В окремі роки, коли розвиток личинок хлібної жужелиці уповільнений, треба провадити хімічну боротьбу з ними весною. Для цього ослаблені та слаборозвинуті посіви при кількості личинок другого і третього віків не менш як 3—5 на 1 м2 обробляють гамма-ізомером ГХЦГ у формі 16 %-ною мм. е. (2,5 кг/га) або 50 %-ним .т п. (0,8 кг/га). Проте слід мати па увазі, що ефективність хімічної боротьби в цей період значно нижча, ніж восени.
У південній частині Степу в боротьбі зі злаковою листовійкою провадитеся обробка інсектицидами крайових смуг посівів шириною до 100 м у середині фази виходу рослин у трубку, після закінчення періоду масового заселення посівів гусеницями. В роки з ранньою дружною весною хімічна боротьба доцільна при середній чисельності гусениць 50—70, а й несприятливі для їх розвитку роки (знижена температура повітря, часті опади) — при чисельності 100—150 екз. на 1 м2. Для обробки застосовують мотифос — 40 %-ний к. е. (0,3-0,5 кг/га) або ЗО %-ний з. п. (0,4— 0,7 кг/га).
У фазі закінчення цвітіння — початок формування зерна при з'явленні 10—15 личинок третього і старших віків шкідливої черепашки на 1 м2, що може спостерігатися лише в роки масового розмноження цього шкідника, за умов дуже теплої сухої весни посіви обробляють хлорофосом 80 %-ним (0,7—1 кг/га), метафосом 40 %-ним к. е. (0,5—0,6 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,7—0,8 кг/га) чи метатіоном 50 %-ним к. с. (0,6—0,8 кг/га). Якщо чисельність злакових попелиць у цей період досягає 2—3 екз. на. стебло і більше, обробки проти личинок черепашки і попелиць поєднують, застосовуючи фосфамід 40 %-ний к. с. (1,5 кг/га), метафос або метатіоп у зазначених вище нормах, а також суміш 80 %-пого хлорофосу та ,10 %-ного метафосу (0,5 -,- 0,2— 0,3 кг/га). Проти злакових попелиць посіви необхідно обробляти в цей період при їх середній чисельності 6—8 екз. на стебло. Для цього використовують фосфаміл 40 %-ний к. с. (0,6—1,2 кг/га). метафос 40 %-ний к. е. (0,3— 0,5 кг/га) або 30 %-ний з. п. (0,4—0,7 кг/га), волатон 50 %-ний к. е. (0,6—0,8 кг/га), карбофос 30 %-ний (0,8—1,2 кг/га) або 50 %-ний к. е. (0,5—0,8 кг/га).
Проти жука-красуна, якщо його чисельність досягає 4—6 окз. на 1 м2, треба обробити крайові смуги посіву 80 %-ним хлорофосом (1 —1,5 кг/га)1 або 40 %-ним метафосом (0,5— 0,8 кг/га). У фазі наливу зерна, починаючи з його молочної стиглості, у степовій зоні треба провадити хімічний захист посівів від шкідливої черепашки, спрямований насамперед па збереження якості зерна. Посіви, перспективні для вирощування зерна сильних і цінних пшениць, обробляють інсектицидами при чисельності 1—2 і більше личинок черепашки на 1 м2. Решту посівів, а також насінні ділянки ячменю і жита обробляють, якщо кількість личинок досягає 4—6 екз. па 1 м2. Використовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти дорослих клопів у весняний період. При необхідності поєднання обробок проти черепашки, злакових попелиць і пшеничного трипса застосовують метафос, метатіон або подвійну суміш 80%-ного хлорофосу та 40 %-ного метафосу (0,5—0,8 + 0,2—0,3 кг/га). Більші з наведених норм витрати інсектицидів і їхсумішей використовують для збереження кондицій зерна сильної та цінної пшениці. В Лісостепу і на Поліссі при збільшенні чисельності гостроголових клопів та супутніх видів щитників до 6—8 екз. на 1 м2 для захисту, посівів від них застосовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти шкідливої черепашки.
Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня чисельність становить не менше 25—30 екз. на стебло або колос. Застосовують ті самі препарати, за винятком фосфаміду, що й проти попелиць наприкінці фази цвітіння.
Для знищення хлібних жуків при чисельності їх 3—4 екз. на 1 м2 крайові смуги посівів слід обробляти 80 %-ним хлорофосом (1,5—2 кг/га) або його сумішшю з 40 %-ним чи ЗО %-ним метафосом (1 + 0,5—0,7 кг/га). В роки масового розмноження шкідників може виникнути потреба суцільної обробки посіву. В цьому разі хімічні заходи проти хлібних жуків необхідно поєднувати :І обприскуванням проти личинок шкідливо черепашки та жуків хлібної жужелиці (хлорофосом або його сумішшю з метафосом з розрахунку 1,5— 2 кг/га), закінчивши обробки не пізніше початку фази воскової стиглості зерна.
До середини фази виходу рослин у трубку суцільні обробки провадять за допомогою як авіаційної, так і наземної апаратури. Пізніше тракторні обприскувачі використовують лише для крайових обробок, а також доробки після авіаобприскування ділянок уздовж лісосмуг, ліній зв'язку та електромереж, пришляхових смуг.
Велике значення у зниженні, шкідливості та обмеженні чисельності шкідників має своєчасне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складеним графіком з урахуванням наступного розміщення культур у полях сівозміни, чисельності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів. Насамперед необхідно збирати врожай з тих полів, де планується розміщення озимих колосових культур з очікуваною високою якістю зерна, а також де найбільша чисельність черепашки. Забезпечується весь комплекс заходів по запобіганню втратам зерна та соломи. Щоб обмежити розмноження хлібної жужелиці, гесепської мухи та деяких інших шкідників, солому подрібнюють і негайно вивозять з поля (комбайн має працювати у агрегаті з подріб-шовачем соломи та візком ПТС). Слідом за збиранням лущать стерню в 1 —2 сліди дисковими лущильниками чи боронами.
Залежно від зональних особливостей, умов зволоження, а також прийнятих технологій культур після лущення провадять полицеву оранку з передплужником, плоскорізнин чи поверхневий обробіток. При повторному розміщенні озимих в умовах зрошення, а в роки
3 пізніми строками достигання та збирання хлібів і кількістю опадів у липні—серпні вище багаторічної норми в районах масового розмноження хлібної жужелиці та злакових мух слід провадити полицеву оранку з наступним напівпаровим обробітком.
5.2. ЗИМОСТІЙКІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ
Вимерзання. Природу вимерзання рослин найповніше досліджували М. А. Максимов та І. І. Туманов. Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кінцевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.
Перший тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду всередині клітин і спричинюється швидким (2—5 °С за хвилину) охолодженням рослин. Такий тип вимерзання у природі майже не трапляється, бо рослини охолоджуються значно повільніше.
Другий тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду тільки в міжклітинниках (протопласт залишається незамерзлим). Із зниженням температури вода відтягується від клітини кристалами льоду в міжклітинні простори, внаслідок чого протопласт поступово зневоднюється, що часто спричинює коагуляцію білкових колоїдів, і клітина гине. Шкідливе також утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)
При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах — близько мінус 40°С.
Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критилної узоні залягання вузиш кущення.
Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.
Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: грунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижується). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений грунт, вузол кущення формується близько до поверхні грунту і пошкоджується морозами.
Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження грунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.
Застоюванню талих вод і вимокання рослин із факторів зовнішнього середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні властивості грунту, слабка його водопроникність ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання грунту, повільне наростання: позитивних температур у весняний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумовлюється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження грунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.
Загибель рослин від вимокання почекається з мацерації меристиматичних ткани листкової піхви, а потім відбуваються руйнування воскоподібних речовин клітинних стінок, розпад хлоропластів, втрата тургору і ослизнення.