Лялечка починає розмірно рухати черевцем, у неї відкриваються дихальця, тіло роздувається і відбувається останнє линяння - через подовжню щілину на спинній стороні грудей і голови виходить дорослий крилатий волохокрилець. Ті волохокрильці, личинки яких живуть не в чохликах, перед оку клюванням споруджують собі чохлики. Спосіб життя лялечок досить однотипний.
Відомо близько 3000 видів волохокрильців - вони поширені в основному в нежарких місцевостях. Відзначено близько 600 видів.
По системі великого знавця цих комах А. В. Мартинова волохокрильці поділяються на 2 підряди. Підряд цільнощупикових (Іntegrіpalpіa) названий так, оскільки в дорослих комах останній членик щелепних щупиків простий, не розділений на кільця, цей підряд включає волохокрильців, в основному тих, які роблять собі будиночки. Підряд кільчатощупикових (Annulіpalpіa) названий так по розділеним на кільця щелепним щупикам і включає, зокрема тих, що не роблять будиночків гідропсихід і ріакофіл.
Усього в межах ряду різні ентомологи виділяють від 13 до 16 родин.
Життєві фомри тварин являють собою комплекс фізіологічних та морфологічних властивостей виду, які забезпечують існування даного виду в середовищі
На дні водойм можна зустріти досить цікавих жителів – це личинки волохокрильців. Дорослі особини волохокрильців літають поблизу водойм. Личинки живуть головним чином у проточних водоймах, у тому числі й у холодних гірських протоках і дуже рідко в стоячих водах.
Життєві форми личинок волохокрильців характеризуються:
- різною формою будиночків;
- використанням матеріалу для спорудження своїх будиночків;
- середовищем існування (водні та сухопутні форми).
Розрізняють личинки волохокрильців: личинки стенофіла, личинки апатанії, личинки фриганеї, личинки лімнофілів, личинки нейрекліпса, личинки гідроксид, личинки ріакофіли.
У світовій фауні відомо понад 3000 видів волохокрильців, у тому числі в нас у країні відзначено 300. Волохокрильці - безсумнівно корисна група комах, їх личинками живляться промислові риби наших річок. У гірських струмках личинками стенофілів живляться форелі, поїдаючи їх, незважаючи на міцні піщані будиночки.
1. Агаджанян НА. Человек и биосфера. — М.: Знание, 1987.
2. Андрианова Н.С. Экология насекомых: Курс лекций. – М., 1970. – 158 с.
3. Березина Н.А. Гидробиология. – М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. – 360 с.
4. Биоиндикация загрязнений наземных экосистем: Пер с нем. Пор ред. Р.Шуберта. -М.:Мир, 1988.-350 с.
5. Винберг Г.Г. Первичная продукция водоемов. – Минск, 1960.
6. Денисова С.И. Полевая практика по экологии: Учеб. пособие. - Мн.: Универсітзцкае, 1999. - 120 с.
7. Жизнь животных: В 6-ти томах. – М., 1985.
8. Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. — М.: Просвещение, 1971.
9. Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. – К., 1985.
10. Константинов А.С. Общая гидробиология. - М., 1986.
11. Лабораторний та польовий практикум з екології / І.В.Бейко, В.М.Боголюбов, І.Г.Вишенська та ін: Під ред. В.П.Замостяна та Я.П.Дідуха. - Київ: Фітосоціоцентр, 2000.-216с.
12. Савчук М.П. Зоологія безхребетних. – К., 1965. – 503 с.
13. Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.
14. Сытник К.М. и др. Словарь-справочник по экологии. - К.: Наук. думка, 1994. - 670 с.
15. Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. – К., 1985.
16. Федорова А.И.. Никольская А.Н. Практикум по экологии и охране окружающей среды: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.
17. Фролова Е.Н., Щербина Т.В., Михина Т.Н. Практикум по зоологии беспозвоночных. – М.: Просвещение, 1985. – 231 с.
18. Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. — К.: Генеза, 1997.
19. Шитиков В.К., Розенберг Г.С., Зинченко Т.Д. Количественная гидроэкология: методы системной идентификации. - Тольятти: ИЭВБ РАН, 2003. - 463 с.
20. Школьный экологический мониторинг: Учебно-методическое пособие. / Под ред. Т.Я.Ашихминой. - М: АГАР, 1999. - 387 с.
21. Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. – К.: Либідь, 1995.