Смекни!
smekni.com

Основи обліку готової продукції рослинництва (стр. 6 из 8)

перевірити повноту оприбуткування продукції .

Важливо визначити момент завершення виробничого процесу, витрати після якого не включаються до виробничої собівартості продукції.

Виробничу собівартість продукції визначають:

зерна, насіння соняшнику – франко-тік (франко-місце зберігання);

соломи, сіна – франко-місце зберігання;

зеленої маси на силос та на корм – франко-місце силосування, сінажування, виробництва борошна.

У рослинництві необхідно дотримуватися встановленої послідовності обчислення собівартості відповідних видів продукції. Це викликано тим, що окремі її види, отримані від одних виробництв, можуть бути використані в інших виробництвах цієї ж галузі. Через це в кінці року розрахунок собівартості продукції виконують у наступній послідовності:

розподіляють між окремими об'єктами обліку витрати на утримання основних засобів;

визначають собівартость робіт та послуг допоміжних виробництв та списують калькуляційнійні різниці між фактичною та плановою їх собівартістю;

розподіляють загальні витрати на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування грунтів і на утримання полезахисних смуг;

списують з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат;

розподіляють бригадні, фермерські, цехові витрати;

визначають загальну суму виробничих витрат за об'єктами обліку;

визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;

розподіляють витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політику підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця);

визначається собівартість товарної продукції;

Слід визначити, що побічна продукція не калькулюється. Собівартість соломи, стебел кукурудзи і соняшнику та іншої побічної продукції рослинництва визначається виходячи з розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної продукції.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи оплати праці облік витрат сільськогосподарського піприємства може здійснюватись в цілому за виробничими підрозділами без деталізації на окремі об'єкти (культури, види, види виробництв). У результаті перед початком визначення собівартості у дебет аналітичного рахунка буде відображена загальна сума виробничих витрат підрозділу за калькуляційними статтями, а в кредитні – кількість отриманої основної, супутньої і побічної продукції конкретних найменувань в оцінці за плановою собівартістю. Фактичні витрати підрозділу розподіляються між окремими культурами, видами пропорційно плановим витратам, а за їх відсутності – нормативним витратам згідно з технологічними картами або нормативами //[4].

При калькулюванні собівартості окремих видів продукції діє загальний принцип: для розрахунку собівартості продукції беруються всі понесені на вирощування даної культури витрати за мінусом вартості побічної продукції. При цьому побічна продукція враховується лише в тому обсязі, який використовується в господарстві. Методика оцінки побічної продукції – соломи – є номативні витрати на збирання, транспортування та скиртування стосовно кількості продукції, що використана або буде використана на підприємстві.

Для складання калькуляції собівартості готової продукції необхідно за даними аналітичного обліку визначити фактичні витрати на продукцію.

Для визначення фактичної собівартості одиниці продукції складається спеціальний розрахунок, в якому використовуються або показники умовної продукції, або затверджені по підприємству ставки питомої ваги собівартості виду продукції у загальній собівартості виробництва.

Після складання звітних (фактичних) калькуляцій планова собівартість продукції коригується до фактичної собівартості, враховуючи готову продукцію на складі, реалізованої і відпущеної у продаж.

Об’єктами калькулювання продукції зернових культур (крім кукурудзи) є основна і супутня продуцкія. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість робіт з доробки на току, що проводяться в межах календарного року) становлять собівартість зерна та зерновідходів. Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами. Для розподілу витрат між ними 1ц зерна приймається за одиницю, а зернові відходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом у них повноцінного зерна відповідно до даних лабораторного аналізу.

Готову продукцію по мірі надходження протягом року обліковують за плановими цінами. Фактична собівартість її визначається в кінці року. В результаті виникають дві оцінки продукції: за плановими цінами і фактичною собівартістю. Це вимагає доведення планової собівартості готової продукції до фактичної, для цього обчислюють різницю між фактичною і плановою собівартістю одиниці продукції за кожним її видом, тобто калькуляційну різницю.

Калькуляційна різниця списується на відповідні рахунки пропорційно до маси продукції за напрямками її використання. На суму перевищення фактичної собівартості над плановою проводять додатковий запис. Якщо ж фактична собівартість нижча за планову, то калькуляційну різницю списують метедом «червоного сторно».

Після списання калькуляційних різниць на субрахунку № 231 «Рослинництво» можуть залишатися тільки витрати у незавершеному виробництві //[14].

3.4 Інвентаризація готової продукції рослинництва

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності передбачено проведення підприємствами незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов’язань.

Під інвентаризацією розуміють перевірку фактичної наявності та стану об’єкту контролю, яка здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації та порівняння отриманих даних з даними бухгалтерського обліку.

Інвентаризації притаманний комплекс наступних господарсько-правових ознак: наявність розпорядчого документу, здійснення дій колегіальним органом, виявлення кількісних і якісних характеристик об’єкту, реєстрація та оцінка фактів, нормативно-правове регулювання, бухгалтерська обробка документів, узагальнення та реалізація результатів, прийняття рішень.

Мета інвентаризації полягає у виявленні фактичної наявності і стану об’єкту, що перевіряється, виявленні відхилень від тих нормативних, планових, облікових і багатьох інших характеристик, відповідно до яких він може функціонувати.

Завданнями інвентаризації є :

забезпечення контролю за наявністю, станом та рухом майна, використанням матеріальних, фінансових, нематеріальних, природних та енергоресурсів відповідно до затверджених норм, планів тощо;

виявлення запасів, що втратили свою якість, зіпсованих; майна, що не використовується при здійсненні господарської діяльності, а також того, що обліковується поза балансом;

становлення реального фізичного стану (з урахуванням зносу) і оцінки необоротних активів та інших засобів праці, що обліковуються на балансі;

виявлення стану розрахунків, встановлення фактичної наявності або підтвердження дебіторської заборгованості;

перевірка дотримання правил, режиму і умов зберігання товарно-матеріальних запасів з урахуванням їх фізико-хімічних та інших властивостей;

визначення розміру природного убутку та інших витрат;

контроль за станом обліку і звітності матеріально відповідальних осіб;

перевірка дотримання діючих положень про матеріальну відповідальність.

Досягнути мети та розв’язати завдання, що поставлені при проведенні інвентаризації, можливо лише при належному організаційному, технічному, економічному та обліково-аналітичному її забезпеченні.

При проведенні інвентаризації необхідно дотримуватись наступних принципів: раптовість, співставленість, плановість, своєчасність, точність, об’єктивність, безперервність, повнота охоплення об’єктів, ефективність, оператьивність, економічність, гласність, юридичного значення результатів інвентаризації, оцінки результатів, матеріальної відповідальності, обов’язковість, доцільність. Лише дотримання всієї сукупності принципів при організації і проведенні інвентаризації гарантує її якість та результативність.

Під об’єктом інвентаризації слід розуміти те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

Суб’єктами інвентаризації є носії прав та обов’язків, що відповідно до законодавства мають право контролювати діяльність. Суб’єкт інвентаризаційного процесу делегує свої повноваження інвентаризаційній комісії, яка стосовно суб’єкта є виконавчим або колективним органом.

Завданням інвентаризаційної комісії є безпосереднє проведення інвентаризації в місцях зберігання запасів.

Інвентаризація є важливим заходом, в проведенні якого повинні бути зацікавлені власник, керівник, головний бухгалтер підприємства і за певних обставин матеріально відповідальна особа.

Планування інвентаризації повинно проводитись з урахуванням багатьох чинників. Важливе місце серед цих чинників займає забезпечення раптовості інвентаризації. Планування інвентаризацій пов’язане з великою підготовчою роботою, проведення якої повинно бути покладене на посадову особу, призначену власником (керівником) підприємства.

Голова ревізійної комісії, бухгалтер, власник, керівник, залежно від організаційно-правової форми діяльності розробляє проект перспективного плану проведення інвентаризації на півріччя, на підставі якого складається щомісячний план. Останій затверджується власником або керівником підприємства.