Білет 19
1.Поетичне відтворення історії України, любові до рідної землі в поезії Максима Рильського “Слово про рідну матір”.
У роки другої світової війни на перше місце у художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України, рідного народу. Написана в цей час його натхненна патріотика залишиться взірцем високої громадянської гідності українського слова в критичну добу історії.
Непідробною пристрастю і болем пронизана ліро-епічна поема “Слово про рідну матір”, яку він прочитав 29 листопада 1941 р. на радіомітингу в Уфі, що транслювався радіостанцією імені Тараса Шевченка на територію окупованої України. Поет з любов'ю відтворив у поемі образ України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Земля Тараса Шевченка–так назвав М. Рильський Україну. З далекого башкирського міста він шле благословення її першоджерелам.
Поет звертається до національної свідомості українців, які в боротьбі за свою землю можуть і мусять обпертися на вільнолюбні традиції століть, на вікопомні імена видатних діячів національної культури, що символізують силу, неподолан-ність, безсмертя нації. Рильський прикликає з глибин сторіч найбільші святині українства – народну пісню, “печаль і радість нашу”: “мандрівника Сковороду з припорошілими саквами”; “ЕнсЇди” владний сміх”; “гарячу думу Кобзаря”; “струни Лисенка живії”; золоту зорю слави “круг Заньковецької Марії”; згадує козацькі походи, “іржання коней бойових”. У поемі звучать розгорнуті риторичні запитання: “Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?”
Ніяка зловорожа сила не подолає народу, у якого героїчне і славне минуле– такий ідейний пафос твору.
У поемі “Слово про рідну матір” відчутний вплив “Слова о полку Ігоревім”. Поет органічно вплітає у мову поеми деякі мотиви та образні звороти з давнь-оруської поеми (наприклад: “Лисиці брешуть на щити”). У творі спостерігаємо поетичні деталі з українських фольклорних джерел (“Чи правду кривді подола-ти?”). Патетичного звучання поет досягає підбором лексики (благословен), короткими формами прикметників (славен, зелен), тавтологічними висловами (рута-м'ята, злото-серебро). Поет і сам творить неологізми (громовозвукі слова). Загалом уся поема “Слово про рідну матір” – це слова виняткової поетичної ніжності й місткості: кожне випромінює цілі пучки дорогих кожному українцеві асоціацій.
Поет усвідомлював, що висока українська патріотика може повернутися для нього новими репресіями. Тому останні строфи у дусі часу прославляють дружбу народів і керівну роль партії. Однак комуністичні ідеологи не могли пробачити поетові, що мати-Батьківішіна для нього – це Україна, а не Радянський Союз. Тому у 40-х роках за поему “Слово про рідну матір” М. Рильський мав чимало неприємностей.
2.Взаємини між батьками і дітьми у п'єсі “Дикий Ангел” Олексія Коломійця.
П'єса “Дикий Ангел” (“Повість про сім'ю”) пронизана ідеєю утвердження високих моральних принципів, створення життєстійкої сім'ї як найголовнішої підвалини нашої держави. “Диким Ангелом” назвав драматург головного героя п'єси. І справді, старий робітник Платон Ангел за деякими мірками – людина дивна. Своїх дорослих уже дітей тримає під суворим батьківським контролем. Коли ж молодший син – студент Павло – несподівано привів до хати молоденьку дружину, не одержавши батьківського благословення на одруження, Платон мовчки склав його чемодан і рішуче виставив за двері.
За зовнішньою скупістю і домашнього тиранією головного героя проглядає висока вимогливість до себе і своїх дітей. Виша мета Платона Ангела – “жити як слід”. Це означає насамперед навести лад у “своїй державі”, тобто сім'ї. Своїх дітей Ангел виховав у дусі любові до праці, вони розуміють роботу як доконечну необхідність, як передумову їхнього пристойного буття на землі, як посильний внесок у духовний і матеріальний розвиток суспільства. Діти не відкидають тої традиції, яку батько утвердив у родині: вони віддають свій заробіток за місяць батькові, який ретельно все занотовує до записника, Платон Микитович не привласнює заробітку дітей, він тільки розумно регулює витрати: “Тут жив, тут одягався, харчувався – і гроші докупи. Всі на одних правах”. Батько також стимулює підробіток дітей – на всілякі непередбачені витрати. Це їх дисциплінує, спонукає до раціонального розподілу коштів, дає можливість стабільно, нормально жити. Коли б хто з дітей сфальшивив, він одразу б такого з дому вигнав. Для дітей стали непорушним законом слова: “У всьому, у малому й великому, єдиний порадник правда!” Правда у словах і діях Платона Микитовича асоціюється з виявом найвищого благородства, добродійства.
Дружина Платона Микитовича Уляна діє заодно з чоловіком у вихованні дітей, хоча в принципових питаннях гору бере його думка.
Батькова наука не пішла намарне старшому синові Петрові. Він такий же чесний, дбайливий, працьовитий. Незважаючи на те, що Петро уже вибився у високе начальство, він переконується у батьковій правоті. Коли Платон Микито-вич довідався, що Петро готовий погодитися на спорудження житлового будинку в екологічно невдалому місці, його неприємно вразила подібність сина до тимчасових правителів, що нагадують перекотиполе. Батько домігся, щоб Петро обійняв іншу посаду– рядового інженера:
“Кожного мушу бачити і за кожним наглядати. Споконвіків так велено батькам!”.
У Платона Ангела четверо дітей, і він усіх до пуття довів, усіх навчив по-людському чесно жити. Тому він має повне право кинути у вічі Крячкові, син якого став покручем, суворі, безжальні слова: “Злодій твій син... Не працює, а їсть – значить злодій! Не заробив, а тринькає – злодій”.
Чесними і порядними людьми постають у п'єсі діти Платона і Уляни Ангелів: працьовита, гостра на язик Таня, наймолодший у родині Павлик, Федір, що працює на заводі. Усе своє великотрудне життя Платон Ангел щоденно дбав, щоб виховати їх такими, якими їх сприймає читач і глядач п'єси. І він цього домігся завдяки своїм переконанням господаря і патріота рідної землі, великій відпові-дальності громадянина, обов'язкам чоловіка і батька.
Білет 20
1.Глибокий ліризм поезії Олександра Олеся.
Творчість Олександра Олеся – автора 11 збірок витонченої лірики – тривалий час була недоступною читачам України. Його ім'я було популярним лише в українській діаспорі.
Характер всієї поетичної спадщини митця (його ліричних творів і поезій громадянського звучання, пов'язаних з революцією 1905 року, її поразкою та еміграцією поета) визначає журба і радість, які завжди йдуть поруч, змагаючись, хто кого переважить(“З журбою радість обнялася”).
Радість і журба проходять і через вірші пізнішого періоду творчості – “Моїй матері”, “О принесіть як не надію” та ін.
Одним із кращих ліричних творів О. Олеся є його вірш “Чари ночі” (“Сміються, плачуть солов'ї...”). У ньому влучно передано піднесенний, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під нпливом почуття кохання. Тут все складає “хвалу життю”. Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: “Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Твір пронизує заклик поета оцінити життя “летючу мить”.
Ліричність поезії “Чари ночі” посилюється влучними метафорами (“тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п'яні”, “сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями а груди”, “...уся земля тремтить в палких обіймах ночі”);персоніфікова-ним образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення (“весна іде назустріч нам”, “весна бенкет справляє”).
Завдяки глибокій поетичності, мелодійності поезія “Чари ночі” стала улюбленою піснею українців. Вона виконувалася в народі і в той час, коли поезія О. Олеся була недоступною. Важливим штрихом її музичної інтерпретації на сьогодні є своєрідне виконання Ніною Матвієнко.
Звукова інструментовка творів О. Олеся чарує і в іншіїх віршах. Його мистецтво звукопису можна порівняти із творчістю П. Тичини, особливо з творами із “Сонячних кларнетів”. Яскравим прикладом цього є поезія “В небі жайворонки в'ються” із циклу “Щороку”, в якій передано прихід весни, коли “виглядають полохливо перші проліски з землі”. Про прихід весни “дзвоном радісних пісень” невтомно розповідають жайворонки. Добір дзвінких приго-лосних та лексем (“співають”, “заливаються”, “сміються”, “дзвонять”) викликають музичні асоціації. Тому до поезії О. Олеся дуже часто зверталися композитори. Понад 30 музикантів здійснювали обробку його поезій. Серед них М. Лисенко. К. Стеценко, С, Людкевич, Я. Степовий. На тексти поезій О. Олеся пише пісні відома сьогодні Марія Бурмака. Популярною піснею у її виконанні є “Ой, не квітни, весно!”.
Поезія “Айстри” написана у 1905 році. Вона с своєрідним відгуком поета на революційні події. Алегоричний образ айстр, що розцвіли в саду опівночі (ніч – символ суспільного ладу), невіддільний у поезії від мрії про сонце, “вічну весну”, “рожевий ранок”. Коли ж сподівання виявилися мар ними, бо “вколо – тюрма...”, айстри “схилились і вмерли”. Заради “сонця, неба, простору, волі” для інших гине лебідь в однойменному вірші.
На думку С. Єфренова, у своїй ліриці О. Олесь “наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові”.
У художнє вирішення традиційної для української літератури теми про роль поета і поезії в суспільстві О. Олесь вніс свій вагомий внесок віршами “Рідне слово в рідній школі”, “О слово рідне! Орле скутий”, “О правда! Мій народ смішний безкрає...”. Ці твори засвідчують, що поет глибоко перейнятий долею свого народу. Збереження національної самобутності народу він вважав своїм обов'язком.