історико-етимологічному дослідженні, навпаки, набуває вирішальної ролі. Під такою точкою зору принципова довідність джерела означає лише те, що досліднику – коментатору мовної епохи – не вдалося виявити автора фрази або текст, фрагмент якого виступав як крилатий, на що вказують деякі особливості його функціонування на якому-небудь часовому зрізі.

Тут проблема авторства стикається з іншою ознакою крилатих слів, яка позначається як загальновідомість (Ков.–Копт., РЯЭ). Глобальний вияв цієї ознаки багато в чому знімає гостроту суперечок навколо їх мовної природи: екстралінгвістичний чинник, що лежить в основі повноцінного функціонування цих специфічних утворювань, ніби нівелюється, оскільки вони виступають надбанням всього народу, подібно лексичним і фразеологічним одиницям, не обтяженим інтертекстуальністю. Однак такий підхід дуже спрощений, він не відповідає фактичному положенню справ у мовній стихії, дуже мінливій, по-різному відбитій у свідомості представників різних соціальних груп, певного індивіда. Ще С. Г. Займовський писав: «“Загальновідомість” “крилатих слів” вельми і вельми відносна. Однак при всій своїй маловідомості “крилате слово” повинно цитуватися досить часто, щоб мати право здаватися загальновідомим і не супроводжуватися попутними або підрядковими коментарями...» 13

Теза про суб’єктивність сприйняття мовних одиниць, осмислення їх значення, а також про ентропію, що приймає різні форми передусім через неоднаковий об’єм знань про світ, мовну компетенцію, не викликає сумнівів у лінгвістів. Як свідчать дослідження, майже кожне десяте слово з тлумачного словника середнього обсягу невідоме або недостатньо відоме представникам російського етносу 14 .

Отже, категорична вимога однакової апперцепції різними носіями мови крилатих слів відносно їх генетичних властивостей явно завищена і не може бути висунена як обов’язкова умова їх приналежності до мовної системи.

З іншого боку, треба визнати застарілим підхід до крилатих виразів як прерогативи “книжних” людей 15 : за останній час сильно змінився і склад джерел, і умови функціонування одиниць з “печаткою авторства”: назви та репліки героїв кіно- та мультфільмів (Місце зустрічі змінити не можна ; Ну, заєць, постривай! ), пісні (Хай завжди буде сонце! ), фрази з гумористичних мініатюр та виступів політичних лідерів (Запитання, звичайно, цікаве ; Маємо те, що маємо ), популяризовані телебаченням, слогани телереклам (Взула – і забула ) тепер поширені серед різних верств населення 16 .

Таким чином, нового змісту набуває інший диференційний показник, який пов’язаний зі сферою (широтою) вживання (Бюхм., Ков.-Копт., ЛЭС, БЭКиМ, РЯЭ). Недаремно Л. І. Ройзензон, пояснюючи особливості функціонування крилатих зворотів, ставив знак рівності між двома ознаками: “Відносно ознаки загальновідомості (поширеності) “крилаті вирази” підкоряються закономірностям, характерним для УСК [усталених словесних комплексів] взагалі. Це означає, що “крилаті вирази” можуть придбавати статус загальнонародності, вони можуть стати приналежністю якого-небудь відгалуження даної національної мови” 17 .

У дефініціях відзначається також виразність крилатих слів (Займ., БЭКиМ). Вона досягається за рахунок двоплановості – порівняння відображеної в тексті-джерелі і актуальної ситуації, в зв’язку з чим крилаті слова цілком справедливо кваліфікуються як образні засоби мови (Ашук., ЛЭС, РЯЭ).

Велика ймовірність дисфункції крилатих слів внаслідок незнання первинного контексту ставить під сумнів їх експресивні можливості, однак руйнування тотожності одиниці свідчить не про відсутність у неї такого атрибута, як виразність, а про збій в функціонуванні мовної (мовленнєвої) системи – явище, далеко не рідке. Отже, потрібно зберегти за експресивністю статус диференціальної ознаки крилатих слів і в той же час провести аналіз чинників, що приводять до коливань в мірі виразності в комунікативному процесі.

Не менш важлива ще один показник, що відображає лінгвостилістичні достоїнства крилатих слів, – це стислість, афористичність. Відмічений в більшості дефініцій (Займ., Ашук., ЛЭС, БЭКиМ), він проте в теоретичних дослідженнях залишається непоміченою, незважаючи на те, що може і повинний виступати вагомим і переконливим контраргументом в спорі з тими, хто відмовляє в приналежності крилатих слів до мовної системи.

Першою провела кількісний аналіз структури крилатих висловів російської мови С. Г. Шулєжкова, яка визначила, що мінімальний склад крилатих виразів – 2, а максимальний – 22 компоненти і що в основної маси зворотів кількість компонентів коливається від двох до восьми 18 . Але слід зауважити, що в нових словниках зареєстровані звороти, що складаються майже з 30 слів, які втім у процесі спілкування, як правило, скорочуються, використовуються частково. Таким же виключенням є в російській мові однослівні крилаті фрази. Це ж спостерігається і в українській мові (порів.: Еврика! (Ков.–Копт., 85), Одобрямс! , Ніззя! 19 ).

Середнє число компонентів українських крилатих зворотів – 3,5 20 , що ще більше наближує ці одиниці до ідіом. Головним виявляється не структура утворювань з “печаткою авторства”, що виходить за межі речення 21 , а їх компактність, що готує підґрунтя для виконання крилатими зворотами номінативної функції.

Нарешті, в класичній дефініції називаються такі властивості крилатих слів, які всі послідовники Г. Бюхмана залишили поза увагою. Вони, дійсно, носять факультативний характер: це тривалість проникнення крилатого слова у мову, яка специфічна для кожної одиниці (деякі вирази освоюються миттєво, а закріплення інших розтягується на десятиріччя), і “функціонування в іншомовній формі”.

Таким чином, субстанціональними ознаками крилатих слів є: 1) приналежність до лексико-фразеологічного фонду національної мови як слідство масової відтворюваності (в умовах, що відрізняються від первинної конситуації) та упізнаваності в процесі комунікації (усталеність); 2) специфічне походження (створення певною особою; приналежність до певного тексту, твору мистецтва), пам’ять про яке зберігається у внутрішній формі звороту, визначаючи його семантичні параметри; 3) експресивність (образність); 4) лаконічність.

1 У роботі аналізуються визначення терміну “крилаті слова / вислови”, які дані в кн.: Büchmann G . Geflügelte Worte: Der Zitatenschatz des deutschen Volkes. – Berlin, 1925. – S. ХІІ (далі – Бюхм.); Ашукин Н. С. , Ашукина М. Г. Крылатые слова. Литератур­ные цитаты. Образные выражения. – 4-е изд. – М., 1987. – С. 5 (далі – Ашук.); Ганич Д. І. , Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – С. 115 (далі – СЛТ); Займовский С. Г. Крылатые слова: Справочник цитаты и афоризма. – М.; Л., 1930. – С. 15–16 (далі – Займ.); Коваль А. П. , Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – 2-е вид. – К., 1975. – С. 3 (далі – Ков.–Копт.); Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – С. 246 (далі – ЛЭС); Русский язык: Энциклопедия / Гл. ред. Ю. Н. Караулов. – 2-е изд. – М., 1998. – С. 203 (далі – РЯЭ); Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К., 1973. – С. 44 (далі – Скрип.) – та у компакт-диску: Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия. – М., 1998 (далі – БЭКиМ); 2 Бахтин М. М. Слово в романе // Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. – М., 1975. – С. 72–233; 3 Див. про це: Федоренко Н. Т. , Сокольская Л. И. Афористика. – М., 1990. – С. 12–72; 4 Телия В. Н. Русская фразеология: Семантический, прагма­тический и лингвокультурологический аспекты. – М., 1996, 75; 5 Докладніше див.: Дядечко Л. П. Воспроизводимость и устойчивость крылатых выражений // Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць. – Ч. 1. (у друці); 6 Про термін див.: Дядечко Л. П. О формировании терминосистемы в сфере изучения крылатых слов // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Пам’яті акад. Л. Булаховського. – К., 2000. – С. 173–181; 7 Прохоров Ю. Е. Русские крылатые выражения как объект учебной лексикографии // Актуальные проблемы учебной лексикографии.– М., 1977. – С. 141; 8 Дядечко Л. П. Новое в русской и украинской речи: Кры­латые слова – крилаті слова (мате­риалы для словаря).– Ч. 1: А – Г. – К., 2001. – С. 123–124; 9 Беркова О. В. К определению понятия “крылатое слово”// Общая стилистика: теоретические и прикладные аспекты. – Калинин, 1990. – С. 103; 10 Новое в русской лексике: Словарные материалы – 77 / Под ред. Н. З. Котеловой. – М., 1980. – С. 117; 11 Там само. – С. 150; 12 Новое в русской лексике: Словарные материалы – 79 / Под ред. Н. З. Котеловой. – М., 1982. – С. 55; 13 Займовский С. Г. “Крылатое слово” и как им пользоваться // Боль­шевистская печать. – 1938. – № 19. – С. 31; 14 Морковкин В. В. , Морковкина А. В. Русские агнонимы (слова, которые мы не знаем). – М., 1997. – С. 192–193; 15 Телия В. Н. Зазнач. роб. – С. 75; 16 Див. приклади: Дядечко Л. П. Новое в русской и украинской речи... – Ч. 1 – 2. – К., 2001; 17 Ройзензон Л. И. Лекции по русской и общей фразеологии. – Самар­канд, 1973. – С. 139; 18 Шулежкова С. Г. Крылатые выражения русского языка, их источники и развитие. – Челябинск, 1995. – С. 141; 19 Дядечко Л. П. Новое в русской и украинской речи... – Ч. 3 (у друці); 20 Підрахунки проводилися за даними словника Ков.–Копт.; 21 Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка. – 2-е изд. – М.; Дубна, 1996. – С. 26.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий