Зростанню обсягів виробництва сприяло покращення кон’юнктури, у тому числі цінової, на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також проведення підприємствами більш виваженої маркетингової політики, зокрема технічно-організаційних заходів щодо зменшення споживання енергоносіїв та виробництва конкурентоспроможної продукції.
Упродовж 2006 р. відбулися позитивні зрушення, що відобразили нові пріоритети в енергетиці. Поступово нарощувався видобуток власних енергоносіїв, зокрема: вугілля - на 1,8% (порівняно з відповідним періодом 2005 року), нафти разом із газовим конденсатом — на 6,3%, природного газу — на 1%.
Позитивні зрушення вплинули безпосередньо на соціальну сферу. Так, реальні доходи населення зросли на 18,9 % (за січень – серпень 2006 р.); реальна заробітна плата – на 22%, середній розмір пенсій – на 15,7 % (до 441, 81 гривні). Згідно з заявами посадовців, завдяки збалансованій роботі підприємств паливно-енергетичного комплексу вдалося навіть погасити заборгованість із заробітної плати шахтарям.
Однією з найважливіших властивостей економічно незалежної держави є здатність створювати та ефективно використовувати власні технології на основі розвиненої фундаментальної і прикладної науки. Без інтеграції науки, освіти з виробничим потенціалом проблема подолання економічної кризи практично не має перспективи вирішення.
Кризовий стан економіки у перші роки української незалежності був зумовлений не тільки об’єктивними труднощами переходу від командної до ринкової економіки, але головним чином антиринковими методами проведення ринкових реформ. На відміну від решти східноєвропейських країн, де вони проводилися у такій послідовності: 1 – стабілізація, 2 – лібералізація, 3 – приватизація, в Україні ринкові трансформації почалися з поспішної приватизації державної власності без створення належних умов.
Наслідками “шокового” реформування економіки та гіперінфляції стало зубожіння переважної частини населення; відбулося багаторазове падіння промислового і сільськогосподарського виробництва (до рівня 60-х рр.).
Для виходу України із кризового стану пропонується, враховуючи технологічний, інтелектуальний і виробничий потенціал України, виділити 7 стратегічних напрямків проривів у технологіях:
– літакобудування;
– біотехнології;
– ракетоносії;
– комп’ютерні системи;
– телекомунікації;
– зв’язок;
– супутникові технології.
Саме під них слід створювати національні науково-технічні програми та надавати ресурси і пільгове кредитування. Фінансування цих науково-технічних пріоритетів не може бути побудоване лише на засадах комерційних ефектів. Оскільки вони є частиною системи стратегічних ефектів, де поряд з економічними критеріями мають враховуватися також національно-стратегічні, геоекономічні, культурологічні тощо.
Для забезпечення розвитку цих стратегічних пріоритетів державна промислова політика має бути спрямована на:
– подолання кризових явищу промисловому виробництві, забезпечення життєздатності промислових підприємств — “точок зростання” вітчизняної промисловості, розробку та поетапне впровадження конкретних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національного виробництва;
– прискорення структурної перебудови промисловості в цілому, галузей та підгалузей, реструктуризації окремих виробничих комплексів і підприємств, а також засобів управління промисловістю, децентралізацію і розвиток вертикальних та горизонтальнихпромислових зв'язків;
– подолання енергетичної кризи, всебічнийрозвиток енергозаощаджувальних технологій із загальним зниженням енерго- та ресурсомісткості виробництва, в першу чергу в базових галузяхпромисловості;
– переорієнтацію промислових підприємств на виробництво продукції з використанням власної ресурсної бази та наскрізнихтехнологічних ланцюжків;
– вивід зайвих потужностей у базових галузях промисловості, оновлення та модернізацію виробничих фондів, впровадження нових технологійзі сприйняттям світових науково-технічних досягнень та виходом на сучасний мобільний рівень технологічної культури тощо.
Ці завдання можуть бути вирішені за умов концентрації фінансових ресурсів і фондових активів на найефективніших напрямах промислового розвитку,якізабезпечують або швидку окупність вкладених коштів, або можливість входження у світові ринки.І першочерговим кроком має бути здійсненнякомплексу заходів зі стимулювання попиту внутрішнього і зовнішнього потенційного інвестора, а також посилення ефективності управліннядержавним майном.
Проте змінити ситуацію та експортувати продукти кінцевого споживання не дає змоги низька конкурентоспроможність національного виробника. Тому основним завданням промислової та зовнішньоекономічної політики України стала розробка заходів і макроекономічних умов щодо підвищення конкурентоспроможності національних промислових товарів. З огляду на це, найважливішими завданнями нової промислової політики є:
– регуляторна роль держави;
– національні інтереси України. Промислова політика держави має бути незалежною;
– соціальна спрямованість перетворень у промисловості;
– іноваційно-інвестиційний характер розвитку. Пріоритетний розвиток науки та інтелекту;
– стабілізація і розвиток паливно-енергетичного, агропромислового комплексів, високотехнологічних галузей промисловості тощо.
Реалізуючи стратегію підвищення конкурентоспроможності національного виробника, уряд відмовився від надання прямих та прихованих субсидій збитковим підприємствам. Натомість намагається дбати про радикальне поліпшення регуляторного клімату з метою створення сприятливого інвестиційного середовища. При розробці стратегії розвитку промислової політики уряд України орієнтується на високорозвинуті країни, головними статтями експорту яких є високі технології, а не сировина. Така промислова політика має дати змогу отримувати набагато вищі прибутки на міжнародних ринках, стимулювати інноваційну діяльність внутрішніх виробників та підвищувати добробут країни, використовуючи національні природні ресурси для задоволення власних потреб.
Таким чином, пріоритетні галузі одночасно перетворюються на експортні, тому більшість агентів української економіки мають переглянути своє ставлення до експортної діяльності. Тепер вона дуже часто розглядається як можливість швидко отримати доходи у грошовій формі, адже кількість останніх є надзвичайно обмеженою в реальному секторі, тому вивозиться саме та продукція виробництва, яка не потребує значних витрат на технологічний цикл. Крім того, експортери працюють за умов постійної зміни правил гри і не можуть розраховуватина сталий рівеньдоходу.
Необхідно відмітити, що, на жаль, розвиток промислово-технологічної політики України більш ніж 10 років відбувався хаотично, без дотримання державних пріоритетів, за відсутності або помилковості промислової політики (сумнівну політику проводить нинішній склад Кабміну).
Отже, щоб вирішити завдання промислово-технічної політики, доцільно реалізувати її основні напрямки:
– зміна податкової системи;
– державні гарантії вітчизняним та іноземним кредиторам;
– розбудова значущих для України промислових галузей з доведенням їх до світових рівнів;
– розвиток підприємництва, створення спільних, малих і середніх підприємств, оптимізація співвідношень великих, середніх і малих підприємств різних форм власності;
– удосконалення мережі науково-технічного та науково-технологічного забезпечення і охорони інтелектуальної власності, підготовки та перепідготовки кадрів для нових укладів у промисловості;
– задоволення потреб суспільства у побутових приладах, оборони країни у новій техніці;
– забезпечення обороноздатності країни завдяки впровадженню нової техніки.
Таким чином, аналіз пріоритетніних напрямків освітньої, наукової політики показує, що в цілому вони розвиваються поступально. Освіта і наука працюють над створенням в Україні конкурентного середовища, ринкової економіки, громадянського суспільства. Натомість нинішня система управління наукою та освітою не спроможна реагувати на зміни, які сталися протягом останніх п’ятнадцяти років.
Пріоритетними напрямками освітньої, наукової сфери були трансформація в нову суспільно-політичну систему західноєвропейського зразка, перебудова навчальних програм, засобів, реструктуризація загальноосвітньої, професійно-технічної середньої, середньо-технічної, вищої школи, перехід на 12-тибальну систему оцінювання учнів, на 12-річний термін навчання у середній школі, на двоступеневу систему підготовки спеціалістів для народного господарства в нових історичних умовах. У кінці 90-х рр. ХХ ст. визнано пріоритетними фундаментальні науки. Здійснено перебудову наукової галузі, яка, незважаючи на економічну нестабільність, все ж розвивалася і має вагомі досягнення.
Сутужніше відбувалася реалізація промислово-технічної політики із-за її наукової необгрунтованості, спонтанності, без державної регуляції. Проте, як переконують офіційні джерела, в даній сфері також є зрушення, зокрема у 2002 – 2003рр., де наочним прикладом є м. Київ. За умови збереження промислово-технічної стабілізації і прориву в пріоритетних її сферах, у першу чергу енергетичному і кадровому забезпеченні, біотехнології, технологіях літакобудування, ракетокосмічної галузі, телекомунікації, зв’язку та створення національних науково-технічних програм, їх забезпечення фінансовими ресурсами з різних джерел, продукція із надписом “Зроблено в Україні” цілком реально стане конкурентноспроможною на світових ринках. На державному рівні необхідно, в першу чергу, розробити і впровадити комплекс заходів, спрямованих на стимулювання розвитку високотехнологічних секторів економіки та створення дійсно інноваційних підприємств.
Насамкінець, хотілося б зазначити таке: для України упродовж століть традиційними вважаються численні проблеми як національного, так і соціально-економічного характеру. Натомість українці виробили чітку й ефективну систему колективного подолання перешкод. Це і є той досвід, котрий, переконані, стане у нагоді нинішнім представникам національно й патріотично налаштованих громад у їхній практичній діяльності.
З м і с т
Лекція І. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти в Україні .……………23
Лекція ІІ. Наука, техніка України як невід’ємні частининауково-технічної революції ……………………………………………………….……53
Лекція ІІІ. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності ………78