Розум, якому були б відомі для якого-небудь даного моменту всі сили, що одушевляють природу, якби він виявився досить великим, щоб підкорити всі дані аналізу, обійняв би в одній формулі руху найбільших тіл Всесвіту нарівні з рухами найлегших атомів; не залишилося б нічого, що було б для нього недостовірно, і майбутнє, так само як і минуле стало б перед його поглядом.
Простір і час ніяк не пов'язані з рухами тіл, вони мають абсолютний характер.
У зв'язку із цим Ньютон і вводить поняття абсолютного, або математичного, простору й часу. Така картина нагадує подання про світ древніх атомистів, які вважали, що атоми рухаються в порожньому просторі. Подібно цьому в ньютонівської механіці простір виявляється простим вмістищем тіл, що рухаються в ньому, які не роблять на нього ніякого впливу. Як ми покажемо далі, такі подання були піддані різкій критиці в теорії відносності.
4. Тенденція звести закономірності більше високих форм руху матерії до законів найпростішої його форми - механічному руху.
Таке прагнення зустріло критикові з боку біологів, медиків і деяких хіміків уже в XVIII в. Проти нього виступили також видатні філософи-матеріалісти Дені Дідро (1713-1784) і Поль Гольбах (1723-1789), не говорячи вже про віталістів, які приписували живим організмам особливу "життєву силу", наявністю якої вони відрізняються нібито від неживих тел. З курсу філософії ви вже знаєте, що механіцизм, який питався підходити до всім без винятку процесам з погляду принципів і масштабів механіки, з'явився однієї з передумов виникнення метафізичного методу мислення.
5. Зв'язок механіцизму із принципом відповідно до якого дії й сигнали можуть передаватися в порожньому просторі з якою завгодно швидкістю.
Зокрема, передбачалося, що гравітаційні сили, або сили притягання, діють без якого-небудь проміжного середовища, але сила їх убуває із квадратом відстані між тілами. Сам Ньютон, як ми бачили, питання про природу цих сил залишив вирішувати майбутнім поколінням.
Всі перераховані й деякі інші особливості визначили обмеженість механістичної картини миру, які переборювалися в ході наступного розвитку природознавства.
Література
1.Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 1996.
2.Степин B.C. Философия науки. М., 2003.
3.Философия и методология науки / Под ред. В.И.Купцова. - М., 1996
4.Гайденко П.П., Смирнов Г. А. Західноєвропейська наука в Середні століття: Загальні принципи й вчення про рух. - К., 1989
5.Гайденко П.П. Еволюція поняття науки: Становлення й розвиток перших наукових програм. - К., 1998